Замість Булгакова — елітна новобудова. У Києві навіть світові культурні бренди мають доводити право на місце під сонцем

Цього тижня в Будинку Булгакових відбувся концерт професора Київської консерваторії піаніста Юрія Руцинського, який виконав одну з найбільш «булгаковських» музичних тем — «Мефісто-вальс» Ліста. Цього року, до ре-
чі, — століття переїзду булгаковської сім’ї до Києва та 80-річчя МХАТівських «Днів Турбіних».

«У музейників є поняття «пронизливий експонат», — каже Людмила Губіанурі, науковий співробітник Музею Булгакова (Київ), тримаючи в руках... цеглину. — Це все, що залишилося від будинку №10 на вулиці Воздвиженській, де народився Михайло Опанасович...»

…Ми піднімаємося вулицею Воздвиженською до об’єкта, на якому висить залізна табличка «Штаб будівництва об’єкта. Забудова урочища Гончарі-Кожум’яки», і на зеленому паркані будівництва приклеюємо роздрукований на принтері аркуш: «15(3) травня 1891 року на вулиці
Воздвиженській, 10 народився М.О.Булгаков».

«Таким самим «пронизливим» я назвав би жилет Пушкіна, який зберігається в його петербурзькому Будинку на Мойці: жилет із діркою від кулі, — продовжує Людмила Губіанурі. — Ще на початку минулого року від будинку залишалася напівзруйнована стіна...». Наша екскурсія київськими адресами Булгакова нагадує жваву групу іноземних туристів: гарно одягнені old lady і чоловіки, які нескінченно щось фотографують і фільмують, — ми явно привертаємо до себе увагу: робітники на будівництві помітно тривожаться. Людей одне одному відрекомендовують приблизно так: «Це Мишко, який урятував цеглину», «А це Наталя Янівна, котра врятувала дві цеглини»... «Зверніть увагу на чоловіка з дівчинкою, — Ірина Воробйова, співробітниця музею, киває на чоловіка із заснулою дівчинкою на руках. — Булгаковську дачу в Бучі хотіли віддати під забудову, а ця людина ходила, доводила, боролася — і в результаті змусила себе почути...».

«Інтуїтивно ми відчуваємо провину за цей будинок», — каже Людмила Губіанурі, розповідаючи про проект, що його музей на Андріївському узвозі, 13 розробив для філії на вулиці Воздвиженській. Цей проект був захищений і навіть називалися терміни, коли музей має в’їхати до приміщення за першою булгаковською адресою. Та, як кажуть, «не судилося». Тепер замість Булгакова там буде елітна новобудова — земля в Києві надто вже дорога.

За останні 15 років масова вітчизняна культура пережила не одну «ревізію» Булгакова: спочатку «перетворення» із «соціально чужих» суспільному ладу країни робітників і селян майже на героїв вільного часу, якими ставали всі «насильницьки забуті»; потім чужість соціальну змінила відчуженість мовна: земля, на якій судилося народитися Булгакову, переживала випробування непослідовністю мовної політики і безглуздістю державних кроків, які здійснюються з цього приводу. Загалом і за нового часу ім’я Булгакова для транспарантів не підійшло. Воно залишалося інтелігентським паролем, адресою для своїх, нехай навіть та аудиторія «своїх» була чималою. Тим часом Булгаков, чий найвідоміший твір «Майстер і Маргарита» перекладений 33 мовами, став, можливо, більш відомим, ніж його історична батьківщина. І Київ, як завжди у випадку з культурою, ніби добре подумавши і нелегко змирившись зі світовою славою свого нащадка, почав іноді трохи голосніше, ніж зазвичай, признаватися, що Булгаков — «свій». Таким київським «опануванням» Булгакова була прекрасна спроба створити літній театральний фестиваль — туристичну театральну візитку Міста.

Задля справедливості зауважу, що слава Булгакова завжди залишалася швидше камерною. І навіть недавня екскурсія київськими адресами Майстра, організована булгаковським музеєм, була присвячена двом хоча й дуже знаковим, але таким самим «камерним» датам: 100-річчю переїзду булгаковської сім’ї до Києва і 80-річчю від дня легендарної постановки «Днів Турбіних» у МХАТі. «Булгакову судилося пережити й прижиттєву славу, — каже про прем’єру «Днів Турбіних» Кіра Пітоєва, науковий керівник літературного музею Булгакова—Турбіних, пояснюючи важливість другої дати.

Що ж до важливості першої, то, кажучи, що Місто ігнорує Майстра, маємо на увазі, зрозуміло, не стільки іменний урядовий указ, скільки пам’ять, яка так швидко руйнується («Расчистим память под застройку элитных кварталов») і про окремий рядок «на булгаковські потреби» у бюджеті, бодай міському.

А наразі величезна робота зі збереження «булгаковської присутності» в Києві — завдання, яке взяв на себе музей та його співробітники. Причому фаундрейзинг «булгаковців» виглядає таким самим інтелігентним, як і вони самі, — Булгаков зобов’язує.

Наприклад, нині в музеї всім бажаючим пропонують купити… білий рояль марки «Кернтопф энд филз» 1883 року. Рояль куплений у кредит, і для того, щоб виплатити кредит за унікальний інструмент (його вартість — 8700 дол.), музейники рояль «препарували» (виключно на малюнку) — тепер це 88 клавіш, 200 струн, пюпітри, ніжки, стілець і т.д. — і «розпродають» його всім бажаючим. Іменну струну можна купити всього за 50 гривень.

Почути унікальний інструмент, який значиться в каталогах музичних раритетів, можуть усі охочі — спеціально «під рояль» у Будинку Булгакова вирішили проводити «журфікси», які є, мабуть, однією з найцікавіших культурних ініціатив року, що минає. «Традиція «фіксованих днів» була й у сім’ї Булгакових — тут, у цьому будинку, зустрічалися кожної непарної суботи. І завжди це були домашні концерти та чаювання, — пояснює витоки проекту Ірина Сіренко. — Ми ж вирішили проводити наші «журфікси» 13-го числа щомісяця — дата для нашого 13-го будинку дуже символічна...».

«Ми вирішили ще раз прожити життя Будинку», — пояснює ідею концертів-чаювань-пирогів Людмила Губіанурі, а її колега Ірина Воробйова підхоплює думку: «Це частина унікальної концепції музею, яку закладала при його заснуванні Кіра Пітоєва-Лідер і в котрої головним словом є слово «Будинок»: Будинок автора — Михайла Опанасовича Булгакова та його персонажів Турбіних». Дух цього Будинку, «дома постройки изумительной», «мира за кремовыми шторами», описаний у найбільш київському романі Булгакова «Біла гвардія». Він протистоїть усім «нехорошим квартирам» і зберігає основи світопорядку...».