Жадан for the masses

Щоб написати роман, треба мислити романно.

Сергій Жадан наблизився до цієї мети впритул. «Депеш мод» природно було б вважати белетризованою автобіографічною повістю, якби сам автор так рясно не наголошував: я роман написав. Ну, авторові видніше.

Дуже добре, що «Фоліо» обрало для книги формат pocket-book, і коштує вона дешево. Адже «Депеш мод» — перша потенційно вдала спроба Жадана звернутись до всіх. Якщо вам «не пішла» поезія й перша збірка оповідань «Біг Мак», варто спробувати ще раз: уже з перших сторінок вам стане зрозуміло, що щирість і прямота викладу, в міру цинічний гумор і магнетизм кортасарівських поширених речень із діалогами всередині не відпустять вас аж до останньої, де на вас чекає some great reward у вигляді приголомшливої післямови.

За Андруховичем, будь-яка проза є автобіографічною. Важко судити про міру документальності, хоча навіть промовисті імена персонажів — Собака Павлов, Вася Комуніст, Саша Карбюратор, Вова і Володя, Чапай — свідчать про намагання створити певні типажі. Та кожен, хто хоч раз бачив цього сіро-зеленого астенічного юнака (таки юнака — до дідька 30 років!) уживу, може засвідчити, що «Депеш мод» написано без жодних фільтрів чи кодеків — натуральний Жадан у своєму соку. Коли не зважати на ностальгійні «флешбеки», настрій книжки вдало передає розгубленість і очманіння тих, хто отримав у рік розпаду СРСР шкільний атестат зрілості. Звертаючись знову до своєї знакової міфологеми Покоління, Сергій усе ж не піддався спокусі створення Історичного Зрізу чи Соціокультурного Портрета доби. Крок праворуч, крок ліворуч — і пафос, песимістичний або життєстверджуючий, звів би нанівець динамічність цього хронометрованого тексту. «Депеш мод» можуть спокійно читати ті, хто не розуміє, навіщо їздити по горілку до Росії і що таке «б...ський бакс скаче».

Побутова чорнуха (не до порівняння, звісно, з тим самим Ульяненком) в цій, словами анотації до книги, непричесаній і жорстокій історії входження в серйозне життя на повірку виявляється правдивою харківською дійсністю. Хто не повірить у цей black celebration під руїнами совдепівського монументалізму, — площа Свободи Дзержинського і таке інше, — у шалений літраж випитої водяри й кілометраж викуреної циганської, — пардон, Жаданова політкоректність вимагає «ромської», — шмалюки, той просто не в курсі, як насправді проводить час молодь. Наркотики тут не допомагають, як у фантазіях Любка Дереша, пізнавати власну сутність у лабіринтах розширеної свідомості, а виконують здорову функцію перемикача від нестерпної легкості до нестерпної важкості буття й навпаки. Цю депресивну коловерть можна було б назвати безвихіддю, якби з неї не простежувався вихід — тунель зі світлом, у кінці якого стоїть сьогоднішній Сергій Жадан, озираючись на себе, і «я навіть думаю, що цієї дороги йому вистачить на все його життя» (це так роман закінчується).

На окремий абзац заслуговує мова «Депеш моду». Ви хотіли побачити, як виглядає український молодіжний сленг без галицького присмаку? Нате, маєте. Виглядає цілком життєздатним, і зовсім не перенасиченим русизмами, як слід було чекати. Надмір матизмів, який Сергієві почали закидати ще до того, як він уперше рецитував на людях новий роман, також виявився міфом. В романі збережено натуралістичну пропорцію: матів рівно стільки, скільки є в житті молодого, трохи п’яного пофігіста з темним минулим і не світлішим майбутнім. На тлі змальованої Жаданом реальності ці слова не виглядають непристойними, навіть більше: після «Депеш моду», читаючи «цензурну» літературу, починаєш помічати, де варто було б розсунути текст і втулити щось емоційно забарвлене.

Лише один мінус: усі Жаданові герої говорять українською. Ігноруючи харківську, переважно російськомовну, дійсність. І правильно, либонь, автор зробив, залишивши поза дужками мовне питання, що завжди відвертає увагу частини читачів від усього іншого; а все-таки шкода, що втрачено правдивий білінгвізм східноукраїнського гуртожитку, де автохтонна мова умить замовкає, коли до кімнати заходить русофон.

Основний сюжет, затиснутий між численними прологами й епілогами й розведений рецептами приготування вибухівки, займає порівняно небагато місця. Проте напрямків сюжетної метафоризації тут можна вбачити ціле море. Найбільш очевидний з них — балансування між учорашнім і завтрашнім, між Совком і Заходом. Хлопці знічев’я, по обкурці, вирішують пограбувати завод — останній форпост Совка; але минуле неспроможне дати їм щось корисніше за бюст «любителя коктейлів» Молотова. Звернувшись до Заходу, вони отримують не менш символічну бутафорію: псевдобіографію нібито ірландської групи «Depeche Mode», пересипану вітчизняно-шароварним галябардою з маленької літери. Цей муляж Заходу, набитий фальшивим «депешмодом» і гугнявим дубляжем крадених американських фільмів по «Тоніс-Центру», не вартий навіть двадцяти вільноконвертованих доларів, за які пощастило спихнути Молотова.

У цей момент історичної невагомості Жаданові герої поводяться по-різному: одного засліплює згубний блиск золотого «Ролекса» на руці преподобного Джонсон-і-Джонсона, інші шукають зерна рації в марксизмі (треба сказати, що Вася Комуніст і Чапай Сергієві вдалися, чого не скажеш про їхнього попередника, «реввоєнгакера» з «Пафосу» Єшкілєва). Треті геть втрачають керування й поринають у безпам’ятство вічного алкогольно-наркотично-сексуального кайфу, що виявляється зовні у вічній, цитую, обриганості. Вибір головних персонажів, ліричного героя Жадана й об’єкта пошуків Карбюратора, виявляється на диво простим і банальним: романтична втеча від дійсності у лоно природи. Що, втім, аж ніяк не типово для цього чи не найбільшого урбаніста Сучукрліту; у поетичній збірці «УРСР», свіжонаписані вірші з якої Сергій читає на презентаціях, також відчутно пахне соснами. Вершиною ж депресивного ліризму стає зворушливе зізнання у вірі в Вищу істоту — сатану: «... я знаю про присутність тут, в чорних небеса над нами, нашого чергового сатани, який насправді єдиний, хто існує, чиє існування я ніколи не поставлю під сумнів...» Аж у вухах закладає від трагікомічного драйву!

І якщо на початку ви ще зможете протистояти чарам харківського exciter’a, дистанціюючись від його Покоління Депеш Мод, то все одно в процесі спостереження за алко-, і не тільки, дайвінґом героїв відчуєте і faith, i devotion, і все таке інше; коли ж текст несподівано урветься, вам стане цікаво: яке ж їх чекає майбутнє?

При тому, що майбутнім цим, власне, Сергій Жадан і є. «Ви розумієте, про що я».

P.S. Усі незрозумілі англійські слова в цьому тексті є назвами альбомів групи «Depeche Mode».