Ювілейний варшавський - Культура - dt.ua

Ювілейний варшавський

15 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 15 липня-29 липня

19—22 травня відбувся ювілейний 50-й Варшавський міжнародний книжковий ярмарок. Учасниками ярмарку стали понад 580 видавництв з 27 країн...

19—22 травня відбувся ювілейний 50-й Варшавський міжнародний книжковий ярмарок. Учасниками ярмарку стали понад 580 видавництв з 27 країн. Розмістився ярмарок на трьох поверхах Палацу культури і науки, зайнявши площу понад 10 тисяч кв. метрів. За 4 дні ярмарок відвідало понад 42 тисячі осіб. Це суха інформація для преси, але за нею — подія, що незмінно привертає увагу фахівців книжкового бізнесу з різних, не тільки європейських, країн, а також численних книголюбів.

Незважаючи на поважний ювілей, все відбувалося без помпи, от тільки на урочистому відкритті вручили державні нагороди кільком польським письменникам та керівникам ярмарку. Присутні на відкритті завзято коментували, чому не з’явилися ні президент Польщі Александр Квасьнєвський, ні президент міста Варшави, який завжди відкриває ярмарок, напевно, причина — це їхня затята, не дуже коректна політична боротьба, яка ще більше посилилася через близькість президентських виборів. Компромат у ЗМІ ллється просто відрами, відразу легшає на серці, що ми не самотні у Всесвіті… Президент Польщі, втім, прислав дуже гідного представника — пана Єжи Бара, шефа Бюро національної безпеки, такого собі польського Порошенка. Непоганий хід, ми вже давно твердимо, що культура, інформація і книговидання — це стовпи національної безпеки, щоправда, влада поки що з нами не погоджується…

Почесним гостем ярмарку була Швейцарія, і злосливі журналісти раз по разу доймали організаторів питаннями, чи швейцарська література взагалі існує. Виставка з 1500 книжок, представлена на площі 350 кв. метрів, показувала, що начебто існує. Замислившись, кожен згадував Фридриха Дюренматта, Макса Фріша, але згадати ще когось вже не вдавалося. На імпрезах, які щогодини відбувалися на стенді, трохи людей було, але не натовпи, які юрмилися торік біля росіян, а ще кажуть, що поляки росіян не люблять. Трохи публіку привабила виставка швейцарських коміксів, які начебто одні з найкоміксовіших в світі. Швейцарці пишаються своєю мультикультурністю і відкритістю; 12 авторів, яких вони привезли, пишуть трьома офіційними мовами: німецькою, французькою та італійською, в додатку, дехто має виразно чужоземне походження — російське, іранське, хорватське. Швейцарський книжковий ринок є дуже неоднорідним, власне, через цю «різномовність», і в різних регіонах, по-перше, превалюють книжки, видані «регіональною» мовою, по-друге, попит на книжки в різних регіонах теж дуже відрізняється, тому визначити якісь загальнонаціональні бестселери неможливо. До того ж, ще одна «жахлива» інформація — понад 80% книжок, проданих у Швейцарії, імпортуються, зате й швейцарські видавці мають потужний збут в сусідніх країнах.

Але ця виставка і супутня культурна програма — традиційні вже малярські та фотовиставки, а також дуже несподівана «неформатна» презентація одного зі «стовпів» сучасної поп-культури Дітера Маєра разом з групою «Yello» (нагадаю, ця група «вигадала» відеокліпи на початку вісімдесятих). А чому б не похвалитися такими здобутками, якщо вони насправді відомі на весь світ?

Я досить детально описую, власне, експозицію і програму Почесного гостя, тому що вже дуже скоро в цій почесній ситуації опинимося й ми, і це нам доведеться доводити, що українська література існує, що ми цікаві, що ми маємо культуру і знаємо, що цікавить сучасного європейця: український уряд подав заявку на отримання статусу почесного гостя Франкфурта-2008, а організатори Варшавського ярмарку запрошують нас на 2007 рік. І що робити? Погоджуватися страшно, бо хто ж це все організує? Щоб добре й резонансно виглядати, потрібно, щоб зійшлися декілька чинників: зацікавленість держави (у вигляді бюджетного фінансування), активність авторів і видавців у просуванні своїх книжок на західні ринки, а також досить численна та добре «зіграна» команда, здатна виробити й реалізувати цю велику, розгалужену, але ідеологічно цілісну програму. Непоінформованим скажу: щоб добре «прозвучати» у Франкфурті, треба представити програму хоча б із сотні заходів, а краще більше, зате потім і резонанс відповідний. Минулорічна презентація арабських країн згадується в пресі кілька тисяч разів, вирізок зібралося на 500-сторінковий том, не рахуючи теле- та радіопрограм! Потужна промоція для держави, чи не так? Окрім того, кожна така імпреза стає добрим початком для культурного діалогу…

Повертаючись до самого ярмарку, його організація дуже нагадує Форум видавців у Львові, точніше, — і я цього ніколи не приховувала — Форум взорований на Варшавському книжковому ярмарку: це і певна камерність (попри досить значну експозиційну площу, загубитися там неможливо), і насиченість подіями, і деяка провінційність (Варшава, як і Львів чи Київ, не належить до світових культурних чи ділових столиць), тому приїзд більш-менш відомого письменника перетворюється на грандіозну подію, про яку згадують наввипередки всі ЗМІ. Ріднить нас, як виявилось, і те, що за ті 14 років, відколи фірма ARS POLONA (організатор ярмарку) приватизувалася, вже двічі їм довелося відбиватися від наполегливих спроб відібрати в них цей ярмарок, мотивуючи тим, що «не може приватна структура проводити найважливіший у країні ярмарок», але врешті все обійшлося, тому що громадськість втрутилася. Ще смішніше те, що з ярмарками в колишніх соціалістичних країнах трапилося те саме, на щастя, нікому нічого поламати не вдалося, але власники і директори кільканадцяти ярмарків утворили неформальну коаліцію, щоб допомагати один одному в скрутній хвилині. Мене негайно теж прийняли до цієї коаліції, і тепер я знаю, що у випадку чого «заграница нам поможет».

Запекла дискусія точилася на загальних зборах Польської книжкової палати, яка є відповідником нашої Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна. Обговорювався проект закону про регулювання книжкового ринку. Ініціатори цього закону вважають, між іншим, що необхідно законодавчо ввести таке регулювання книжкового ринку, як фіксована роздрібна ціна. Це сприятиме добросовісній конкуренції, а також гарантує рівні можливості для покупців у різних регіонах. Проти активно виступають потужні видавці попсових бестселерів та «ексклюзивні» дистриб’ютори, які, отримуючи надзвичайно великі знижки від видавництва, можуть продавати ці книжки за нижчою, ніж у малих книгарнях, ціною. Що далі — всім зрозуміло: книгарні занепадають, ринок руйнується, великі стають ще більшими, малі потроху зникають, що призводить до збіднення асортименту. Ініціаторів проекту обурило те, що найбільше заперечує проти цього закону польське відділення концерну Bertelsmann, яке в своїй рідній Німеччині мовчки підпорядковується такому регулюванню. Я провела бліцопитування щодо необхідності в нас запровадити фіксовані роздрібні ціни серед знайомих українських видавців, і виявилося, що їх ця тема взагалі не обходить — мабуть, ще не час.

Адже ситуація з книжками в Польщі, хоч всі вони й нарікають, насправді набагато краща, ніж в Україні. За майже однакової кількості офіційно зареєстрованих видавництв, як у нас (близько 2500), торік вони видали мвйже 30 тисяч нових назв книжок та осягнули оборот у 529 млн. євро. Приріст продажів становив понад 6%, що є справжнім європейським рекордом. Схоже, після кількарічного занепаду, польський книжковий ринок знову на підйомі.

Про це також свідчить розвиток різних форм книжкової торгівлі, починаючи з т.зв. книжкових гіпермаркетів (я просто закохана в ці велетенські книгарні — нічого спільного ні з «Буквами», ні з «Орфеями», ні з жодним російським магазином; там грає тиха музика, стоять канапи, проходи між шафами широкі, розташування книжок зрозуміле, крім того, працює комп’ютерний інформаційний сервіс, і якщо покупець не знайшов потрібної йому книжки, він може тут відразу зробити замовлення…) і закінчуючи зростанням нетрадиційних каналів дистрибуції, як продаж через газетні кіоски, продаж по Інтернету та через поштові каталоги. Продаж через традиційні книгарні дедалі звужується, і якщо б у нашій країні певні керівники певних інституцій уважніше стежили б за тенденціями, можливо, вони перестали б наполягати на створенні державної мережі книгарень і вводити в оману і громадськість, і вище керівництво держави? Досвід дуже багатьох країн показує, що зараз набагато вигідніше розвивати, власне, ці альтернативні канали дистрибуції: вони значно ефективніші, оскільки усувають диктат посередника, а також не потребують аж таких великих одноразових інвестицій, яких потребуватиме створення велетенської мережі книгарень, яка мала б налічувати не менше, ніж 600 об’єктів, якщо ініціатори й справді мають намір забезпечити книжками бодай кожен райцентр.

На Варшавському ярмарку можна теж зорієнтуватися, чи можливий в Україні повноцінний міжнародний книжковий ярмарок. На мій погляд, поки що це цілком нереально з кількох причин. По-перше, українські видавці втратили свій шанс існувати в свідомості західних видавців окремо від російських приблизно в середині дев’яностих (нечисленні винятки підтверджують правило) через свою надзвичайно низьку активність і неповороткість порівняно з їх російськими колегами. З того часу росіянам вдалося (не без нашої мовчазної згоди) переконати агентів, що Україна є таким собі «російськомовним простором», тому не варто й напружуватися, щоб знайти контакти з українськими видавництвами, а що, хіба це не так? Хто наведе приклад українського бестселера, перекладеного з будь-якої світової мови («Гаррі Поттера» і Коельо не називати), — той отримає від мене приз на Форумі видавців.

По-друге, сучасний книжковий ринок живе за дуже жорсткими законами, і якщо видавець не бачить для себе вигоди, хай навіть трохи віддаленої в часі, з жодною культурною чи просвітницькою місією він на новий ярмарок не поїде — цим займаються міністерства культури, закордонних справ і різні культурні інституції, покликані пропагувати культуру своєї країни за кордоном. От на такі експозиції ми можемо розраховувати, тим більше, що потім книжки, як правило, дарують бібліотекам. Видавництва ж чітко налаштовані або на продаж ліцензій, або на експорт готових книжок (переважно курсів для вивчення мов та наукових), або на спільні видання, що у нашому випадку здійснити майже нереально, оскільки ці проекти потребують надзвичайної чіткості і злагодженості, адже одночасно друкується кольорова основа книжки, а потім п’ятою фарбою додруковується текст. Все — починаючи від кількості знаків і терміну виконання перекладу, закінчуючи промоційною кампанією, — має бути настільки чітко скоординованим, що я навіть вагаюся назвати видавництво, яке спроможеться вклинитися в такий проект. Навіть польський досвід показує, що оптимізм початку дев’яностих щодо кількості та накладів перекладних публікацій часто був безпідставним, зараз обидва ці показники значно зменшилися, світові бестселери рідко мають порівняльні з іншими країнами наклади, а часто взагалі провалюються, незважаючи на вкладені в розкрутку кошти. Окремою проблемою є продаж наукових книжок та журналів іноземними мовами: і для польських бібліотек, і для переважної кількості науковців вони залишаються недоступними, передусім з огляду на ціну (найновіші наукові публікації коштують не одну сотню у.о.). По-третє, кількість ярмарків, задекларованих як міжнародні, з кожним роком збільшується, але тільки мала частина притягне поважних іноземних учасників, зараз такі шанси мають ярмарки в Пекіні, Тайбеї, Сан-Паулу, Каїрі та Багдаді — і завдяки величині та перспективності розвитку ринків, і завдяки неймовірній кількості відвідувачів. Так, арабські ярмарки, що тривають по 2 тижні, відвідує до 1,5—2 мільйони осіб (за проданими квитками!). Де вже тут тягатися Форумові видавців, чи якомусь із київських ярмарків!

Пройти повз український стенд було неможливо: праворуч — прапор України, ліворуч — прапор Революції, посередині — неймовірної краси й величини рушник, під ним — розкішні фоліанти, видані за кошти платників податків (розглядати можна, рухати — ні), на полицях — книжки, видані в рамках програми соціально значущих видань, а також чомусь всім відомі книжки МАУПу. Стенд затишно розташувався біля сходів між двома туалетами…

Але, що б там хто не казав, а їхати треба!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво