Як одеські стиляги Попандопула одягали - Культура - dt.ua

Як одеські стиляги Попандопула одягали

25 грудня, 2009, 16:40 Роздрукувати Випуск №51, 25 грудня-14 січня

Комік Михайло ВОДЯНОЙ — лицедій, котрий... Котрий переграв на сцені одеської оперети (і не тільки на ній!) десятки різних образів, а в масову кіносвідомість навіки увійшов під «файлом» Попандопуло...

Комік Михайло ВОДЯНОЙ — лицедій, котрий... Котрий переграв на сцені одеської оперети (і не тільки на ній!) десятки різних образів, а в масову кіносвідомість навіки увійшов під «файлом» Попандопуло. Саме цей герой-пройдисвіт з популярної кінокомедії 1967 року «Весілля у Малинівці» і зробив «короля одеської оперети» улюбленцем всесоюзного масштабу. Про нього, про персонажа, і сьогодні мимохіть згадуєш, спостерігаючи за нашим бурхливим (вже не оперетковим) суспільно-політичним «весіллям у...» («Щось мені не подобається тутешній режим!» або «Чує моє серце, що ми напередодні грандіозного шухеру!» — всі крилатості від Попандопуло). Наприкінці грудня 2009-го найвідомішому одеському лицедію ХХ століття виповнилося б 85. Спогадами про нього для «ДТ» поділилася одеситка Фаїна Мушкатіна. Директор музею Одеської театральної музкомедії добре знала як самого Михайла Григоровича, так і його дружину — актрису Маргариту Дьоміну.

— Михайло Водяной впливав на публіку, як гіпнотизер, — починає свою розповідь Фаїна Мушкатіна. — Варто було йому вийти, і зал шаленів. Причому з першої миті його появи на сцені і до останньої. Спостерігаючи за ним, багатьом хотілося зрозуміти, в чому секрет його влади над глядачем. Я для себе сформулювала це так: все геніальне — просто! Водяной ніколи не вдавався до ефектних прийомів. У його грі не було афектації. Складні ролі він підносив дуже просто. Але при цьому робота над роллю проводилася колосальна.

Пам’ятаю, готуючись зіграти Мишка Япончика в спектаклі «На світанку», він спілкувався з Леонідом Утьосовим. Хоча тоді ще був живий молодший брат Михайла Вінницького, того самого Мишка Япончика. Але саме Леонід Йосипович детально розповів, як легендарний бандит одягався, ходив, рухався. Утьосов був знайомий з Мишком і любив розповідати про те, як працював у Великому Рішельєвському театрі (за радянських часів у цій будівлі на розі Колодязного провулка розміщувався кінотеатр імені Короленка), де відвідувачам не рекомендувалося залишати в гардеробі пальта і калоші (уявляєте обстановочку?), бо Мишко Япончик зі своєю бандою часто заскакували на вистави, і нажахана публіка розбігалася.

Одного разу прийшов Утьосов в театр, а його партнер нервово курить біля входу і каже: «Льодя, твій фрак украли хлопці з банди Япончика, тобі нема в чому грати!». Утьосов, не зволікаючи, побіг в кафе Фанконі, де вдень Мишка можна було застати, і сказав йому: «Мишку, що ти робиш? Я артист, у мене сім’я, донька маленька, мені грати нема в чому!». «Буде тобі фрак!» — відповів Япончик. Повернувшись в театр, Утьосов зустрів того ж таки партнера, котрий не менш знервовано повідомив, що вже принесли вісімнадцять фраків на вибір, різних кольорів. Коли Утьосов побачив Водяного в ролі Мишка Япончика, він не приховував сліз захоплення.

Відомо, що Леонід Йосипович першим порадив Михайлу Григоровичу присвятити себе опереті, після того, як побачив Водяного—Боні і Дембську— Сільву на концерті в одному із санаторіїв П’ятигорська. Згодом їхня дружба стала дуже міцною, і нерідко Утьосов, приїжджаючи до Одеси, зупинявся в будинку у Водяного.

Сама ж я познайомилася з Водяним біля бронзового Дюка на Приморському бульварі — проводила екскурсію (працювала тоді в екскурсійному бюро), а він стояв на сходинках постаменту і щось захоплено розповідав одній молодій актрисі. Якось непомітно ця пара приєдналася до нашої екскурсії, навіть сіла з нами в автобус. Потім ми втрьох вийшли на Дерибасівській, Водяний розпитував про історію Одеси, про архітекторів, і в його запитаннях відчувалася любов до нашого міста. Це підкуповувало.

З часом мені пощастило потрапити в штат театру. Я прийшла в музкомедію домовлятися про оренду залу. Театр тоді перебував у скрутному становищі — розкол, звільнення частини трупи. Пішов і завліт Зиновій Аврутін. Тодішній директор театру Едуард Володимирович Римашевський став розповідати про труднощі театру і несподівано запропонував посісти посаду завліта.

А вранці я вже сиділа в цьому кабінеті, де колись розробляла свою екскурсійну тему «Театральна Одеса». Отакий збіг! Перше завдання, поставлене переді мною Римашевським, — повернути в театр пресу. І розпочала я саме з передачі про Михайла Водяного, яку ми з Кімом Каневським зробили на телебаченні. Я шукала нових шляхів і водночас вивчала теки Аврутіна, намагалася розібратися в його записах...

Повертаючись до роботи Михайла Григоровича над ролями, не можу не пригадати такий епізод. Водяной працював над роллю Яшки-буксира в «Білій акації» і довго шукав костюм для свого персонажа. Повертаючись якось додому після спектаклю, на Дерибасівській (неподалік від будинку, де він жив) помітив натовп, протиснувся і побачив стилягу в екзотичній сорочці з пальмами, єгипетськими пірамідами, в недоладній краватці.

— Де можна дістати такий костюм? — звернувся до нього Михайло Григорович. — Це ви, Мішо? — Так, це я! — То я вам дарую!

Стиляга на місці зняв із себе краватку, сорочку і віддав їх Водяному.

А коли театр гастролював у Києві, Водяной шість вечорів підряд грав Тев’є-молочника у «Скрипалі на даху». У ці дні в місті перебував Михайло Ульянов. До відходу поїзда на Москву ще залишався час, і знаменитий вахтанговець вирішив ненадовго зайти в театр. Вільних місць у залі не було. Він простояв весь спектакль, забувши про квиток на потяг у кишені...

«Якби я бачив, як Водяной грає Тев’є, я б ніколи не зважився зіграти цю роль у фільмі», — сказав після спектаклю Михайло Олександрович. А сам Водяной, прийшовши втомленим у готель, впав на ліжко і з їдкою інтонацією вигукнув: «Невже я такий геніальний?!».

Тисячі одеситів називали його «Мишкой» (не в очі, звісно: амікошонства Водяной не допускав, залишаючись «Мишкой» тільки для вузького кола ветеранів, засновників театру). Просто прізвище додавати потреби не було — всі й так знали, про кого йдеться. Коли Водяного ховали, здавалося, за ним плакала вся Одеса. На деревах, на дахах будинків буквально висіли люди. «Пішов наш Мишко!» — ридали одесити...

Після його смерті (1987 року) настала «ера мовчання». Ставши завлітом театру, я запропонувала місцевому телебаченню зробити передачу про Михайла Григоровича. Пам’ятаю, тоді до мене в кабінет прийшла вдова Водяного Маргарита Іванівна Дьоміна і щиро подякувала за неї. Відтоді розпочалася наша міцна дружба... Звичайно, їй доводилося нелегко: Водяной — джерело дотепності, душа компанії. Стрункий, привабливий, за ним, природно, тягнувся шлейф прихильниць. Можливо, у нього й були якісь захоплення, але Дьоміна казала мені, що ніколи ні в чому не дорікала чоловікові. Більш того, Маргарита Іванівна мала найкращі стосунки з його «шанувальницями» в стінах театру. Вона його шалено кохала.

Маргарита Іванівна зберегла листівки, написані їй Водяним: «Коханій Марочці». І навіть коробку від торта, який він підніс їй у Львові, де вони працювали у спектаклі «Принцеса цирку». Михайло Григорович тоді грав Тоні, а вона — Мабель. Спектакль йшов у день народження Маргарити Іванівни, і на коробці Водяной написав: «Дорогій Марочці—Мабель від люблячого Тоні». Незабаром вони одружилися.

Після смерті чоловіка вона ледве зводила кінці з кінцями. Була «багатою біднячкою». Квартира, меблі, але як жити?! Довелося розпродати дещо, але нікого ні про що вона не просила, повторюючи: «Все гаразд, все гаразд...».

Проте невдовзі серце її не витримало. Коли відчинили її квартиру, Маргарита Іванівна сиділа в кріслі бездиханна, в нічній сорочці. Її поховали в одній могилі з Михайлом Григоровичем. Разом вони прожили майже все життя, разом лежать на Другому міському кладовищі...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво