«ЯГІДКА» ЗРОСТАЄ В ПІСОЧНИЦІ - Культура - dt.ua

«ЯГІДКА» ЗРОСТАЄ В ПІСОЧНИЦІ

24 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 24 жовтня-31 жовтня

Досі в українському сегменті Інтернету про дитячу інтернет-порнографію інформації було не дуже багато...

Досі в українському сегменті Інтернету про дитячу інтернет-порнографію інформації було не дуже багато. Як правило, про цю проблему починали говорити у зв’язку з черговою «гучною справою» — «Блакитна орхідея» 2001-го, «Таджицький експрес» 1999-го, «Країна див» 1998 року. З чим пов’язана така «сором’язливість»? Причин кілька. По-перше, для нашого сегмента проблема споживання цієї продукції не надто актуальна. По-друге, ті, для кого Інтернет — стаття доходів, а не навпаки, так чи інакше зацікавлені в настільки затребуваному товарі на інтернет-ринку. По-третє, і це, напевно, слід було б назвати першим, — якась вона слизька, ця тема. Однак останнім часом спочатку в російському, а потім і в українському Інтернеті ця сфера трохи «пожвавилася»: стали з’являтися повідомлення, статті, чати й форуми, присвячені дитячій порнографії в Інтернеті. Це стало чимось на кшталт «ініціації» для пострадянського інтернет-простору — нарешті він перейнявся проблемами решти світового павутиння, остаточно став його частиною, відчувши ці проблеми на власній шкурі. Анекдоти про те, що наречена, із якою наречений познайомився через Мережу, виявилася товстим лисим дядьком, канули в минуле. З екрана монітора глянула на нас далеко не така смішна й досить страшненька реальність. Оскільки в неї виявилися втягненими не лише довірливі статевозрілі юзери, яких «наколюють» із любові до справи, а ще більш довірливі діти й особливо — «вибірково довірливі» підлітки. Вони допалися нарешті до колись недоступних заморських інформаційних ласощів і тепер годинами подорожують сайтами улюблених «зірок», ігровими та іншими розважальними порталами, «триндять» у чатах та «аськах», де інколи (причому, за даними західних експертів, досить часто) наражаються на «дивних» співрозмовників і на сайти з досить сумнівним контентом. Найчастіше це трапляється випадково: приміром, припустився помилки-описки в наборі адреси — й замість сайта «телепузиків» — Teletubbies.com — ще зовсім недавно вивалювався на екран порносайт Teltubbies.com. Відтак нещодавно після кількох судових процесів проти власників схожих сайтів у США й Канаді було прийнято закони, які забороняють власникам порносайтів давати своїм «витворам» назви, співзвучні з доменними назвами популярних і притому «безневинних» інтернет-ресурсів. За даними американської фірми N2H2, що розробляє фільтри для Інтернету, кількість порносайтів зростає дуже швидко: за п’ять років порносторінок побільшало більш ніж у 20 разів, і влітку цього року їх було близько 260 мільйонів.

Однак у поле особливої уваги потрапляє, звісно, дитяча порнографія і ширше — сексуальна експлуатація дітей з допомогою Інтернету: сайти, що поширюють порнографічні зображення з участю дітей, порно-спам, чати й різні види «миттєвої пошти», де в спілкування з дітьми вступають педофіли, порноділки, сутенери.

Щодня в Інтернеті з’являється близько 100 сайтів, що містять дитячу порнографію. Цього літа експерти міжнародної організації «Фонд контролю за Інтернетом» опублікували інформацію, згідно з якою за минулий рік кількість сайтів із дитячою порнографією зросла на 64%, а до кінця нинішнього року вона має зрости ще на половину. Особливо насторожує переконаність експертів у тому, що це вже не «аматорські штучки», а цілком професійна робота організованих груп, які створили систему виготовлення і поширення специфічної продукції.

Зрозуміло, у цього «бізнесу» є не лише «віртуальні» жертви — потерпає не тільки психіка дитини, яка наштовхнулася на таке в процесі веб-серфінгу. Досить велика кількість реальних жертв — дітей, які стали порномоделями. Їх стає дедалі більше — адже збільшується кількість сайтів і зображень на них, а в цьому виді бізнесу заохочується новизна. Мінімальний зафіксований вік російської порнозірки — сім місяців, проте у світі відомі приклади й більш раннього «дозрівання» — два місяці. Втім, на думку фахівців, найцікавіший вік розпочинається років із трьох-п’яти. Є попит і на «жорстке порно» — зображення (найчастіше ролики), на яких дитина стає жертвою насильства. Років зо два тому один із таких роликів, що закінчувався смертю жертви, привів слідство на територію Росії, де, як з’ясувалося, він і був знятий. Після цього МВС Росії визнало, що хоча російська лепта в загальному потоці виробництва невелика (близько 1%), саме в цій країні виробляється найжорсткіше порно.

Усі роблять «це»?

— Звичайно, це жахливо, хто ж це робить?! — скаже абсолютна більшість людей, які зіштовхнулися з такою «продукцією». За даними Інтерполу, майстри дитячого порно за зйомки дітей від двох місяців до 12 років щорічно мають до 3 млрд. дол. Виявляється, є чимало людей, готових платити, попри те, що в багатьох країнах саме лише зберігання таких зображень у комп’ютері карається різними термінами позбавлення волі. Отже, не всі вважають, що «це» жахливо? Адже хтось на «це» дивиться, хтось «це» знімає, хтось продає, а ще хтось надає для «цього» місце на сервері. Тут, звичайно, розпочинається сфера міркувань про «акул капіталізму», готових робити гроші на чому завгодно. У це втягнуті провайдери, які підвищують у такий спосіб загальний трафік, власники систем карткових платежів, котрі роблять навар насамперед на порнографії взагалі й дитячій зокрема. Ось слова експерта у сфері платіжних систем, що з’явилися в Інтернеті у зв’язку зі скандалом навколо російської платіжної системи Cyberplat: «Сумніваюся, що хтось із «карткових» інтернет-процесингів зміг уникнути спокуси отримати доступ до «цих» оборотів». Фахівці в е-комерції вважають, що зникнення порнографії дуже оздоровило б цю галузь комерції, проте піти на це не захоче, мабуть, ніхто, оскільки в короткостроковій перспективі надто багато комерційних інтернет-підприємств програють, втративши таку серйозну статтю доходів, — адже порнографія залишається одним із найзатребуваніших видів інтернет-послуг.

Причому комерсанти принаймні чесно кажуть нам, що «доки це вигідно, ми це робитимемо». А ось провайдери скажуть вам, що перевіряти зміст сайтів — не їхня справа.

Тобто ситуація навколо дитячої порнографії мало чим відрізняється від ситуації навколо інших «сумнівних» товарів. Усі «торговці смертю» чудово знають, що в них за товар і хто покупець — чи то зброя, алкоголь, тютюн, наркотики чи порнографія. Сучасна реклама, яка працює за принципом «дай волю своїм бажанням», насправді спрямовує бажання на певний об’єкт, він же — товар. Порнографія працює за тими самими принципами: товар лише тоді «товар», коли його прагнуть, тобто готові платити за нього гроші. Як свідчить статистика відвідування сайтів із дитячим порно, зусилля виготовлювачів комерційно виправдані — за це платять. Люди хочуть бачити «голеньких дітей», хочуть бачити, як ці діти стають сексуальними об’єктами, — настільки хочуть це бачити, що готові платити. 1999 року веб-сайт «Таджицький експрес» у перший же місяць роботи зацікавив більш як чотирьох тисяч користувачів, а через два місяці «цікавих» набралося близько 150 тисяч. Така ось прогресія. Тож хто насправді робить «це»?

Хто за «це» відповість?

Зрозуміло, закони різних країн передбачають відповідальність за виготовлення, поширення і навіть користування дитячою порнографією. Кожен бореться, як може. У США, приміром, за поширення дитячої порнографії в мережі відповідальність несе провайдер, у Канаді й ряді європейських країн відстежують і карають споживачів — покарати можуть як за пошук відповідних сайтів, так і за те, що бережеш дитячу «полуницю» у своєму комп’ютері (термін ув’язнення від півроку до п’яти років). Взагалі, покарання за виготовлення і поширення дитячого порно в різних країнах Заходу та Сходу — від 10 років позбавлення волі до довічного ув’язнення. Відомий випадок, коли виготовлювачів дитячого жорсткого порно, пійманих у Таїланді, стратили.

Утім, боротьба з дитячою інтернет-порнографією постійно наштовхується на різноманітні перешкоди, пов’язані з «особливостями жанру». Однією з перших колізій стала класифікація продукції: в Інтернеті «крутиться» порнографія як «реальна» (фото і кінозображення реальних моделей), так і «віртуальна» (створена засобами цифрового монтажу з використанням реальних моделей чи без них). У випадку з «реальною» порнографією виготовлювачам іноді можна було інкримінувати розтління малолітніх «моделей». А що робити з «віртуалкою»? У США цей різновид порнографії заборонили 1996 р. Але 2002-го верховний суд визнав цю заборону неконституційною — вона нібито порушувала свободу слова, до того ж потерпілих не було. Проте 2003-го таки було прийнято закон, що забороняє «все, що виглядає як дитяча порнографія».

До ще однієї юридичної колізії призвела наявність вірусів-«троянців», які, заразивши комп’ютер, потихеньку з’єднуються з порносайтами, ставлять їх як стартові сторінки броузера тощо. Внаслідок технічної специфіки сам броузер зберігає «заборонені» (як, утім, і будь-які інші) зображення на жорсткому диску, перетворюючи власника комп’ютера на об’єкт інтересу правоохоронців.

Законодавство наше й наших найближчих сусідів на цьому тлі цілком ліберальне. Найстрашніше, що може статися з нашим вітчизняним виробником і розповсюджувачем дитячої порнографії, — позбавлення волі терміном від трьох до семи років (ст.301 КК України). У Росії ще легше — максимум на два роки. Причому на цьому тлі ми виглядаємо ще досить непогано — Кримінальний кодекс України принаймні передбачає поділ порнографії на дитячу й недитячу, а російський — ні.

Наш вітчизняний користувач поки що не зовсім просунутий споживач. Найчастіше він зіштовхується зі спамом цього сорту. Навіть свою робочу поштову скриньку не завжди вдається уберегти (на адресу відділу культури «ДТ», приміром, двічі або тричі надходили пропозиції подивитися «гаряченькі фото» якихось тінейджерок). Та це дрібниця, порівняно з безплатними поштовими службами. Будь-який користувач «імпортних» безплатних серверів неодноразово зіштовхувався з пропозиціями подивитися «інтимний альбом» якоїсь Ніккі 13—14 років (найцікавіше, що цим і справді займаються тринадцятирічні дівчатка, які тайкома від батьків поповнюють свої рахунки на 10 доларів «за перегляд» або, з допомогою старших друзів, на значно більшу суму, якщо любитель «полунички» необачно залишив номер кредитки). Тут більшість наших співвітчизників зупиняється — чи то річ у недорозвиненості системи карткових платежів, чи то наші люди вважають, що не варто витрачати гроші задля задоволення помастурбувати перед екраном. Дитяча порнографія — «задоволення» дуже навіть платне. І проблема не в низькому рівні заможності «середніх українців», а в тому, що небагато хто з них опанував таке досягнення цивілізації, як використання кредитної картки в Інтернеті. Не останній чинник — доступність і, фактично, безкарність споживачів дитячої проституції в країнах СНД. Навіщо «віртуалка» тому, хто може «побалувати» себе в «реалі»? Інша річ — на Заході, де такі «забави» із дуже високим рівнем імовірності закінчуються тривалими термінами тюремного ув’язнення.

Україна, Росія та країни «третього світу», як правило, у порнобізнесі відіграють роль «місця виробництва». Чому — зрозуміти нескладно. Законодавство в цій сфері у нас, як уже було зазначено, не настільки розвинене, як у Європі та США. Приміром, тонкощі на кшталт «віртуальної порнографії» в нас у законах не прописані взагалі. Правоохоронні органи мають досить проблем зі «звичайними» злочинами і, з огляду на традиції та обмеженість технічних навичок і устаткування, у сферу високих технологій майже не втручаються. Активних громадських організацій, які борються за права дітей, дуже мало. «Специ» ж, спроможні за невеликі гроші зробити грамотну зйомку, змайструвати сайт і навіть знайти «моделі» (досить вийти на вулицю чи проїхатися бідними околицями) є. Бракує лише одного — інвестицій та мережі збуту. Тут і виручають «зарубіжні партнери».

Втім, Україна ще не встигла всерйоз зіштовхнутися з цією проблемою, тобто усвідомити свою особисту участь у виробництві такого товару. В активі відділу боротьби з торгівлею людьми МВС України поки що один подвиг на цьому фронті — два роки тому було розкрито підпільну студію з виробництва дитячої порнографії в Одесі. Приводом до розслідування послужила інформація, передана Інтерполом, — на фото дитина тримала в руках журнал із текстом українською мовою. У цьому відділі нам повідомили, що це наразі єдиний випадок такої роботи: правоохоронці нарікають на низький рівень технічного оснащення, який не дозволяє ефективно працювати в цій галузі, і відсутність регулярного співробітництва з іншими країнами, адже Інтернет — штука, по-перше, для нас ще нова, а по-друге, інтернаціональна. Проте працівники МВС переконані в тому, що на території України перебуває не одна така студія, яка працює саме (і тільки) на всесвітню Мережу.

Смак до «ягідки» і «полювання на відьом»

Проти необхідності боротьби з дитячою порнографією не заперечує ніхто — ні консерватори, ні ліберали, ні інтернет-радикали. Останні, мабуть, особливо — адже поширення дитячої порнографії з допомогою сучасних технологій часто сприймається обуреною громадськістю як... «гріховність» саме технології, а не як стара як світ людська зіпсованість. Першим «дзвінком» стала заява RIAA (Асоціації звукозаписних компаній США), зроблена в процесі PR-боротьби з глобальними файлообмінними мережами, що ті використовуються для поширення дитячої порнографії. Тобто в цих мережах, швидше за все, відсоток порнографії не більший, ніж в Інтернеті взагалі, але неприємний осад у душах довірливих мас залишився. А отже, у країнах, де Інтернет не надто міцно інтегрувався в економіку, чого доброго можна і весь його оголосити розсадником аморальної зарази. Такий розсадник узяти під контроль за визначенням імунних до «зарази» держорганів. І це буде не дуже важко зробити, оскільки обвинувачення в «аморальності» не те щоб зовсім необгрунтовані. Тому якщо уряд країни Х захоче здійснити «хрестовий похід» проти свободи Інтернету, йому буде досить легко переконати левову частку населення в благості своїх намірів. Адже більшість населення не настільки обізнана з Інтернетом, аби зрозуміти, що він, як і будь-який інструмент, може бути використаний по-різному. Зрештою, вбивства скоюють і кухонним ножем, але нікому не спаде на думку провести облік усіх ножів, якими користуються вітчизняні куховарки.

Реальних же варіантів боротьби з дитячою порнографією в Інтернеті, напевно, є лише два. Цим можуть займатися держави насамперед технічно розвинені, забезпечені необхідними ресурсами, громадяни яких масово користуються Інтернетом. Однак у цьому випадку відстеження сумнівних ресурсів рано чи пізно піде шляхом деталізованого моніторингу всього інтернет-трафіку. І тут уже доведеться прислухатися до злих язиків, які кажуть, що навіть у «цитаделях демократії» ці системи спостереження «Ешалон» державою використовуються не зовсім «за призначенням», і подумати — а що ж коїтиметься за стінами «цитаделей демократії» у разі реалізації такого сценарію?

Єдиною альтернативою державному втручанню, мабуть, є протистояння поширенню дитячої «полунички» з боку інтернет-спільноти. Зрозуміло, не хакерськими атаками єдиними (це, зрештою, теж протизаконно). Але навіть звичайний тиск на провайдерів із вимогою оперативно закривати такі сайти могли б бути дійовими. Приміром, якщо громадська організація, здійснивши моніторинг відповідних ресурсів, з’ясує, в яких провайдерів вони розміщені, і звернеться до «сусідів по хостингу» — клієнтів тих самих провайдерів, клієнти могли б звернутися до провайдера з проханням «улагодити» ситуацію. Останньому в такому випадку доведеться принаймні вибирати між кількістю клієнтів і рівнем цін на рекламу. Це, як мінімум, ускладнить співпрацю провайдерів і розповсюджувачів дитячого порно, мабуть, підвищить на нього ціну, отже, сам продукт стане менш привабливим для клієнта.

За бажання можна знайти способи «суспільної» боротьби з таким злом. Захотіло б суспільство...

Останнє табу

В очах світового співтовариства дитяча порнографія залишається злочином. Поки що. І це «поки що» — серйозне випробування для сучасної європейської культури. Одна з небагатьох меж, що залишилися, яку ми не наважуємося переступити. У мейнстримі мистецтва, що проповідує «естетику потворного», — некрофілія та педофілія. Два найсильніших «міфи», які все ще є в культурі, — священний страх смерті та священна недоторканність дитинства. І страх смерті, хоч би там як, видається могутнішою твердинею, ніж недоторканність дитини. Причому попит на дитячу порнографію у цьому сенсі трохи заспокоює — якщо так збуджує, отож цей плід усе ще залишається забороненим. Але деякі моменти полеміки, яка розгорнулася навколо дитячого порно, насторожують. Приміром, поділ, фактично спроба підміни понять: «дитяче порно» (яке, зрозуміло, «нізя») і «дитяча еротика» («а чому б і ні»?). За логікою адептів «дитячої еротики», якщо можна милуватися тілом дорослої людини, то чому не можна — тілом дитини? А де тонка межа між 15-ти і 16-тирічною моделлю? А між порнороликом і конкурсом міні-міс, де зграйка малоліток у бікіні дефілює, похитуючи неіснуючими ще стегнами, перед залом, заповненим задоволеними батьками та старими Гумбертами? Чому ж конкурс міні-міс — можна, а сайти з оголеною дитячою натурою — не можна? А рекламний щит із зображенням голенького карапуза перед монітором як ми розцінюватимемо? Так протоптується стежинка до такого собі компромісу — натуру зображувати можна, а ось сексуальні дії — ні-ні. А те, що ці зображення використовуватимуться з «сексуальною метою» користувачем — то це його, користувача, справа, як він задовольняє свої сексуальні потреби.

Сфера ж «приватної справи», право кожного жити так, як він вважає за потрібне, якщо він особисто не шкодить цим своєму ближньому, — найперше завоювання європейської цивілізації. І з ним не посперечаєшся. Альтернативні сексуальні орієнтації мають таке ж саме право на існування, як і традиційні. Ось лишень як бути з педофілією? Адже якщо гомосексуалізм — це не хвороба й не привід ставати ізгоєм, то чому педофілія досі вважається потворністю? І якщо вже не можна здійснювати сексуальні дії з дітьми (що вже тлумачиться деякими «любителями дітей» як обмеження їхніх прав), то принаймні можна дати їм можливість «розслаблятися», дивлячись дитячу порнографію. Пардон, «еротику». Проте навіть ця так звана еротика — не що інше, як сексуальна експлуатація: людина купує тіло іншої людини для задоволення своїх особистих сексуальних потреб. І єдине, чим відрізняється це від «терпимої» проституції та порнографії, — вік моделі. Дії дитини неусвідомлені. Вона не вибирає, робити їй це чи не робити. Тільки ця маленька деталь поки що стоїть на шляху подальшої лібералізації сексуальної сфери. І, можливо, саме тому діти — цей останній заборонений плід — тепер так добре продаються.

Обережно: діти

За оцінками фахівців, у порнобізнесі зайнято від одного до п’яти мільйонів дітей в усьому світі. Це переважно «неблагополучні» діти — сироти, волоцюги, діти з незаможних сімей (нерідко — з відома батьків), наркомани, малолітні повії. Вулиця — основне джерело моделей. Але, звичайно, не єдине. Інколи до цього бізнесу потрапляють цілком пристойні діти. Зовсім маленьких заманюють ласощами, іграшками, до того ж маленькі діти схильні довіряти дорослим дядькам та тіткам. Підлітків (в основному дівчаток) схиляють до «співпраці», обіцяючи кар’єру топ-моделі чи кінозірки («вони всі починали з цього»). У цей бізнес, за оцінками західних експертів, досить часто потрапляють підлітки, які втекли з дому, — грамотні «менеджери» добре знають, де ловити дітей, котрі опинилися на вулиці, але не пристосовані там жити. Зрозуміло, жертвами порноділків інколи виявляються вкрадені діти.

Втім, у наших умовах останній шлях — не найпопулярніший. Не має сенсу зв’язуватися з крадіжкою «благополучної» дитини, якщо на вулиці повно потенційних «моделей», готових знятися за «дозу», сигарети, їжу, або професійних торговців своїм тілом. Тому в наших умовах «беззахисного дитинства» «благополучні» сім’ї можуть спати спокійно. Але це тільки на перший погляд. Імпульсивність підлітка інколи викидає його на вулицю навіть із цілком затишних домівок, дитина може випадково відлучитися від мами під час прогулянки, і, що вже там казати, — не виходячи з дому вона може ввійти в контакт із ким завгодно з допомогою чату чи електронної пошти. Тому цілком захищеним не може почуватися ніхто. Поки що це для нас нове, ми ще не навчилися реагувати на нього самостійно. Тому, крім звичайних закликів до батьків — «будьте пильними», не втрачайте контакту зі своїми дітьми, знайте, де вони та з ким, — наведемо кілька порад західних фахівців, зібраних нами в Інтернеті.

Поясніть дитині, що при спілкуванні через Інтернет не слід повідомляти випадковим знайомим своє справжнє ім’я, адресу, номер телефона, тим паче не варто виставляти в Мережу свої «відверті фото». Цікавтеся не лише тим, «як там справи у школі?», а й «що сьогодні цікавого в чаті?» Інколи намагайтеся простежити за дитиною під час її подорожей у глобальному павутинні. Поставте програми, що блокують доступ до порнографії, фільтри для спаму. Заходячи в Інтернет, поцікавтеся, на яких сайтах побувало ваше чадо. Якщо ваша дитина все-таки стала об’єктом сексуальної уваги, повідомте «куди слід» і не забудьте заблокувати доступ до ресурсів, через які було виявлено увагу до вашої дитини.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво