ЖЕСТ МИЛОСЕРДЯ

Поділитися
Шляхи шедеврів так само темні й заплутані, як долі їх авторів. Книжки горять разом із бібліотеками, картини порошаться в запасниках музеїв, але всі ці сумні деталі не затьмарюють безсмертя мистецтва...

Шляхи шедеврів так само темні й заплутані, як долі їх авторів. Книжки горять разом із бібліотеками, картини порошаться в запасниках музеїв, але всі ці сумні деталі не затьмарюють безсмертя мистецтва. Попри малоприємну долю окремо взятих шедеврів, ми переконані в тому, що рукописи не горять. У кожному разі — вони воскрешають, коли настає їх час.

Шедевру В.Верещагіна — колись знаменитому, але потім, здавалося, безповоротно втраченому полотну «У турецькій покійницькій. Покійницька турецького лазарету в кампанію 1877—1878 рр.» — виповнилося 120 років. Картину художник створив 1881 року, вона встигла побувати на виставках у Франції, Німеччині та Австрії. Потім її купив великий князь Михайло Миколайович, і до 1917 року верещагінський шедевр перебував у колекції царської сім’ї.

Після революції розпочалися митарства картини. Спочатку вона порошилася в запасниках музеїв Санкт-Петербурга і Москви, а на початку 70-х зіпсоване багаторічним перебуванням у сховку полотно, яке не підлягало реставрації, передали до Миколаївського художнього музею імені В.Верещагіна. На той час картина являла собою жалюгідне видовище — розірвана, з потемнілим лаком, без підрамника... У такому стані вона зберігалася в запасниках музею близько 30 років.

Та, напевно, справедливо і навіть символічно, що відродження забутого шедевра відбулося в Миколаєві, тому самому місті, в якому незадовго до трагічної загибелі В.Верещагін залишив свої картини й особисті речі. Як відомо, Василь Васильович Верещагін загинув 1904 року, під час російсько-японської війни, перебуваючи разом з адміралом Макаровим на борту броненосця «Петропавловськ». Перед відбуттям на броненосець художник опинився в Миколаєві, де через десять років після його загибелі, 1914-го, і був заснований Музей імені Верещагіна.

2001 року музей звернувся по допомогу до спонсора — Миколаївського глиноземного заводу, який виділив гроші на реставрацію верещагінського полотна. І ось 2002-го цю роботу з успіхом виконали фахівці Національного науково-дослідного центру Т.Бичко й А.Бескровний, що мають славу чи не найкращих в Україні реставраторів олійного живопису. Та річ не лише в грошах спонсора, а в новітніх реставраційних технологіях, які були застосовані при відновленні картини. Тридцять років тому, коли зіпсоване полотно надійшло до миколаївського музею, таких технологій ще не існувало.

«Реставрація картини таких розмірів ( 450 х 182 см) — це справді унікальний і, на жаль, єдиний випадок не тільки для нашого музею, а й для всієї країни», — стверджує директор Національного художнього музею імені В.Верещагіна С.Росляков. За його ж словами, картину буде виставлено на огляд широкої публіки восени, напередодні
160-річчя від дня народження художника. До речі, через рік після початку реставрації в правому нижньому куті картини проявився підпис її творця. Своєю появою підпис ніби скріпив успіх реставраторів.

Чим, власне, є врятована картина? Вісім квадратних метрів смерті — вважали сучасники Верещагіна. Справді, на полотні зображено покійницьку турецького лазарету в Плевні часів російсько-турецької війни 1877—1878 рр., і мертві в цій покійницькій лежать разом із пораненими й умираючими. На російсько-турецькій війні художник втратив брата Сергія, до речі, чудового малювальника, і мало не загинув сам. Та навіть на тлі страшної плевнінської епопеї, страждань і крові російський солдат, художник перейнявся долею ворогів. У плевнінському лазареті турки були покинуті напризволяще. Ніхто нікого не лікував — живі перебували поруч із мертвими й умираючими.

Цей шедевр Верещагіна — не лише твір мистецтва, а й жест милосердя переможців стосовно переможеного. З її допомогою великий російський художник В.Верещагін сказав те саме, що й великий російський поет Микола Гумільов у Першу світову війну: «Но тому, о Господи, и силы, () И победы царский час даруй, () Кто поверженному скажет: «Милый! Вот, прими мой братский поцелуй». Отож перед нами не тільки «вісім квадратних метрів смерті», а й вісім квадратних метрів милосердя. Добре б засвоїти урок...

На сьогодні матеріальна база Миколаївського музею імені Верещагіна перебуває в жалюгідному стані. Реставраційних робіт потребують найцінніші експонати. Приміром, знаменита картина Верещагіна «Забутий солдат». Кепські справи і з полотном Рєпіна й Айвазовського «Пушкін на березі моря поблизу Одеси», яке реставрувалося 1949 року й потребує повторної реставрації. Не кажучи вже про картини з індійської та туркестанської серій Верещагіна, що перебувають не в найкращому стані. «Матеріальна база музею стала непридатною, — каже С.Росляков. — Необхідна комп’ютеризація фондів, заміна картотек. Нарешті, фонди давно не поповнюються. Музей залишає сучасне українське мистецтво». Одне слово, тут буде замало допомоги лише Миколаївського глиноземного заводу. Агов, спонсори, де ви?!

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі