Як пройти до бібліотеки - Культура - dt.ua

Як пройти до бібліотеки

1 червня, 2012, 14:00 Роздрукувати Випуск №20, 1 червня-8 червня

«Навіщо створювати інфраструктуру доступу до світових електронних ресурсів? У нас є Google!» — часто запитують не тільки у студентському середовищі.

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

Помітною подією в житті українських бібліотек 2011 року стало затвердження національно-культурної цільової програми розвитку єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека—XXI», що розрахована на 2011—2015 роки. У Держінформнауки було створено спеціальну робочу групу, до якої ввійшли й представники провідних бібліотек. На виконання програми передбачено орієнтовно 340 млн. грн., з яких 100 млн. планувалося освоїти вже торік. Проте жодного мільйона досі не виділено, і щось поміж рядками цієї програми підказує: очікувати серйозних результатів не доводиться. 

«Встановлять комп’ютерну техніку, можливо, заради формальності, запровадять якісь електронні ресурси для школярів...» — таку думку висловлюють бібліотекарі, з якими довелося поспілкуватися. 

Тим часом українські бібліотекарі самотужки намагаються адаптуватися до реалій інформаційного суспільства і поза рамками державної програми поступово виконують її завдання. Насамперед — розробка і впровадження єдиних форматів обміну бібліографічними та архівними записами згідно з міжнародними правилами; оцифрування документів і книжок, які зберігаються у бібліотечних, архівних та музейних фондах; створення електронних репозитаріїв результатів сучасних досліджень університетів; налагодження передплати електронних журналів тощо. Усе це надзвичайно важлива робота, якій нині бракує лише створення єдиної інформаційної бібліотечної системи, як це задекларовано в державній програмі. Суть проста — щоб відвідувач будь-якої, навіть публічної, бібліотеки, не кажучи вже про академічні, міг отримати доступ до національного електронного сховища інформації та можливість зручного й швидкого її пошуку. Однак особливу стурбованість розробників програми, судячи з її змісту, викликає безпека такої системи. Адже цілком природно, що місія сучасної бібліотеки — дати людині потрібну інформацію, а не ховати і створювати бар’єри для її отримання. 

Формальне й фрагментарне розуміння сутності поняття «електронна бібліотека» знайшло відображення іще в одному аспекті. У згаданій державній програмі взагалі не враховано потреби інформаційного обміну та комунікації зі світовою академічною спільнотою. 

Можна лише здогадуватись, яким чином реалізація програми сприятиме «створенню умов для міжнародного співробітництва та інтеграції до світових бібліотечних мереж», зокрема до Світового каталогу WorldCat чи таких мегапроектів, наприклад, як Світова цифрова бібліотека чи Європіана та ін.

Сучасна бібліотека повинна стати не просто сховищем даних у паперовому чи електронному вигляді, а центром керування інформаційними потоками. У цьому її нова соціальна роль в інформаційному світі. І саме такого комплексного підходу до інституційного розвитку української бібліотеки слід дотримуватися під час реалізації державних програм.

* * *

Проект «Електронна бібліотека України: створення центрів знань в університетах України» (ElibUkr©) започаткований 2009 року Києво-Могилянською фундацією Америки за фінансової підтримки Регіональної місії агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в Україні. Проект передбачає передплату ліцензованих інформаційних продуктів — електронних журналів, електронних книжок, баз даних. Його основа — єдиний портал, що спрямовує користувачів до всіх типів електронної інформації. 

Першим експериментальним майданчиком, що відкрив українцям шлях до інтеграції у світову академічну спільноту, стала бібліотека Києво-Могилянської академії, далі приєдналися Харківський національний університет ім. В.Каразіна, Донецький національний технічний університет, Волинський національний університет, Сумський державний університет та інші. Сьогодні ElibUkr об’єднує близько двох десятків провідних українських університетів-учасників — з’явилися чіткі обриси нового потужного національного проекту. Завершено розбудову організаційної та технічної інфраструктури. Тисячі українських студентів та викладачів уже більш як три роки користуються перевагами доступу до світових академічних електронних ресурсів, що покривають усі галузі знань (технічні, медичні, соціальні та гуманітарні науки), через бази даних EBSCO, електронні журнали від JSTOR, Elsevier, Springer, Oxford University тощо. 

Крім учасників проекту, схвальні відгуки та готовність приєднатися до нього висловлюють і ректори інших провідних українських університетів. Але, на жаль, до сьогодні, попри численні звернення, проект не має державної фінансової підтримки і вже третій рік балансує на межі виживання. Спроби отримати державне фінансування щораз невдалі, хоча представники вищих ешелонів української влади із розумінням ставляться до такої необхідності. У 2010 році прем’єр-міністр України Микола Азаров дав офіційне доручення Мінфіну та Міносвіти розглянути можливість фінансової підтримки проекту, однак навіть дещиці необхідних коштів у бюджеті не знайшлося. Не включили проект і до згаданої вище державної програми.

Тож від початку створення ElibUkr розвивається лише завдяки ентузіазму його засновників, фінансовій підтримці міжнародних організацій та фондів, а також залученню мізерних обсягів власних коштів, які можуть собі дозволити університетські бібліотеки в Україні. Мало того, міжнародні донори готові й надалі надавати фінансування, але на засадах партнерства, бо який сенс інвестувати в проект, який анітрохи не цікавить національний уряд. Тож бодай передплата доступу до світових наукових баз даних для провідних українських університетів могла б стати вагомим і достатнім внеском України у спільну справу. 

У Національній бібліотеці України ім. Вернадського кажуть: «Ми, як індивідуальний користувач, щороку витрачаємо близько 370 тис. євро на передплату доступу до світових електронних баз даних. Якби це було колективно, на державному рівні — було б набагато дешевше». Постачальники згаданих послуг із подивом дивляться на Україну, бо навіть у таких невеликих європейських країнах, як Румунія чи Болгарія, діють програми централізованої передплати академічних електронних ресурсів для публічних бібліотек, університетів, науково-дослідних центрів. І це при тому, що науково-технічний потенціал і потреби України в міжнародній комунікації значно більші. Звісно, багато потрібно запозичити, але й Україні є що показати.

* * *

«Навіщо створювати інфраструктуру доступу до світових електронних ресурсів? У нас є Google!» — часто запитують не тільки у студентському середовищі, а й у колі поважних осіб, що ухвалюють важливі державні рішення. Та й справді, людям, які не обтяжені бажанням синтезувати нові ідеї чи грунтовно опановувати знання в тій чи іншій галузі, пошукові системи, Вікіпедія та інші веб-орієнтовані проекти з відкритим доступом видаються вичерпними і всеосяжними джерелами інформації. Втім, спробуйте знайти у згаданих ресурсах результати останніх світових досліджень, скажімо, з мікробіології, хімії, соціології, спробуйте знайти статті з важливих наукових журналів з високим імпакт-фактором. Хіба не це потрібно справжнім професіоналам чи людям, які прагнуть ними стати? 

Глобальні пошукові інтернет-проекти, безумовно, корисні з погляду можливості швидко отримати відповідь на будь-яке запитання. Але біда в тому, що Україна обмежена споживанням виключно вторинної, поверхової інформації, яка не придатна як матеріал для створення власного конкурентоспроможного продукту. За ілюзією інтеграції у світовий інформаційний простір криється цілковита ізольованість країни від тієї інформації, власники якої насправді володіють світом.

Таким чином у суспільстві нівелюється власне цінність інформації — ані вище керівництво держави, ні тим паче прості українці, яким постійно дорікають лояльністю до інтелектуального піратства, ніяк не можуть збагнути, в чому ж та цінність полягає. Звідси й системне недотримання законодавства у сфері захисту авторських прав та інтелектуальної власності (яке, до речі, відповідає кращим європейським стандартам), і непоодинокі випадки плагіату. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво