З ДОНЕЦЬКА З ЛЮБОВ’Ю... - Культура - dt.ua

З ДОНЕЦЬКА З ЛЮБОВ’Ю...

23 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 23 травня-30 травня

Коли офіційні заходи перетворюються на справжнє свято — це завжди приємно. За півроку в Києві поб...

Коли офіційні заходи перетворюються на справжнє свято — це завжди приємно. За півроку в Києві побувало безліч гостей з ближнього і далекого зарубіжжя, за останні два травневі тижні столицю «окупували» творчі сили Донеччини. І вони приїхали справді не з порожніми руками.

Столичного глядача здивувати важко, тому потрібно вибрати лише найбільш цікаве, видовищне і незвичне, що накопичилося в театральному доробку, отже, відкривати «Дні Донеччини в Україні» було доручено Донецькому академічному театру опери і балету ім. А.Солов’яненка, що привіз до Києва одну з останніх своїх вистав — хрестоматійний балет П.Чайковського «Спляча красуня».

Відтоді як трупу театру очолив легенда сучасної України Вадим Писарєв, популярність театру різко пішла вгору. До честі танцівника варто зауважити, що розвитку оперного жанру він приділяє анітрохи не менше уваги — у найближчих планах постановка такого великого твору, як опера Пуччині «Турандот», а міжнародні фестивалі «Зірки світового балету» і «Золоті голоси України» рік у рік стають дедалі популярнішими не лише в країнах СНД, а й за кордоном. Завдяки грамотній і тактовній політиці, афіша Донецького театру постійно розростається, причому поряд із класичними виставами величезний успіх у публіки мають і такі твори композиторського генія ХХ сторіччя. Твір Карла Орфа «Карміна Бурана» симфонічний оркестр і хор театру виконали для киян у готичному залі Будинку органної музики.

Донецьк традиційно вважається найважливішою українською промисловою кузнею, але переповнені концертні зали переконливо продемонстрували, що і класичний Донецьк уже має в столиці солідний імідж та власних шанувальників. До київських гастролей готувалися довго і напружено, проте вся робота для глядача повинна залишатися, що називається, «за кадром», інакше зруйнується витончене відчуття містерії. Всупереч традиціям, що склалися, Вадим Писарєв привіз до Києва молодий склад виконавців, і в «Сплячій красуні» особливо відчувалася піднесеність і схвильованість прем’єрної вистави. Особливо вразили декорації й костюми — казкова розкіш, продиктована самим сюжетом, передбачає величезний бюджет постановки. Варто пригадати, що придворний хореограф Маріус Петіпа, у беззмінній постановці якого спектакль іде донині, розраховував на можливості імператорської скарбниці, і можна тільки уявити собі те багатство оформлення і костюмів, що царювало на сцені за його життя. Донецький же спектакль порадував не лише мальовничістю і свіжістю оформлення — у третій дії ліричному па-де-де Аврори і Дезіре вторило дзюрчання справжнього фонтана з цілком реальною, а не намальованою, як у казці про Буратіно, водою.

Іншим сюрпризом для постійних глядачів київського театру стала поява феї Карабос в образі молодої балерини в чорній пачці, яка дещо нагадує образ Одиллії з «Лебединого озера». У більшості театрів, і в київському в тому числі, образ лихої чаклунки давно трансформувався в негативну гротескну пародію — потворно загримований, цю жіночу роль традиційно виконує характерний танцівник — чоловік. Таким несподіваним перевдяганням постановник зміщує деякі акценти вистави — очевидним стає протистояння не просто двох протилежних початків Зла і Добра (в образі Феї Бузку), а конфлікт двох жіночих образів, Любові і Заздрості, Краси і Потворності. «Спляча красуня» — єдиний по-справжньому щасливий балет Петра Ілліча Чайковського, тому що й у «Лебединому» торжество любові відбувається на тлі драматичної загибелі героїв, а в новорічному «Лускунчику» на Машу чекає пробудження. У казковому королівстві балетного чарівника Петіпа столітній сон завершується грандіозним святом, на якому гістьми опинилися не лише казкові герої, а й київська публіка.

Другим подарунком донеччан став концерт у костьолі Городецького. Виконавши в першому відділенні класичні оперні «шлягери», симфонічний оркестр і хор присвятили Києву один із найпотаємніших, найзаворожуючих творів минулого сторіччя — кантата «Карміна Бурана» виконується в столиці рідко, особливо таким величезним складом, якому явно не вистачало місця на невеликій камерній сцені Органного залу. Музика Карла Орфа живе за своїми законами — вона природна, і для її виконання потрібно абстрагуватися від звичних академічних правил. Її хочеться слухати, дивлячись у небо. Вона проникає у свідомість і огортає її теплом живого сонця, її відчуваєш майже фізично. Написана композитором на стародавню збірку латинських текстів «Карміна Бурана» донині залишається неперевершеним за людяністю твором. Це цілий фрагмент життя, людських думок, буття свідомості. Орфу вдалося оживити «мертву» латину живим тембром людського голосу, а інструменти в його партитурі — це сила природи, їхні тембри нескінченно далекі від класичних канонів. Проте і модернова какофонія тут цілком відсутня — це музика гармонії.

Звісно ж, такий масштабний твір потребує від академічного колективу виконавців величезного бажання і не меншого обсягу зусиль для досягнення результату. Проте донецьким артистам це, безумовно, вдалося — публіка аплодувала стоячи.

Як сказав Вадим Писарєв, вистави театру мають такий успіх не випадково — до цих гастролей готувалися з великою любов’ю всі — від костюмерів, декораторів, освітлювачів до самих артистів. А плоди любові прекрасні завжди.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво