З погляду риб - Культура - dt.ua

З погляду риб

20 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 20 серпня-27 серпня

Безперечно, річки є благословенням цього світу. Або, скажімо, так: вони могли б стати цим благословенням, якби ми поводилися зі світом значно обережніше...

Безперечно, річки є благословенням цього світу. Або, скажімо, так: вони могли б стати цим благословенням, якби ми поводилися зі світом значно обережніше. Як усі зодіакальні Риби, я даю себе загіпнотизувати річковою водою, особливо влітку. Ні, озера мають свої відчутні переваги, озера це так само прекрасно. Однак тепер мені йдеться про течію, про її пластичність і еластичність, про можливість пересуватися за водою і з водою, не кажучи про іншу, таку ж спокусливу можливість — долати її, річкової течії, спротив. Перепрошую, якщо останнє здалося вам метафорою.

Я намагаюся відновити з пам’яті якнайбільше своїх річок, струмків і потоків. «Своїх» — тобто таких, що течуть уже крізь мене. Тобто одного разу в них увійшовши, я вже не можу з них вийти. Мене так само притягають вододіли, ці сухопутні кордони між морями, що проходять по хребтах і височинах за тисячі кілометрів від самих узбереж. Львів зведено на одному з таких вододілів, у ньому приховано два моря водночас — Чорне (з арґонавтами, Одесою, Кримом та Стамбулом) і Балтійське (з бурштином, корабельними соснами, Таллінном, Ригою та Стокгольмом).

Так і в околицях Морґетену в швейцарському Зименталі я міг бачити водночас моря Середземне й Північне, стоячи на межі між ними. Річки перевертають усі наші уявлення щодо простору, того, як він організований і що в ньому до чого належить. Річки є не тільки кордонами, але й можливістю долати кордони. Мені достатньо вийти з дому й їхати на південь якусь лише годину, щоб опинитися над берегом Прута, притоки Дунаю, тобто в одному басейні з Віднем, Будапештом і Братиславою. Мабуть, про це йшлося минулої осені в Реґенсбурзі.

Того разу мої знайомі художники — він і вона — привселюдно вилили в Дунай суміш горілки зі свіжою кров’ю. Пам’ятаю надрізи в нього на спині й як вона по краплі збирала з надрізів цю його кров, як безбарвна рідина в пляшці починала забарвлюватися рожевим. А потім усе це було вилито в Дунай з якогось іще староримського мосту. Ідея полягала в тому, що, ставши поживою для риби, ця криваво-горілчана суміш поплине дунайськими водами вниз, можливо, аж до Чорного моря. І там цю рибу, наприклад, упіймають якісь чорноморські рибалки, а потім з’їдять. І таким чином Європа об’єднається в рибі.

З усіх річок світу Дунай здається мені найдовшим, тому що він торкається навіть нас в Україні. Дунай — це ще одна версія інакших меж Європи. «Країна, з якої я примандрував, — пояснював український поет Перфецький не зовсім обізнаній європейській еліті на початку 90-х років у Венеції, — означена зі сходу на захід чотирма великими ріками — Доном, Дніпром, Дністром і Дунаєм. Кожна з цих назв відлунює санскритським коренем дана, тобто вода». До його спостереження можу додати таке: усі Чотири Ріки творять майже досконалу географічну симетрію.

Тобто найсхідніша з них — Дон — тече зі сходу на захід, обидві серединні — Дніпро та Дністер — з півночі на південь, а найзахідніша — Дунай — із заходу на схід. З усього цього випливають щонайменше дві повчальні речі. Перша — що географічні мапи, згідно з ідеєю Найвищого Картографа, мають бути і є твором мистецтва з тільки їм притаманною метафорикою й метафізикою. Друга — що і ми в Атлантиці. В Україні немає ані краплі води, яка б не належала Атлантичному басейну. Це означає, що вона всіма артеріями й капілярами пришита саме до Європи.

Росія в цьому сенсі значно амбівалентніша, і, якби свого часу цар Петро не відігнав шведів від південного балтійського узбережжя, то могло б статися й так, що Росія взагалі б не мала жодної краплі атлантичної води, крім як у витоках Дніпра. Звісно, на півдні вона має той самий Дон, а відтак ще й Кубань, але то вже трохи сумнівна Росія — козацька. А найбільша з річок «європейської» Росії, Волга, впадає вже у Каспій, тобто взагалі до жодного океанічного басейну не належить. Чим не метафора окремої й нікому не належної (неєвропейської, неазійської) цивілізації?

Повертаючись до України: якщо річки — це справді кордони, то серед українських річок таким кордоном є Дніпро, найцентральніша й найбільша річка. Це передусім кордон ландшафтів — пагорби з лісами, так звані гори на заході, тобто на правому березі, й рівнина, степ або лісостеп на сході (лівий берег). При цьому Правобережжя є радше «культурно споконвічним», традиційно-аграрно-осідлим, а Лівобережжя, особливо в південній його частині — колонізовано-номадичним, пролетарським, колишнім (та й теперішнім) Диким Полем. Прояви цього роздвоєння, у тому числі й конфліктні, становлять сенс української невизначеності.

Тобто за найвищим рахунком Лівобережжя не дає змоги Україні остаточно повернутися в європейський бік, а Правобережжя — в азійський. При цьому обидва антиподи настільки тісно зрослися у вимірі повсякденно-життєвому, що про взаємно очікуване розлучення з перетворенням Дніпра ще на один кордон — державний — не може бути й мови. Залишається терпіти одне одного й поступово зростатися у всіх глибинних вимірах. Те, що таке зрощування насправді відбувається, не викликає в мене жодних сумнівів. Але те, як воно відбувається, викликає досить часто розпач.

Усе написане мною вище, було черговою спробою вдруге ступити в ту саму річку, проте в цьому випадку не в одну. Безперечно, річки є благословенням нашого світу, хоч іноді бувають прокляттям. І все ж зараз я про благословення. Добре, що річки є, що вони ділять — берег від берега, ландшафт від ландшафту, культуру від культури. Річки — запорука різноманіття. Але так само добре й те, що річки єднають — ти кидаєшся сторчголов у зеленаву прозорість десь біля самих витоків і, невтомно розсікаючи опір води заміненими на плавники долонями, колись таки досягаєш гирла, дельти, затоки, Океану.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво