Їм не боляче. Московський міжнародний: ціни на справжнє кіно - Культура - dt.ua

Їм не боляче. Московський міжнародний: ціни на справжнє кіно

30 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 30 червня-7 липня

Завтра завершиться XXVIII Московський міжнародний кінофестиваль і назвуть його лауреатів. Усім, мабуть, віддадуть належне...

Завтра завершиться XXVIII Московський міжнародний кінофестиваль і назвуть його лауреатів. Усім, мабуть, віддадуть належне. Та вже сьогодні, коли практично вся конкурсна програма позаду, можна дати деякі оцінки форуму.

За відбором фільмів це був чи не найбільш рівний та цікавий кінофорум. Щоправда, шедеврів не трапилося. Однак вони й на інших авторитетніших конкурсах теж раритет. Це, до речі, підтвердила й звична нині для ММКФ позаконкурсна світова панорама «хітів» сезону. Скажімо, фільм «Грбавіца» Ясміла Жбанича — лауреат Гран-прі Берліна-2006 — виявився абсолютно звичайним «середньоюгославським» продуктом постсоціалістичного розливу. А таких уже безліч бачено.

Тим часом у ММКФ в конкурсі було й чимало першокласних знахідок, зроблених, здавалося б, в «учорашньому дні» світового кіно. Так, ветеран французького артхаусу «із людським обличчям» Бертран Бліє представив вишукану, філософічну, але цілком дохідливу притчу про суперечливість жіночої натури та слабкості чоловічої. Назва його роботи — «Скільки ти коштуєш?» — точніше було б перекласти як «Почім ти мене любиш?» Разючі аналогії угорського та українського політичного життя можна спостерігати в «Родичах» угорського живого класика Іштвана Сабо. За сюжетом, до влади приходить нарешті чесна людина з демократичної опозиції. Та в неї виявляється не тільки багато ворогів, а й не менше родичів, які просять про «тепленьке місце». Всепроникне кумівство стає ледь не головним чинником корупції, і все повертається на круги своя.

Траплялися на ММКФ й відкриття принципово нових для мене імен. Таким став, наприклад, італієць Умберто Маріно з його гендерною притчею «Лід і полум’я» про роман двох психічно хворих людей. Тут знову ж таки, по суті, постульовано ідею про фундаментальну відмінність жіночого та чоловічого начал, гармонія між якими можлива лише по той бік життя, там, звідки вони й були вигнані, — в Едемі. «Культурологічна сатира» — так я визначив би жанр фільму бельгійця П’єра Рендерса «Як усі» (або «Пан середньостатистичний»). Це кумедна історія персонажа, котрий для соціологів виявився унікальним вираженням смаків і бажань середньостатистичного француза, а тому того, чого хоче герой, як виявляється в результаті, хоче переважне число громадян. Так, мсьє Ніхто самим президентом Франції запрошений у соратники для перетворення всієї країни. І знову напрошуються якісь гріховні аналогії з нинішніми вітчизняними політологами-соціологами при владі.

Сподіваюся, завтра у вердикті журі теж будуть згадані деякі з цих позицій. А позаконкурсна програма була не стільки захоплива за списками імен і фільмів (останні картини Грінуея, Шванкмайера, Альмодовара, Лелюша, Мудіссона та інших), скільки неосяжна.

ММКФ цього року став соліднішим, підвищилася комфортність перегляду, біля кас помітні чималі скупчення охочих. Усі конкурсні й більшість позаконкурсних показів проходили в шикарному дев’ятизальному мультиплексі, на який нещодавно перетворився старий кінотеатр «Октябрь». Заїжджих «зірок», щоправда, як і раніше, мало. Але загалом один із найстаріших у світі кінофестивалів (він веде свій родовід із 1935 року) не тільки виглядав змістовно якісніше, а й, схоже, став «нагулювати» організаційний шик і лиск.

Проте, як уже повідомлялося в «ДТ», відкриттю нинішнього ММКФ передував майже міжнародний скандал, викликаний відмовою Міхаеля Ханеке очолити журі головного конкурсу. У минулій кореспонденції на підставі деяких фактів я висловив припущення про політичні мотиви такого рішення метра. Виявилося, що один із головних експертів ММКФ, член відбірної комісії фестивалю Володимир Дмитрієв ревниво ознайомився з цією публікацією по Інтернету, і при першій зручній нагоді підійшов до автора тих і цих рядків із спростуваннями. Мовляв, ніякої політики тут немає, а просто так вийшло. А ви, українці, просто з глузду з’їхали, політизуючи все і вся. Гадаю, в мене аргументація була все-таки солідніша, тож залишаю її недоторканою. Тим паче що геополітичний сюжет на ММКФ усе-таки проглядався, починаючи зі стартового символічного братання двох великих народів в особі росіянина Микити Михалкова й китайця Чена Кайге.

Цікаво, що й у суто етичній оцінці ескапади Ханеке «російський розмір» міг не збігатися з узвичаєним. Так, на прес-конференції кореспондент «ДТ» поставив двом режисерам, які залишилися в журі, однакове запитання: «А як особисто ви вчинили б на місці Ханеке?». Росіянин Олексій Учитель відповів коротко: «Точно так само. Адже я насамперед режисер». Тобто всупереч усім узятим на себе зобов’язанням перед фестивалем, Учитель узявся б за новий вигідний проект. Анджей Жулавський виявився іншої закваски. «Це справа честі, а не професії, — сказав він. — Оскільки я знав би, що своєю відмовою підведу дуже багатьох своїх колег, я виконав би всі домовленості». Чого-чого, а політики в такій діаметральній протилежності відповідей справді немає. Є відмінність культурних світів.

Що ж до стану російського кінематографа, то нині він викликає істинне пошанування. Серед ста новинок місцевого екрана, показаних у спеціальній програмі, як у Греції, є все — і в жанровому плані, і в якісному відношенні. Навіть останній фільм Грінуея — копродукція «Валізи Тальса Лупера. Російська версія» — на фестивалі був показаний у російській програмі (хоча нудно й геть шизофренічно). Однак поряд цілком на рівні безпосередніх глядацьких переживань виглядають мелодрами «Мені не боляче» Олексія Балабанова (Рената Литвинова стала емблемою всієї російської програми) і «Зв’язок» Євдокії Смирнової. А конкурсний «Черв» Олексія Мурадова заслуговує на особливу розмову. Фільм — така собі розгорнута алегорія сучасної Росії та суміші, що панує тут нині, із твердої переконаності в геополітичній місії країни та глибинного відчуття загубленості в історії. Головний герой — зовсім іще молодий полковник ФСБ — чомусь вирішив утекти, а його як можливого зрадника з недвозначними цілями розшукують колеги. І впіймати його не так просто. Герой розумний і прораховує наперед усі ходи переслідувачів. Він артистичний і «вливається» у типаж будь-якого росіянина, який трапиться йому на шляху. Він практично немов несе в собі всю Росію і дорівнює їй. Крім того, герой бездоганно чесний, і єдине, чого він хоче з малих років, —це «Батьківщину захищати». Як ви вважаєте, чи не схоже це на... Самі Знаєте Кого?

Ще сподобався аскетичний «Острів» Павла Лунгіна, який за стилем і темою подекуди відсилає до фільмів Андрія Тарковського і серйозно торкається теми істинної та хибної віри в Бога (тут по-акторськи чудово веде соло Петро Мамонов).

Соціально й по-громадянськи болючої теми торкається й інший молодий російський автор — Марія Саакян у «Маяку». Це ліричний візит до рідного грузинського села, розореного пострадянськими перипетіями, яке через злидні плодить московських іммігрантів. «FRANZ+ POLINA» іншого дебютанта, Михайла Сегала, — ще один експеримент із традиційним жанром. Тут військово-польовому роману білоруської дівчини й німецького солдата часів Великої Вітчизняної додано виміру пацифістської казки про толерантність. Мимоволі подумалося: «Ех, нам би таку професіональну, глибокодумну та по-авторськи амбіційну молодь! А в нас хто? «Хепіпіпли», діти попси й тусовки, які не розрізняють Шапіро й Шекспіра. Юні конформісти «помаранчевої» моди й відверті заробітчани-«штольники»....

Лишень подумав, як тут-таки особисто міг переконатися в безперечній... увазі фестивальної аудиторії до «першого українського трилера». Щоправда, «Штольня» йшла поза конкурсом і на єдиному сеансі за програмою «Навколо світу». Та зал був майже повний, і пішло при мені людей десь так троє. «Штольня» явно сподобалася москвичам. А буквально наступного дня вони довідалися, що збірна України тріумфально вийшла в 1/8 чемпіонату світу з футболу. Тож, може, нам улаштувати якісь взаємні міжнародні майстер-класи? Вони б навчали нашу молодь, як робити розумне й професіональне кіно, а ми б їхніх юніорів — як добре грати у футбол. Адже, на відміну від газово-енергетичної сфери, у духовно-спортивній можливе абсолютно рівноправне співробітництво.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво