Як зберегти культурну спадщину? - Культура - dt.ua

Як зберегти культурну спадщину?

1 липня, 2011, 13:58 Роздрукувати Випуск №24, 1 липня-8 липня

Недавня публікація Б.Радченка «Нездоровий переділ забутої культурної спадщини» (DT.UA, № 19 від 28.05.2011 р.) присвячена злободенним питанням операцій із культурними цінностями.

Недавня публікація Б.Радченка «Нездоровий переділ забутої культурної спадщини» (DT.UA, № 19 від 28.05.2011 р.) присвячена злободенним питанням операцій із культурними цінностями у контексті нового законопроекту «Про національну культурну спадщину». На жаль, не всі посилання, наведені в цій статті, відповідають саме цьому законопроекту. І склалося враження, що автор намагався, як він сам і пише, «звернутися з проханням здійснити в центральному органі виконавчої влади державну реєстрацію тюремного фольклору України».

Своєю чергою, хотілося б навести приклад конкретних рішень, котрі, врешті-решт, зможуть упорядкувати антикварно-музейний ринок країни.

Хоч би які закони ухвалювали в Міністерстві культури або інших міністерствах, так чи інакше пов’язані з оцінкою та обліком культурних цінностей, вони навряд чи зможуть внести докорінні зміни в цю сферу культури й економіки. Чому економіки? Тому що грошове вираження товарообороту ринку предметів колекціонування й культурних цінностей порівнянне з будь-якою іншою глобальною статтею доходу держави. Різниця лише в тому, що ця стаття доходу майже невидима для держави, бо перебуває в тіньовому секторі давно й надійно.

Що ж треба зробити, щоб ухвалення будь-якого нового закону зберегло національну спадщину країни, при обов’язковому дотриманні норм міжнародного права, зокрема й при дотриманні права громадянина на приватну власність, яка може мати вигляд культурної цінності або предмета колекціонування? Чи можна взагалі щось змінити в нинішніх умовах нерегульованого ринку цього напряму?

Можна. І потрібно. Для цього слід підійти до вирішення проблеми з боку системного аналізу. А це означає:

— уніфікувати поняття й термінологію, відмінності в яких у різних міністерствах та відомствах не дозволяють фахівцям різного профілю знаходити спільну мову;

— ввести документ-паспорт єдиного зразка на всі предмети колекціонування й культурної цінності незалежно від форми власності. Цей документ буде ідентифікаційним свідоцтвом самого предмета й свідоцтвом його приналежності, чого нині позбавлені більша частина предметів колекціонування, особливо тих, котрі перебувають у приватному володінні. Картка музейного обліку не може замінити такий паспорт через громіздкість її ведення і, головне, неможливість обліку (про цей надзвичайно важливий момент скажемо трохи нижче);

— впровадити обов’язкове маркування предметів колекціонування та культурної цінності, а також документації до них, що стане дуже серйозним бар’єром на шляху різних шахрайських дій і з самими предметами, і з документами до них, захистивши тим самим їхніх власників незалежно від форми власності;

— затвердити методику оцінки предметів культурної цінності та колекціонування, бо тільки такий підхід зможе поставити в однакові й порівнянні умови предмети будь-яких напрямів колекціонування. Скеп­тикам самої можливості такого підходу скажемо, що є апробовані напрацювання на цьому напрямі, які дозволяють вибрати методики найбільш раціонального обліку численних чинників формування вартості на кінцеву розрахункову вартість. Тут висновки можуть зробити вчені на підставі конкретних результатів перевірки різних уже успішно апробованих авторських методик оцінки, створених на науковій основі;

— усі перелічені вище кроки не дадуть практично жодного ефекту, якщо не буде налагоджено належний облік та контроль над проведеними операціями і виданими документами. Для ведення обліку належним чином потрібен відповідний класифікатор, який дозволив би заносити предмет культурної цінності або колекціонування в одну-єдину комірку зберігання інформації раз і назавжди. Те ж саме стосується й способів зберігання інформації про паспорти, оцінювачів, маркірувальників, деякі операції та характеристики предметів і їх власників. Тільки на підставі достовірного обліку й зберігання інформації про всі операції, проведені з предметами культурної цінності й колекціонування, можна буде говорити про легалізацію ринку культурних цінностей та колекціонування при повному збереженні контро­лю держави в цій сфері й захисту власника відповідно до його конституційних прав.

Тільки системний підхід у взаємозв’язку всіх зазначених напрямів дозволить навести лад у тонкій, але потрібній справі збереження культурної спадщини. Іншого шляху немає.

А скептикам варто частіше цікавитися науково-практичними досягненнями в згаданих галузях знань, — життя не стоїть на місці, й те, що ще вчора здавалося нерозв’язною проблемою, сьогодні вже знаходить прості й доказові рішення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво