ЗАГАДКИ «ТРЬОХ СЕСТЕР» - Культура - dt.ua

ЗАГАДКИ «ТРЬОХ СЕСТЕР»

18 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 18 травня-25 травня

Так можна було б озаглавити міжнародні чехівські читання в Ялті, присвячені століттю п’єси. Схоже...

Сцена із спектаклю театра ім. І.Франка «Три сестри» за А.Чеховим. Маша — Н.Сумська, Вершинін — С. Олексенко Фото О.КТИТАРЧУКА

Так можна було б озаглавити міжнародні чехівські читання в Ялті, присвячені століттю п’єси. Схоже, що й сам Антон Павлович не підозрював, скільки таємниць криється в його творі, скільки там «невідомих доріжок», якими ходитимуть дослідники в пошуках глибинних змістів його «тихого шедевра». «Лукомор’я» пушкінського «Руслана» дивним чином заримувалося із цілком реальною морською затокою гурзуфської дачі, де були розпочаті 1900 року «Три сестри», аговкнулися у репліках Маші (пам’ятаєте це її безкінечне — від першого до останнього акту — «У лукоморья дуб зеленый... Що означає «у лукоморья»? Чому це слово в мене в голові?»), і ось вже вчені-філологи затівають несподівані ігри з чехівським текстом, відшукуючи в ньому «сліди небачених тварин».

 

Ні, у серйозності конференції сумніватися не слід. Як і належить настільки солідній акції, вона мала і відповідний організаційний розмах (на ювілей сестер Прозорових з’їхалося понад 50 дослідників із восьми країн — України, Росії, Казахстану, Норвегії, Німеччини, Канади, Кореї, США), і вагомий науковий статус — брали участь найбільші авторитети чехознавства. У широку систему дослідницьких координат — краєзнавчих, джерелознавчих, соціокультурних — вписувалися обговорювані питання (підготовка міжнародного видання Чехівської енциклопедії, очолюваного І.Гітович, створення повної бібліографії прижиттєвої критики Чехова, над якою давно працює А.Чудаков) і представлені доповіді. Розглядалися проблема монологу — тема служіння в «театрі Чехова», відтворені ним типи побутової поведінки (армійської, гімназичної, службової) — і просторово-часові виміри «Трьох сестер», жанрове багатоголосся п’єси — і перетворення в ній вічних сюжетів (приміром, ситуації військові на постої), «чехівщина» як явище національного менталітету, архівні розвідки співробітників ялтинського будинку-музею, серії «Чехов і...» (Г.Ібсен, Т.Уїльямс, О.Вампилов, Й.Бродський та ін.), «Чехов у...» (Києві, Харкові, Криму, Москві, Бонні, Цюріху, Ліоні, Мюнхені, на сценах Великобританії та США) тощо.

Словом, було представлено найрізноманітніші аспекти дослідницького діалогу з п’єсою-ювіляром і (що показово для представників СНД) позначилася зміна системи асоціацій: із них зійшов наліт радянського контексту, котрий завжди був присутній у старих роботах про Чехова. У ті часи абсолютною крамолою виглядали б запитання, що пролунали на нинішніх читаннях. Чи не робимо ми з Чехова ікону? Хто прототип Соленого — чи не Горький? (Персонажа, у котрого «руки пахнуть трупом», порівняти з буревісником російської революції!) Яку бурю має на увазі Чехов (про прийдешню бурю говорять Тузенбах і Солений) і про яке майбутнє він мріяв? Чи така вже погана Наташа, багато в чому схожа на сестер, котрі гордують нею? І взагалі — у чому сенс п’єси? Відхід від шаблонів відчувався й у виборі об’єктів наукової рефлексії: сміхова і слізна «діаграми» у «Трьох сестрах» (із поділом героїв тих, хто плаче і хто сміється); позасценічні персонажі та ситуації (батько сестер полковник Прозоров, голова земської управи Протопопов, під чиєю рукою служить Андрій Прозоров, ряджені, дві дуелі Солоного і т.п.); фольклорно-міфологічні «гени» п’єси — мотиви старшого брата, впізнавання нареченого, мотив випробування (Тузенбах його не витримує: не знаходить ключ від душі Ірини, а тому гине).

Сцена із спектаклю театра ім. І.Франка
 «Три сестри» за А.Чеховим.
 Маша — Н.Сумська, Вершинін — С. Олексенко
 Фото О.КТИТАРЧУКА

Кожна конференція має портретну подібність зі своїм героєм. Тут діє той же принцип (сформульований Самюелем Батлером), що й у творчості: «Будь-який людський витвір, чи то література, музика чи живопис, — це завжди автопортрет». Творчість Чехова «творить» конференції про себе за законами своєї поетики. І якщо в чехівських п’єсах знаходять віршові і музичні закономірності, то й у «тексті» конференції слід було очікувати аналогічних проявів. Так і було. «Римувалися» теми доповідей (частіше за все — інтертекстуальність, символіка кольору, символіка числа «три» — на рівні побутовому і сакральному, аж до порівняння фінального «тріо» сестер із «Трійцею» Андрія Рубльова). «Рими» іноді були «неточними» — із прямо протилежним трактуванням персонажів і ситуацій. Так, «буттєвий» (не побутовий) бік дому Прозорових одні визначали як «безрелігійний» (немає ікон, немає лампад, ніхто жодного разу не перехрестився, «а де немає Бога, там поселяється диявол»), інші, навпаки, підкреслювали духовну наповненість їхнього життя, треті вважали, що «сестри живуть від розуму, а не від душі». Резонували ідеї, вибудовуючись у цікаву лейтмотивну систему.

Останнє особливо відчувалося в «ігровий» зоні конференційного простору. При цьому головними серед дослідницьких idee fixe («інструментованими» кожним доповідачем по-своєму) були аж ніяк не сестри-неповерненки (визначення режисера В.Гульченка: адже вони так і не повернулися до Москви), а їхнє оточення. У лідери висунувся Солоний. Йому приміряли костюм Чацького (в Лермонтова він наряджався сам — за Чеховим, про Горького вже йшлося), пов’язували його з морською стихією (розвиваючи тему «лукомор’я» і відштовхуючись від смакових асоціацій) і навіть вбачали в ньому паралелі з... Миколою ІІ (руки, що «пахнуть трупом», Соленого викликали в пам’яті доповідача трупи Ходинки). Свій ряд переосмислень був і в Наташі (від «шорсткої тварини» до леді Макбет і «не зовсім людини» — так би мовити олюдненого сатанинського начала), і в Андрія Прозорова: князь Андрій (і теж — при Наташі) і навіть Пушкін (збіглися російські монограми — А.С.П. і імена дружин).

Остаточно прояснилося, що конференцією заволоділа гра і що філолог — це не homo scriber, а насамперед homo ludens (не людина пишуча, а людина граюча), коли п’єса Чехова почала заселятися тваринами. У домі Прозорових з’явилися коти (знову відлуння пушкінського «лукомор’я» із його «котом ученим»): в одних — в образі Андрія (він «учений» і «ходить по ланцюгу», але — Гіменея), в інших — Кулигіна (із тієї ж аргументацією) і навіть Маші. З’явився ведмідь, віртуальний образ котрого (сформований із реплік і обмовок персонажів) став носієм якихось таємних значень. Потім у хід пішли меблі: стільці в «Трьох сестрах» (шафа з «Вишневого саду» більше не самотня!) виявилися не просто домашнім інвентарем, а набули статусу «знака вищої напруги або знемоги героя»! І нарешті — зелений колір, який пройшов «червоної ниткою» через багато доповідей (знову таємнича влада лукомор’я): це і зелений пояс Наташі, і «зелений змій» пиятик Чебутикіна, і підсвідоме розуміння вічної зелені півдня, куди летять не раз згадувані персонажами перелітні птахи, і рядок Пушкіна, котрий прив’язався до Маші, (повністю «позеленівши» у четвертій дії: «У лукоморья дуб зеленый, златая цепь на дубе том... Кіт зелений... дуб зелений... Я плутаю...»). А коли найстарший співробітник будинку-музею Алла Василівна Ханило продемонструвала дзигу, що «грала» у першому — 1901 року — спектаклі «Трьох сестер», і в тиші конференц-залу вона басовито загуділа на звуці «фа» малої октави, я готова була повірити в якусь містичну закономірність того, що відбувається: за шкалою Римського-Корсакова, який мав кольоровий слух, звук «фа» має зеленувате забарвлення.

До всієї цієї наукової еквілібристики (треба сказати, зневажуваної практиками театру) можна поставитися по-різному. Можна погодитися з тим, що, вивільняючи енергію, приховану в натяках і другорядних фактах, чиє «значення темне або мізерне», ми збагачуємо своє розуміння новими значеннєвими обертонами. Можна кепкувати разом із Жильбером Сесброном: «Якби не критики, генії ніколи не дізналися б, що хотіли висловити». Або вирішити, що вчені не встояли перед спокусою скористатися постмодерністськими «відмичками». А можна просто всміхнутися і згадати, що все це — «дуже Чехов», і не тільки Антоша Чехонте, а й Антон Павлович — із його самоіронією, жартівливими дражніннями та глузуваннями.

Чого-чого, а «вченого занудства», котре так не терпів Чехов, на конференції не було. У цьому, звісно, позначилася й атмосфера ялтинської садиби, у якій проходили читання, — у холодку повітряно-легкої Білої дачі і рукотворного чехівського дива — посадженого ним саду з його вічною весною (що там тільки не цвіло і не пахло!). І багатолюдні наукові збори відчували себе в буквальному значенні слова в гостях у Чехова, а в пам’яті постійно спливав вислів К.Чуковського: «У літературі він працював, як фабрика. Людям допомагав так невтомно і діяльно, немов був не людиною, а установою. Навіть гостей приймав у такій безприкладній кількості, немов у нього не дім, а готель».

Ну, а що ж із загадками «Трьох сестер»? Чи розгадала їх конференція? Навряд чи. Мабуть, їх стало ще більше. Мистецтво ніколи не розкриває всіх своїх таємниць, примушуючи кожне нове покоління шукати ключ до душі чехівського твору і порушувати все ті ж питання: у чому ж сенс цієї «п’єси розставань»?!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво