За межею реальності: десять днів перформансу, котрі... - Культура - dt.ua

За межею реальності: десять днів перформансу, котрі...

4 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 4 серпня-19 серпня

У столиці Болгарії Софії відбувся багатоденний перформанс «Від зовнішнього — до внутрішнього». Т...

У столиці Болгарії Софії відбувся багатоденний перформанс «Від зовнішнього — до внутрішнього». Так називався майстер-клас керівників театру-лабораторії «Сфумато» Маргарити Младенової та Івана Добчева, влаштований для молодих акторів із восьми європейських країн у рамках Міжнародної програми «25 ++», заснованої французьким центром «AFFA» і європейським «Сulture-2000». «Результати дослідів», які ставили «на собі» представники різних країн, виявилися дещо несподіваними навіть для самих організаторів. Але несподіванка завжди супроводжує метод так званого екстатичного театру, на відміну від естетичного, де все визначено сценарієм.

Насамперед тут пропонують розглядати мистецтво радше як певну духовну практику, аніж спосіб зображення. Така позиція властива і тим творцям сучасного мистецтва, котрі, наче святиню, опановують будь-яку галузь — чи то музика, живопис, а чи новітні комп’ютерні технології. Тому метод болгарського театру-лабораторії «Сфумато», який виділяється серед комерційної більшості своєю унікальністю, викликає інтерес у діячів мистецтва різних напрямів, у різних країнах світу.

«Сучасна людина оголосила себе богом і почала безцеремонно поводитися з природою, яка її створила. Серед багатьох її недуг, ми вважаємо, найнебезпечнішою є амнезія її пам’яті про те, що вона належить до чогось більшого, ніж вона сама.

Ми шукаємо шлях, яким театр вийде з індустрії розваг і повернеться до свого початку, до споконвічного призначення бути духовним ритуалом; актом, у якому людина співрозмірна з енігмою буття і прагне прозріти таємницю», — так пояснюють свою позицію керівники театру, який довго навіть не мав приміщення.

Тепер, у добре обладнаних залах, не тільки здійснюються постановки, а й проходять найцікавіші культурні події Болгарії та міжнародні зустрічі. Виставлені тут витвори авангардного мистецтва, мов магнітом, ліпляться до стін нового приміщення і поступово створюють своєрідний дизайн «Сфумато», який у просторі та часі розгортає свій неабиякий потенціал.

Нинішній майстер-клас «Від зовнішнього до внутрішнього» (From Outsіde to Іnsіde) — це десятиденний перформанс, у якому досліджувалися глибини людської особистості в трансформації обставин, що їх вона вибирає. Учасникам, які доти мали солідний акторський досвід, пропонували забути свої навички і по-новому підійти до перформансу, у жодному разі не «грати», а ставити на собі дослід, що стимулює відкриття в собі іншого, досі невідомого.

Початковою («зовнішньою») ситуацією для перевтілень слугували речі, різноманітний одяг та інші предмети, зібрані на сцені, які допомогли б збудити певний імпульс до подальшої езотеричної («внутрішньої») подорожі. На останньому етапі таким стимулом до переходу на вищий щабель слугували уривки з текстів, насичених багатомірною екзистенцією ірландського драматурга Беккета.

«Саме переключення від Я, котре пізнає, до Я, котре відкриває Іншого, необоротно розширює обсяг особистості... переміщуючи погляд від свого шляху до іншого, від іншого — до універсуму як «праматері» людства. Зміна основного об’єкта життя — це акція» — інтерпретують сутність перформансу М.Младенова і І.Добчев.

Дещо несподіваними навіть для самих організаторів виявилися «результати дослідів», які ставили «на собі» представники країн із таким різним менталітетом, походженням і освітою. Що приховують у собі глибини психіки? Питання, яке цікавить не тільки психоаналітиків. У мистецтві, особливо екстатичному, велику роль відіграє талант вживання і співпереживання, безстрашність дослідження, бажання знати, а що там далі і наскільки далеко від реальності вдасться просунутися. Деякі учасники досягли майже містичного переживання, за напруженням наближеного до античної трагедії (Матильда Лефевр із Бельгії, Діана Добрева і Сніжина Петрова з Болгарії, Гітіс Іванаускас із Литви). Решта дослідів виявили тяжіння до базисних людських архетипів, пов’язаних із народженням, коханням і смертю (Габріела Крісу, Іоана Калота і Марія Обретін із Румунії). Начебто їм удалося розбудити дух прапрабабусь дзенькотом антикварного дзвіночка, їхніми голосами і жестами вони оплакували мертвих, кохали і народжували.

Цікавими були також досліди із самоідентифікації Грегорі Робарде з Франції, Віри Воронкової з Росії, Франческо Італіано з Бельгії, коли на очах вони змінювали то стать, то вік, залежно від того, що захоплювало уяву: образ чоловіка, жінки чи тварини. Пластичності тренованого тіла і мові пантоміми віддали перевагу в цих дослідах Едіта Ужайте з Литви й Аміран Шалікашвілі з Грузії, невіддільні від своєї акторської школи.

Деякі досліди акцентувалися на конфлікті між умовними Я та Іншим, показуючи амбівалентність існування, немов би розглядаючи той момент, коли тільки виникає уявлення про друге, але ще не зникло уявлення про перше. Високий ступінь несталості взагалі характерний для моменту творчості, і тут театр-лабораторія, немов у мікроскоп, розглядає структуру самого натхнення. Амбівалентні переживання нагадують часом болісні фобії: страждання від оголеності тіла, водобоязнь тощо. Все це експресивно і гамірливо виявляли болгарські актори Іван і Христо Петкови, Діана Добрева і Сніжина Петрова й ін. Такий некомфортний стан, безумовно, потребував розрядки, що зазвичай відбувалося в наступному досліді.

На початку майстер-класу було помітно, із яким захопленням молоді актори прагнуть відчути свободу, відхід від самих себе. Аморфна, випущена, як стріла, енергія нагадувала дії божевільних, які ризикують назавжди перетнути межу реальності. Проте акторам удавалося знайти умиротворення, пройшовши через катарсис (тобто очищення духу), ніби злитися з тишею космосу. Тут цікаво, як досвід давньогрецької трагедії може використовуватися в contemporary art, де твори досить рідко досягають такої ж повномасштабності, залишаючись на стадії бунту заради бунту, власне брутальності (хоча і це має право на існування).

Слід зауважити, що чимало учасників занурювали себе в культурологічний, теж безмежно багатий, шар. Так, француз Жюльєн Лакруа, спонтанно рухаючись за кожним предметом, як за живою істотою, утілював розгубленість людини в нашому речовому, споживчому світі, із якоюсь зворушливою, «чаплінівською», гуманістичною інтонацією. Чарівна француженка Амелі Клемент, яка в житті іноді працює фотомоделлю, перетворилася на сцені на згорблену бабусю. Колишня вітрогонка марить спогадами про чоловіків, які її покинули, проектуючи свою самоту на песика, котрий зрештою виявляється всього лише розтоптаним черевиком на шнурку. Російський актор Костянтин Чепурін, не без допомоги відомого мхатівського психологізму, переживав миті з життя провінційного дивака, який у зашкарублості побуту намагався зробити надзвичайні відкриття, спробувавши щось на смак чи на дотик, дослухаючись незрозумілих голосів. «Маленька людина» — персонаж нестаріючої теми світової класики, котрий коренями іде до Гоголя і Лєскова.

Десять днів перформансів у болгарському театрі «Сфумато» показали широкий спектр можливостей подорожувати не тільки «Від зовнішнього — до внутрішнього», а й, навпаки, з різним ступенем пластичності та розуміння глибини буття і мистецтва.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво