Жінки, котрі малюють - Культура - dt.ua

Жінки, котрі малюють

29 квітня, 2009, 14:17 Роздрукувати Випуск №16, 29 квітня-15 травня

Національний театр ім. Івана Франка у період затяжних травневих свят представляє довгоочікувану прем’єру «Дві квітки кольору індиго»...

Національний театр ім. Івана Франка у період затяжних травневих свят представляє довгоочікувану прем’єру «Дві квітки кольору індиго». Режисер Олександр Білозуб знову веде глядача у прекрасне середовище, де більше, ніж слова, інколи кажуть жести, рухи, музичні ритми… А тут ще й картини двох великих художниць однієї епохи, але з різних континентів — українки Катерини Білокур і мексиканки Фріди Кало. Про них і розповідає новий спектакль франківців.

Режисер О.Білозуб займає в театрі ім. І.Франка незвичну нішу — він і постановник-візуаліст, і генератор креативних ідей, і творець нешаблонних тем та сюжетів... Слід нагадати, що саме він поставив на цій сцені «Божественну самотність» — спектакль про кохання і страждання Тараса Шевченка. Він запросив глядачів у світ вишуканої «вокальної пластики», в якому панує Соломія Крушельницька — «Саломеа». Одна з недавніх його робіт — «Амаркорд. Я згадую» — про українських жінок, які вирушили за кордон на заробітки. Цю виставу зроблено дуже стильно й метафорично.

Що ж об’єднало двох інших жінок — Катерину Білокур і Фріду Кало — у новому спектаклі режисера? О.Білозуб упевнений, що цих спільних ниток достатньо. Обидві художниці — з народу. Обидві не мали освіти. Обидві працювали в жанрі примітивізму, досягнувши в ньому небачених висот. Природно, кожна з них сприймала світ в особливих різнобарвних тонах і пропускала своє життя крізь ці різнобарвні слайди. Водночас, на думку Білозуба, є й різниця між цими культовими особистостями. Білокур (1900—1961) знаходила натхнення, перебуваючи на самоті, а Кало (1907—1954) кидалася у вир пристрастей, її оточували найяскравіші чоловіки того часу, серед них був навіть Лев Троцький. Одна цікава деталь: у цій постановці обидві жінки мовчать. Право слова віддано іншим персонажам. Пояснює режисер і колірну символіку своєї постановки. Індиго — не випадковий колір. В Україні, наприклад, він вважався кольором захисту від усілякої погані. Наші предки використовували його, коли чепурили свої хати. У Мексиці символічна птаха щастя — кецаль — теж кольору індиго. Можливо, це також колір неба, яке для кожної з цих жінок було втіхою, порятунком, пошуком натхнення у найтяжчі хвилини життя. Оскільки Фріда і Катерина — діти неба, діти «індиго»... У виставі мексиканську художницю грає популярна сьогодні Лариса Руснак, а українку Білокур — молода акторка Олена Фесуненко. Режисер каже, що знайшов якесь дивне внутрішнє світіння в обох, і це дуже допомогло йому в роботі над таким складним проектом. Залишається додати, що хорео­графом у спектаклі виступила Ольга Семешкіна, а художником із костюмів — Тетяна Соловйова. Функції ж постановника та сценографа режисер узяв на себе.

Прем’єра «Індиго» відбулася 30 квітня. Наступні покази — 6 і 16 травня. А 5 травня франківці запрошують своїх шанувальників на ще одну прем’єру, але вже на малій сцені, — спектакль «На полі крові» за однойменним твором Лесі Українки. У головних ролях — Дмитро Рибалевський і Остап Ступка.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво