Як козаки в піонерів гралися - Культура - dt.ua

Як козаки в піонерів гралися

6 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 6 травня-13 травня

Через міністерства й відомства нашої країни щодня проходить величезна кількість документів. Більшість їх аж ніяк не може зацікавити обивателя — казенні формулювання, цифри, нерозбірливі резолюції...

Через міністерства й відомства нашої країни щодня проходить величезна кількість документів. Більшість їх аж ніяк не може зацікавити обивателя — казенні формулювання, цифри, нерозбірливі резолюції. Загалом, краще вже детективчик почитати. Але іноді трапляються винятки, і тоді навіть терті чиновні калачі чухають потилицю і кажуть щось на кшталт «гопочки». Ось, наприклад, недавно з цієї паперової круговерті виринув цікавий документ — проект указу Президента України «Про Національну програму розвитку українського козацтва на 2006—2010 роки», який обійшов різні, іноді просто несподівані, відомства. Проект вражає не лише кількістю й масштабами передбачених заходів та завдань, а й списком імовірних учасників. Тут тобі і Держбуд, і Мінкультури, і Академія наук, і Міністерство освіти і науки, і Мінмолодьспорт, і МЗС, і Мінекономіки, і навіть Міноборони. Не кажучи вже про місцеві ради та держадміністрації, а також усілякі НДІ й добровільні товариства. Лідирує ж у цьому списку Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва.

Отримавши цей проект, детективчик захотілося відкласти. Але вже після прочитання перших півтори сторінки виникло дежа-вю. Та не могла ж я бачити опублікованим документ, який існує поки що лише в проекті! Однак проведена розвідка допомогла встановити: могла і бачила. Річ у тому, що проект «Про Національну програму розвитку Українського козацтва на 2006—2010 роки» відсотків на 90 повторює аналогічну програму, але на 2002—2005 рр., затверджену президентом Л.Кучмою 2001-го. Встановивши цей факт, спокійно можна було б повернутися до детективчика. Але рука потягнулася далі перегортати з попелу історії посталі сторінки програми, яка так і не була виконана вчасно і, відповідно, перенеслася у кращі часи.

Обличчя розпливається в усмішці відразу — щойно погляд вихоплює назву програми: розвиток українського козацтва на 2006—2010 роки. Гаразд, якби написали про підтримку козацьких традицій, збереження фольклору, вивчення історії — таж ні, козацтво існує, нагадаю читачеві, сьогодні у вигляді низки недержавних організацій. Тобто державні програми охоплювати їх, за ідеєю, не повинні. Але то за ідеєю. При старій владі, яка, до речі, вже затвердила одного разу цей документ, було створено вищезгадану координаційну раду з питань розвитку козацтва при Президентові України, очолену І.Біласом. Та хіба мало аналогічних кишенькових рад виплодила на світ Божий та влада, щоб організовувати собі при нагоді «громадську думку» і в міру можливості впливати на суміжні громадські організації. Під час передвиборної кампанії на прикладі все тієї ж координаційної ради І.Біласа можна було подивитися на цю машинку в дії. Так, детективчик усе ж варто відкласти — часи змінюються, приходить нова влада, а програми, написані при старій владі, старими людьми (і під старих людей) переписуються, як на уроці правопису, і підсуваються у вигляді свіженького проекту. І виправдання на такий випадок у нас є — її ж, програму цю, так і не виконали...

А завдання ж у програми вічні — підвищення духовності суспільства, наприклад. Погодьтеся, цим можна займатися все життя. Або розширення міжнародної співпраці українського козацтва з аналогічними громадськими об’єднаннями іноземних держав. З іспанськими ідальгос епохи Реконкісти? А байдуже з ким. Важливо, що займатися цим у рамках виконання національної програми (із відповідними дорученнями МЗС) значно зручніше, ніж налагоджувати такі зв’язки самостійно на громадських засадах. А як же цікаво охороняти державний кордон, виховувати молодь у дусі мілітаристського патріотизму й займатися туристичною діяльністю! Так, це все теж входить у завдання зазначеної програми.

Тому що, згідно зі старою програмою і, відповідно, за проектом нової, «козацтво — громадська сила, здатна зробити внесок у консолідацію українського суспільства». А що є в нас дорожчого за консолідацію? Ось тільки чи може вона відбутися на основі нашої загальної приналежності до козацтва? Крива це стежка до консолідації. Хоча б тому, що не вся Україна поділяє це минуле як «своє». Ні, я зовсім не про «москалів» (які вони нам свої?) — я, наприклад, про євреїв і католиків. З ними, пригадується, якось зле вийшло. А втім, історію й підправити можна. Недарма ж у проекті програми науково-дослідна і пропагандистська сфери йдуть під одним параграфом.

А як віє рідним напівзабутим дитинством босоногим від формулювання «підвищення рівня військово-патріотичного виховання молоді, її готовності до захисту Вітчизни»! Зовсім по-піонерському, чи не так? Адже не патріотичного, зауважте, виховання — саме військово-патріотичного. Справді, нащо нам цей беззубий (себто беззбройний) патріотизм, коли він не розуміє «якщо завтра війна, якщо завтра в похід»? Ось така вона, сила інерції радянської системи, яка у сфері патріотизму мало цікавилася любов’ю і дуже — кількістю призовників. Ось і гру «Зірниця» планується зберегти. Тільки під іншою назвою — «Сокіл-Джура». Здавалося б — грайтеся на здоров’я. Тільки в’язів не поскручуйте. Але національна програма не передбачає дворового аматорства — це посібник для навчальних закладів, тобто в ідеалі — для всіх учнів. І загальний контроль та керівництво грою здійснюватимуть визначені саме з цією метою «верхні органи». Така ось піонерія, тільки не в червоних галстуках, а в червоних шароварах. І це правильно. Галстуки по виході зі школи, як ви пригадуєте, знімали й запихали якомога глибше в кишеню — спробуйте зробити те ж саме з шароварами.

Недарма ж педалюється у проекті програми (як і в його затвердженій попередниці) необхідність «козацького виховання». Без уточнення, втім, що ми під цим матимемо. Може, вказану тут-таки «посилену військову та фізичну підготовку»? У такому разі давайте не будемо про «духовність». А що таке, перепрошую, «козацькі ліцеї, в яких на основі козацького виховання і за участі представників козацьких товариств проводилася б реабілітація безпритульних дітей та підлітків»? Щось на кшталт суворовських і нахімовських училищ, створених у лихий повоєнний час для безпритульних? Ні, я припускаю, що безпритульних у нас дуже багато. Але невже в нас так мало військових училищ (а потреба у військових така велика), що на них треба перетворювати школи-інтернати? Що ж, інтернатське сирітство — чудовий матеріал для експериментів. Ніхто не обуриться.

А ось пункт про «залучення козацьких товариств до участі в охороні громадського порядку і державного кордону» просто розчулює. Передусім тому, що ми знову опинилися в кільватері Росії, яка недавно ухвалила аналогічний закон. Щоправда, там це все вже прямує до занепаду: з міліцією козачки пересварилися, а прикордонники це «народне ополчення» пустили в роз’їзди на Далекому Сході і на кордоні з Казахстаном. Адже кордон у Росії довгий, усім місця вистачить. Але то Росія, — скаже наш свідомий обиватель. Наші козаки їхнім не рівня. Може, й так. Але не думаю, що в нас вийде інакше. Патріотизм — це чудово. Однак охорона законності та державного кордону — справа професіоналів, наділених певними правами та відповідальністю, а не співочих товариств.

Пропозиція «провести Всеукраїнську козацьку Раду з участю представників усіх козацьких організацій для вирішення всіх наявних суперечностей та завершення об’єднавчих процесів і розглянути можливість створення Гетьманської Ради при Президенті України» виглядає якось гумористично. У період свого розквіту козацтву рідко вдавалося «вирішити всі суперечності», і наявність двох-трьох гетьманів в одній Україні — це наша традиція й ознака самобутності. Чи просто Президенту і Головнокомандувачу хочуть запропонувати стати ще й Гетьманом об’єднаного козацького війська (до речі, одна з козацьких організацій недавно вже запропонувала)? А до уніфікації козацтва під державним керівництвом і йдеться у проекті — створення єдиного друкованого органу, затвердження одностроїв, звань, нагород, символіки й атрибутики, присвоєння з ініціативи українського козацтва військовим формуванням почесних звань. Зрештою, сьогодні або ніколи — адже всім відомо, як наш Президент любить усе, пов’язане з козаками.

Однак, гадаю, Збройні сили України можуть спати спокійно — любов любов’ю, а обороноздатність обороноздатністю. І в Збройних силах козацтву, швидше за все, доведеться обмежитися роллю весільного генерала просто тому, що, хоч би якими сильними були наші традиції й ідейність, шаблями від балістичних ракет не відмахаєшся. А ось кого цей проект може позбавити сну надовго, то це сфери, найбільш відкриті ідеологічним вітрам, — науку, освіту і ще більшою мірою культуру. Над пунктами проекту, присвяченими культосвітній діяльності, умиваєшся крокодилячою сльозою (чи то розчулення, чи то розпачу). Тут тобі і щорічний фестиваль-огляд козацької пісні «Байда» (на батьківщині героя), і щорічний фестиваль козацької творчості «Козацький склик», і «Козацький родослав», і «Дивограй», і «Козацькому роду — нема переводу». Загалом, Мінкультуризму буде на що витрачати гроші платників податків цілорічно. А ще теле- і радіопередача «Україна героїчна» (з історії українського козацтва, звісно — про що ж іще). І повнометражні художні фільми про українське козацтво. І документальні теле- та кінофільми про сучасне козацтво. І заснувати видавництво «Козацька книга» у Луганську (у плані консолідації нації, слід гадати). І видати 25-томну науково-біографічну серію «Гетьмани України». І багатотомні «Документи з історії українського козацтва в архівах Російської Федерації». І багатотомний «Архів Коша Нової Запорізької Січі». І... Втім, усього не перелічити. На що буде кинуто мізерні кошти, заплановані в бюджеті на культуру і книжкове держзамовлення, і так цілком зрозуміло.

У цьому контексті цілком зрозуміле і прагнення держави зберегти «ручне управління» культурою. Якщо відмовитися від державного регулювання кіногалуззю, наприклад, якому продюсеру спаде на думку вкладати гроші виключно в козацькі кіноагітки? Так, касове кіно теж може бути агіткою (Голлівуд і «Мосфільм» переконують у тому). Але вплинути в цьому плані на продюсера державі значно складніше, ніж дати завдання режисеру, поставленому в дуже незручну позу: або знімай те, що замовляють, або ходи голодний. Те ж саме з книговиданням — або шикуйтеся в чергу на держзамовлення, або видавайте книжки від нагоди до нагоди за рахунок авторів та благодійних фондів.

А є ж і в сучасних проявів козацької культури чудова ніша, яка, на щастя, не залишилася поза увагою і в нинішньому проекті програми. Поряд із геть спекулятивними (а іноді просто абсурдними) пропозиціями, у проекті міститься цілком пристойний список заходів, спрямованих на відродження, охорону і вивчення пам’яток історії та культури козацького періоду, створення ландшафтних парків і природоохоронних центрів. Під кожною пропозицією про реставрацію, археологічні дослідження та музеєфікацію нашої спадщини можна лише підписатися і сподіватися, що все буде зроблено в найкращому вигляді. І створення нових туристичних маршрутів, і забезпечення їх відповідною інфраструктурою можна тільки заохочувати. А якщо хочеться м’язами пограти — будь ласка! До охорони об’єктів культури від вандалізму і просто банального злодійства у наших правоохоронних органів руки, як правило, не доходять.

Як будь-які інші громадські організації, козацькі товариства можуть робити масу чудових справ. Незрозуміло тільки, навіщо недержавним організаціям потрібна державна програма розвитку і маніпулябельна рада при Президенті — назви її хоч координаційною, хоч гетьманською. Адже свобода від держави — основний козир будь-якої громадської організації. Втім, свобода свободою, а можливість присмоктатися до держбюджету нікого не може залишити байдужим, хоч би яким цей бюджет був убогим.

Найсмішніше (і найсумніше) в цій історії те, що державні мужі та жіноцтво, які люблять козацтво і наше унікальне минуле, цілком можливо, щиро хочуть як краще — щоб і красиво, і героїчно, і повчально, і за ціною доступно — одне слово, щастя всім і задарма. Ось тільки ідеологія, наполегливо трансльована державою, завжди буде дешевою агіткою, і нічим більше. Просто тому, що на дорогу в нас немає грошей. А історія ж козацтва — це, по суті, суцільна драма й колізія, цікава і сама по собі, і як засіб пояснення багатьох сьогоднішніх феноменів нашого життя. Минуле, хоч скільки його реанімуй і тягни за вуха крізь століття, не змінить теперішнього. Але й може воно немало — розкрити нам очі на самих себе. Тому не варто за гроші платників податків перетворювати його на чергову піонерію.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво