З МОДЕРНОМ ПО ЖИТТЮ - Культура - dt.ua

З МОДЕРНОМ ПО ЖИТТЮ

1 грудня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 1 грудня-8 грудня

Третій міжнародний фестиваль сучасної хореографії «Танець ХХІ століття» проходив лише один день у Національній опері, якраз між гастролями Московського театру класичного балету...

Третій міжнародний фестиваль сучасної хореографії «Танець ХХІ століття» проходив лише один день у Національній опері, якраз між гастролями Московського театру класичного балету. Що пролунало вельми концептуально і контрастно щодо стихії традиційної класики.

Контраст же самого фестивалю був закладений вже в доборі учасників: рівні їхньої майстерності, постановочній фантазії, розмаїтості жанрів і стилів, ставленні до музичного матеріалу та стилю модерн узагалі.

У першому відділенні ми побачили витоки танцю-модерн, у другому — цілий світ сучасного танцю в усіх його іпостасях і технічних нововведеннях.

Danse Solo «ZELLE» за новелою Рене Мезона — сучасника Мата Харі «La Parane pour une espione Mata Hari» (Париж, 1935 р.) у виконанні всесвітньо відомої танцівниці Адріани Аї Янг (Югославія) — досить скрупульозно відновлено манеру та стиль танцю першої у світі танцівниці-модерн Мата Харі, котра увійшла в історію легендарною шпигункою-авантюристкою. Цей балет з дивною атмосферною музикою французьких композиторів Жана Мюсі та Рене Обрі цікавий, насамперед, як історичний зліпок часу в танці, що й дало підстави написати в програмці «світовий хіт 2000 року». Хореографія Міли Севіч для дуже цікавої югославської танцівниці, володарки численних титулів, нібито перекидає історичний місток від перших кроків модерну до сучасних технік виконання. Простий сюжет про останні години життя танцівниці Мата Харі — Маргарити Гертруди ZELLE (1876—1917) у тюремній камері перед стратою, де вона згадує всю свою бурхливу біографію, моделює «маленький червоний театр», перевдягається, танцює, майже фізично відчуває тіні померлих і минулого, — сценограф Прегард Дьяпич перетворив на досить функціональний образ.

Цей перший балет дозволив яскраво уявити еволюцію танцю-модерн за останні сто років.

Тому справжнім емоційним вибухом вихлюпнувся на сцену ізраїльський дует Роніт Зів і Галіт Неміровські, який показав фактично прем’єрний балет «Rose can’t wait» — «Роза не чекає» на музику Вассермана і Галласа. Очевидно, не марно міні-спектакль одержав першу премію на престижному фестивалі «Shades in dance-99», бо рівень майстерності, володіння пластикою, жестом — як інструментом для створення дуже об’ємної, динамічної картинки, безумовно, виокремився цей дует серед усіх, вельми сильних учасників фестивалю, не зважаючи на представника України Ернеста Пальчикова, що працює в жанрі естрадно-циркового танцю.

Ізраїльтяни, котрих нині у світі вважають першими в галузі досягнень сучасного танцю, показали, як за допомогою тіла можна створювати цілком помітний образ, багатий на всі барви асоціацій, притаманні сучасному глядацькому сприйняттю.

Роніт Зів і Галіт Неміровські в мініатюрному спектаклі домоглися того ефекту пізнавання, розуміння, емоційного відгуку, якого югославська танцівниця намагалася досягти в годинній виставі, але показала лише дуже добротну реконструкцію манери танцю, властиву Мата Харі, попри спроби переосмислення історичного досвіду за допомогою деяких суперсучасних прийомів постановки і танцю.

Великі надії покладалися на групу Ballet Form Novozesnich AGH — «Балет сучасних форм» під керівництвом хореографа Єжи-Марія Бірчинські. Своєрідний польський Моріс Бежар дуже тонко, з усіма нюансуваннями ілюструє музичних геніїв — Баха, Шопена, Пьяцоллу. І коли це фуга Баха — танець багатоголосий, коли це Шопен — дбайливе наслідування мелодики і стилю, коли Пьяцолла — ритм, барва, акцент. Але деяка наївність хореографії, у поєднанні з недосвідченістю і дитячістю виконавців, перетворила явно ефектні номери на парад танцювальних варіацій на теми того або іншого композитора.

Україна на радість усім виступила єдиним і потужним фронтом.

Танцювальна група «Легіон» і чудова молода балерина Наталя Домрачева відкрили глядачеві вельми міцного та яскравого хореографа Євгена Чернова. Наймолодші учасники фестивалю Тетяна Калішенко й Ольга Хомусько показали, яке наше майбутнє в сучасному танці.

Безумовно, приголомшив усіх Ернест Пальчиков (БК «Промзона»), котрий бездоганно володіє тілом і має витончену натуру художника в танці. Адже йому, мабуть, найскладніше було вписатися в цей фестиваль, коли за плечами досвід естради та цирку з їхньою манерою подачі номеру — будь-якою ціною ефектною. Не відмовившись від ефектності (привілей трюків), Ернест показав шлях, яким «класичний» танець-модерн пробивається в суміжні види мистецтв. Його номер «Destiny» на музику до культового фільму «Матриця», мабуть, єдиний, відповідав найвищій планці майстерності й енергетичного посилу, заданого ізраїльським дуетом.

Отже, фестиваль продемонстрував цілу гаму сучасного танцю та сучасного танцювального мислення і навіть примудрився показати певну столітню еволюцію цього напрямку в балеті. Дуже корисний досвід напередодні вступу в третє тисячоліття.

Фестиваль проводився за сприяння Посольства Держави Ізраїль в Україні та «Фонду Про- Гельвеція-Україна».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво