Як іноземець "пульс" Донецька вимірював

"Один із провідних спеціалістів світу з науково-технічного та електронного перформансу", "зірка інтерактивного електронного мистецтва" і просто художник, чия видовищна інсталяція Pulse Spiral відкривала знаменитий московський "Гараж", - усе це про Рафаеля Лозано-Хеммера, який живе в Монреалі. Недавно він ощасливив і Донецьк. Представивши у "місті троянд" (у рамках проектів фонду "Ізоляція. Платформа культурних ініціатив") інтерактивну інсталяцію "Кімната пульсу".

Раніше цей проект експонувався в Мексиканському павільйоні на 52-й Венеціанській бієнале (Італія, 2007), 21st Century Museum of Contemporary Art (Японія, 2009), Museum of Contemporary Art (Австралія, 2011-2012), на багатьох інших виставкових майданчиках світу. До канадського художника мексиканського походження в тому ж павільйоні донецького арт-кластера "Ізоляція" (у цеху колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів) виставлявся тільки проект "1040 метрів під землею" не менш легендарного

Цая Гоцяна.

За рівнем видовищності "наукові", на стику з паблік-артом, перформанси художника (серед яких Solar Equation - інтерактивне штучне сонце, що світить уночі над Мельбурном) можна порівняти з "архітектурно-просторовими" експериментами його колеги Олафура Еліассона. Знайомого українцям завдяки насамперед виставкам у ПінчукАртЦентрі.

Донецьк вразив пана Лозано настільки, що в майбутньому, у рамках свого міжнародного проекту "Останній подих", він планує "законсервувати" для історії голос самої України. І цілком серйозно цікавився, кого з нині живих співаків ми самі вважаємо символом своєї країни. Масштабний же - завдовжки як неозорий цех - аналог люстри, що миготить у такт серцебиттю глядачів, яка так вразила москвичів у 2008-му, проект "Кімната пульсу" до України вже експонувався в перелічених вище павільйонах і на виставкових майданчиках світу.

"Проект пов'язаний із фільмом Macario, знятим у 1960-х рр. мексиканським режисером Роберто Гавальдоном. В одній зі сцен картини головний герой, який страждає від викликаних голодом галюцинацій, починає бачити людей як свічки, котрі горять у печері.

"Кімната пульсу" також відсилає до мінімалістичних, механічних і серійних послідовностей у музиці (такі, наприклад, можна спостерігати в Конлона Ненкерроу, Стіва Райха та Гленна Бранка) і постулатів кібернетичної теорії, розробленої в Національному інституті кардіології в Мехіко, що описує процес саморегуляції діяльності серця". Так коментують концепцію "Кімнати" у самій "Ізоляції". А, за визнанням художника, поштовхом до її створення послужив ще й зворушливий біографічний факт. Дружина пана Лозано-Хеммера носила двійню. Одного разу під час медичних маніпуляцій серцебиття відразу двох ще ненароджених дітей здалося йому найкращою у світі музикою...

Не інакше як зворушливим (і філософічним) можна було назвати й "оркестр сердець", що стихійно утворився під час презентації. У ньому аналогом партій різних інструментів став посилений динаміками пульс рядових глядачів. Щоб додати в нього свою "мелодію", треба було просто потриматися руками за спеціальні датчики - і звук пульсації вже твого серця лунав у всьому приміщенні, вливаючись у хмару ритмів. І в такт йому в кромішній пітьмі блимали численні лампи розжарення.

"Кімнату пульсу" Рафаель Лозано-Хеммер відкрив власним аудіоперформансом. Для чого перед тим довго медитував. Ноктюрн, зіграний хай не на "флейті водозливних труб", а з допомогою людського пульсу, прямо-таки приголомшив, став завдяки техніці аналогом одночасно і сходження лавини, і ураганного вітру десь високо в небесах, і експериментальної електронної музики - і, так, як тут не згадати про "музику сфер". "Оркестр сердець" глядачів, доповнений майже "дискотечним" життєрадісним блиманням-танцем ламп, виявився тихішим і... оптимістичнішим.

***

Нагадаю, що в Донецьку ще в 2010 р. з'явився, й відтоді активно розвивається, арт-кластер "Ізоляція. Платформа культурних ініціатив".

- Діти з найближчих шкіл, які неодноразово бували в нас на екскурсіях, кажуть: "Ізоляція" - це "таке дивне місце між пам'ятником помаді та оленем!". Так із гумором цитує команда Фонду "Ізоляція. Платформа культурних ініціатив", організованого дончанкою Любов'ю Михайловою (вона ж свого часу була одним зі співорганізаторів відомого Фонду "Ейдос"), відгуки найбезпосередніших цінителів усього нового й незвичайного про арт-кластер.

Він розмістився на території "законсервованого" заводу ізоляційних матеріалів, побудованого в часи СРСР, як експеримент, прямо поруч із шахтою.

Металева фігурка оленя, відлита ще заводським умільцем-любителем, вінчає терикон, який нависає над територією. Інша тутешня найвища точка - інсталяція на заводській трубі у вигляді тюбика помади. Її створив африканський художник під час мешкання в Донецьку. Кажуть - на згадку про подвиг шахтарських дружин, котрі піднімали після війни цей край практично без чоловіків. Олень із помадою, як і, фактично, кожен помітний предмет на чималій території кластера, встигли обрости власною міфологією. Ще недавно "рогатого" регулярно викрадали, аби здати на брухт. А працівники "Ізоляції" щоразу рятували тварину. Відтак, адресу "прописки" скульптури тепер знають у пунктах прийому брухту по всьому місту. Злодюжки під регіт приймальників перевелися. Пару ж другому візуальному символу "Ізоляції", металевій "Помаді", мало скласти сонце на трубі навпроти. Wake up, Make up. З ним не заладилося, зате "сторі" про це розповідають тепер усім новим відвідувачам.

Дивно раціональний - і водночас цілком артистичний - підхід до всього, що бачить око, взагалі можна назвати характерною рисою "Ізоляції".

Тут навіть із солодких абрикосів, які ростуть "просто так" на території, сьогодні роблять натуральні сорбети. І продають у місцевому кафе, декорованому під радянську їдальню. Купи каміння під корпусами стали чудовим тлом для скульптур, створених київською художницею в "Ізоляції" з мила. Що, безумовно, теж несе глибокий символічний смисл саме для шахтарського краю.

Заіржавілі вагонетки, прикрашені вітражним різнобарвним склом, перетворилися на філософічну інсталяцію приголомшливої краси. Нарешті, самі корпуси без жодного оздоблення, а просто розчищені від сміття, традиційно стали найкращим тлом для "мистецтва". Хоч для рейв-дискотеки від модного на Заході художника. Хоч для колективних виставок і "персоналок".

Зараз на колишньому заводі одночасно експонуються "Турбореалізм (Прорив)" - звітна виставка учасників літньої арт-резиденції-2012 під керівництвом кураторів Вікторії Іванової та Агнешки Піндери. Інтерактивна інсталяція "Розрахунок" Дженніфер Далтон. І "Місце зустрічі" - колективний проект 12 найвідоміших молодих співвітчизників, включно з Жанною Кадировою.

Але "Ізоляція" - це ще й масштабна освітня програма. Отож особливою гордістю тутешньої команди є сьогодні власний фаблаб, де можна навчитися працювати навіть на 3D-принтері. Його за кресленнями зібрали самі "фаблабівці". Розповіді про цю лабораторію (до речі, вона виготовляє ще й сувенірну продукцію до кожного проекту), як і про все інше на території кластера, теж можуть тривати годинами.