Заборонний плід із казахським коренем. Скандальний «Борат» як апогей PR-технологій - Культура - dt.ua

Заборонний плід із казахським коренем. Скандальний «Борат» як апогей PR-технологій

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

У Києві відбувся закритий показ гучного британського фільму «Борат», про який багато хто чув (або читав в Інтернеті), але далеко не всі бачили...

У Києві відбувся закритий показ гучного британського фільму «Борат», про який багато хто чув (або читав в Інтернеті), але далеко не всі бачили. Від заборони цієї картини в російському прокаті заодно «постраждала» і Україна: дистриб’юторська компанія «Геміні-Фільм», яка закупила права на стрічку, по-своєму вирішила її долю… Хоча цій долі може позаздрити навіть «Відьма з Блер» — особливо в плані міжнародних піар-провокацій.

Якось розумна фінська підприємниця Міна Карлссон-Кананен вирушила в якусь недорозвинену африканську країну і з подивом виявила, що місцеві жінки нічого не знають про прокладки. Вирішивши налагодити відповідний бізнес, вона вигадала геніальний рекламний трюк: заплатила священикові (африканські аборигени частково були католиками) за те, щоб він у недільній проповіді суворо застеріг парафіянок від використання загадкового предмета. Смиренно вислухавши пастиря, ті кинулися скуповувати заборонний плід у необмежених кількостях...

Ця історія, описана Мартті Ларні в романі «Прекрасна свинарка», хрестоматійна у своєму висновку: заборона — найкращий спосіб привернути увагу до всього на світі, включно з цілковитою дурницею.

Переконана: серед тих, хто глузував із наївних африканських дам із «Свинарки», — багато глядачів «Коду да Вінчі», який ніколи б не зібрав у світовому прокаті 224 млн. дол. за перший уїк-енд, якби не настійні прохання Ватикану проігнорувати цей фільм, поставлений за посередньою книжкою журналіста.

Не меншу аудиторію збирає і «Борат», знятий режисером скромних можливостей Ларрі Чарльзом, на чиєму «доборатовському» рахунку лише одна картина — «У масці і без імені», яка, попри Пенелопу Круз, Джессіку Ланг, Міккі Рурка і навіть Боба Ділана, залишилася практично непоміченою.

Утім, режисерська заслуга в тому, що «Борат» відбувся, невелика. У випадку із цим фільмом режисер узагалі ні до чого. Борат — особливе явище. І навіть якби картину про нього зняв Микола Засєєв-Руденко, вона була б приречена на успіх в аудиторії, яка регулярно зависає в Інтернеті і завжди в курсі того, ху із Борат Сагдієв. Широкою популярністю у вузьких колах фільм, зроблений у специфіці mockumentary (жартівна, вигадана документалістика), напевно б і обмежився. Та ґрунт для тріумфальної ходи світом казаха-ідіота вчасно угноїв уряд Казахстану, який у 2005-му найняв дві американські PR-фірми, котрі опублікували в New York Times чотиристорінкову рекламу досягнень демократії та вирішальної ролі жінки в казахському суспільстві. Британський телеведучий Саша Барон Коен, котрий вигадав Бората, відповів на рекламу прес-релізом, який складається з абракадабри на кирилиці. Подальша перепалка між Боратом-Коеном і державними мужами Казахстану також не залишилася непоміченою для громадськості. Напередодні візиту Нурсултана Назарбаєва до Вашингтона у вересні цього року Борат-Коен дав прес-конференцію біля воріт Білого дому і запросив Буша на показ «Бората». А вже в жовтні посол Казахстану у Великобританії Ерлан Ідрисов у The Guardian на повному серйозі доводив світу, що Казахстан — не «жорстоке, примітивне й гнітюче місце», яким його змальовує Саша Коен, котрий володіє «великим талантом комедійного актора», а «чимдалі більш сучасна, процвітаюча та світська держава».

Потім підтягнулося і Федеральне агентство з культури та кінематографії Росії, яке заборонило цю картину в прокаті (перший випадок жорсткої кіноцензури в РФ за останні кілька років!). Ось так відсутність почуття гумору і надмірний патріотизм казахських чиновників обернулися рекордними зборами «Бората» в американському прокаті (67,8 млн. дол. за лічені дні). А пуританський жест Федерального агентства, в якого для заборони були, звісно, свої причини, мав наслідком те, що зали на закритих показах фільму в Москві та Києві були забиті вщерть, а столиці тільки те й роблять, що гомонять про «Борат», а багато хто чекає не дочекається «Бората» на ліцензійних DVD (незабаром вони перезріють).

Отже, ху із Борат Сагдієв і про що, власне, галас?

Британський телеведучий, випускник Кембриджа, який має докторський ступінь, Саша Ноам Барон Коен народився 1971 р. у Лондоні в єврейській сім’ї. Перепробував кілька амплуа, що однаковою мірою шокували жителів туманного Альбіону: Саша був то репером Алі Джі з негритянського гетто, то австралійським журналістом-гомосексуалістом Бруно, а в 2000-му, у телешоу Da Ali G Show, постав в образі недолугого журналіста, який називає себе то Боратом Карабжановим, то Боратом Дутбаєвим, який у 2003-му нарешті втілився в Бората Сагдієва. Придуркуватий псевдоказах Борат Сагдієв (Саша з приклеєними вусами й у пом’ятому костюмі) виходив на вулиці, чіплявся до громадян із безглуздими пропозиціями й запитаннями, громадяни впадали в прострацію, все це знімалося прихованою камерою, показувалося по ТБ, і глядач радів життю. У 2005-му Борат вів один із блоків церемонії вручення премії MTV Europe Music Awards (який подивилося два мільярди телеглядачів), де він оголосив виступ президента Казахстану Назурека і повідомив, що «Шакіра» перекладається з казахської як «вагіна». МЗС Казахстану оцінило випад «містера Коена» як «несмак і набір непристойностей, не сумісних з узвичаєними правилами поведінки в сучасному цивілізованому світі».

Чому випускник Кембриджа приколовся на образі жителя невідомого йому Казахстану — загадка. Може, якось містер Коен, будучи п’яним, метнув дротиком у карту світу і потрапив саме в цю точку, назва якої йому все одно нічого не казала. Зате для британської слуху здалася екзотичною настільки, що гріх було цим не скористатися. Хай там як, але Саша Барон влучив у ціль із першої спроби. «Так, ми легка мішень, — ремствує посол Ідрисов у The Guardian. — Бората можна було зробити громадянином країни зі справді жахливою історією у сфері прав людини. Скажімо Афганістану в роки правління талібів». Ну, у талібів розмова коротка — вони статті в New York Times замовляти не стали б. А мирні казахи своїми численними протестними нотами Сашу переконали — час виводити Бората на великий екран. Інакше не бачити йому, випускникові Кембриджа з докторським ступенем, світової слави, як своїх вух.

Отже, герой фільму «Борат» народився в маленькому казахському містечку Куцек, у сім’ї Асімбали Сагдієвої і Болтока-Гвалтівника, який за сумісництвом доводиться Борату рідним дідусем. Потім Борат одружився на Оксані (згодом її згвалтує та вб’є ведмідь) — дочці Міріам Такбаєвої і знову ж таки Болтока-Гвалтівника. Борат мав інцест зі своєю сестрою Наталею — четвертою за популярністю шльондрою Казахстану. У них іще був брат Біло, даун-велетень, якого не випускали з клітки, тому що він вступав у статевий зв’язок з усім, що ворушилося та пролітало повз (весела сестра Наталя дражнила зачиненого брата, показуючи йому свою «шакіру» і кажучи «не матимеш!»). Журналіст Борат, який жив у прекрасній країні Казахстан (у якій було «лише три проблеми — соціальна, економічна та євреї»), мав також сталевий анус, яким відкривав пляшки, гонорею, герпес, сифіліс і невиліковну любов до Батьківщини («казахське містечко Куцек» знімали в одному румунському селі, жителі якого вже закидали Сашу Коена судовими позовами).

Якось можновладці Казахстану відрядили Бората (у супроводі продюсера Азамата Багатова) до Америки — знайомитися з культурною спадщиною цієї великої держави, щоб згодом використовувати отримані знання на благо свого народу. Американську «натуру» фільму теж знімали прихованою камерою. Тому глядач може сповна натішитися щирим конфузом американців, які бачать Бората, який справляє нужду на газоні, мастурбує перед вітриною магазину жіночої білизни, заходить до вестибуля фешенебельного готелю у спущених штанах, виносить кульок із фекаліями (зі словами «я сходив до туалету, куди мені це тепер подіти?») до столу, за яким зібралися представники добірного товариства такого собі американського містечка. Єдина професійна акторка у фільмі — Памелла Андерсон, яка грає саму себе (Борат закохується в рятівницю Малібу, побачену на телеекрані, і їде до Каліфорнії, щоб одружитися з нею за казахським звичаєм).

Не знаю, чому так переймаються трепетні казахи, якщо насправді надзавдання Коена-Бората — висміяти... американців! Люди, в яких будь-який різновид коректності зашкалює до такого ступеня, що вони терпляче пояснюють, куди відносити кульочок із фекаліями, або мовчки й делікатно відвертаються, коли в готельний ліфт увалюються двоє несимпатичних голих чоловіків (Борат та його продюсер), — смішні.

Смішні, як роботи, що їх випускає ідеологічний конвеєр великої держави. Роботи, котрим достатньо одного натискання на кнопочку (випадково кинутої фрази тим самим Боратом або кимось іще), щоб вони вибухнули потоком ненависті до жителів Іраку або забилися в екзальтованій істериці на пастирському сеансі в протестантській церкві. Смішні й їхні кумири (силіконова Памелла) та уявлення про крутизну (штани, спущені до середини стегна).

Утім, глузувати з кумедних американців краще б у міру. Їх виправдує (якщо їм, звичайно, потрібне наше виправдовування) відчуття адекватності, завдяки якому «Борат» і стартонув у прокаті США з великої суми в 67,8 млн. дол.

Не кажучи вже про те, що забороняти цей фільм в Америці ніхто й не збирався. Дивовижно виглядає в ситуації з «Боратом» Росія. Офіційно росіяни заступилися за честь сусідів по СНД. А неофіційно... Можливо, американські диво-роботи у фільмі комусь когось сильно нагадали (вимовте, приміром, при будь-якому росіянинові слово «чеченець» — що у відповідь почуєте?). Можливо, нафтові інтереси країни, яка претендує на статус енергетичного монополіста в Європі, теж не остання річ? Сказав же пан Ідрисов у тому ж таки The Guardian: «Казахстан — це аж ніяк не глухий закуток. У наступне десятиріччя він напевно ввійде до п’ятірки провідних світових виробників нафти» (ось тоді, напевно, Британія, нарешті, вибачиться перед беззмінним Назарбаєвим за Бората).

Цей фільм, звісно ж, спантеличує. Але Борат із залізним анусом, який виводить на чисту воду ксенофобів, гомофобів, порушників прав жінок і різноманітних расистів, так би й залишився героєм для обмеженої аудиторії, якби не надмірний патріотизм і відсутність почуття гумору в казахських чиновників. Якби вони не провели солідної піар-кампанії, навряд чи переважна частина публіки згадала б добрим словом «ексцентричну комедію» (це в «Бората» такий жанр) із дуже специфічним рівнем жартів. Цілком очевидно, що фільм, у якому чергове метання торта в чиїсь фейс заміняється метанням лайна (у титрах навіть згаданий «постачальник екскрементів»), потоптався б де-небудь на узбіччі прокату, та й поступився б місцем іншій такій самій «комедії».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво