«Я ВІДЧУВАЮ СЕБЕ НАСТУПНИКОМ...» - Культура - dt.ua

«Я ВІДЧУВАЮ СЕБЕ НАСТУПНИКОМ...»

12 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 12 грудня-19 грудня

...Уже його дипломна робота 1977 року, яку він представив по закінченні Київського художнього інстит...

...Уже його дипломна робота 1977 року, яку він представив по закінченні Київського художнього інституту — ілюстрації до роману О.Толстого «Петро І», пройшла як справжня художня подія, новий етап у розвитку вітчизняної книжкової графіки. І річ була не так у майстерному володінні складною технікою офорту, блискучих знаннях історії класичного мистецтва, що проглядали в самій манері малювання, культурі штриха, тремтливих, живих співвідношеннях чорного і білого, які й складають головну драматургію графічного аркуша, а насамперед у напруженій, схвильованій і багатозначній образності, що не тільки розкривала колізії літературного твору та «дух епохи», а й продовжувала, доповнювала його теми, заходила в діалог із самим письменником, пропонувала своє трактування історичних персонажів. Так в українській графіці з’явився новий художник — Сергій Якутович, ім’я і твори якого стали значним явищем вітчизняного мистецтва останньої третини ХХ століття.

Відтоді Сергій Якутович «перемалював» фактично всю світову літературу, принаймні ту її частину, яка набула категорії класики. Після «Петра І» були створені блискучі офорти до «Полтави» О.Пушкіна, ілюстрації до естонського народного епосу «Калевіпоег», «Трьох мушкетерів» О.Дюма, «Обломова» І.Гончарова, «Севастопольських оповідань» Л.Толстого, «Легенди про Уленшпігеля» Шарля де Костера, до творів Шекспіра, Достоєвського, Ґолсуорсі... Лише за останні три роки ним були зроблені цикли ілюстрацій та книжкове оформлення нових видань «Тараса Бульби» М.Гоголя у видавництві «Дніпро» (2003), «Пісні про Роланда» («Либідь», 2003), історико-енциклопедичного дослідження «Герби України» («Брама», 2000)... Різноманітні за техніками виконання, образними рішеннями та стилістикою, вони вирізняються виразною «присутністю автора», тонким відчуттям особливостей літературного стилю, а найголовніше — своїм власним, особистісним сприйняттям часу та історичного образу, яке робить кожне з них справжнім фактором художньої культури.

Слід сказати, що у вітчизняній книжковій графіці досягти цього не так уже й легко. Адже протягом ХХ століття, і зокрема в радянський період, попри всі обмеження, ідеологічний тиск, естетичні догми, можливо, саме всупереч їм, вітчизняна ілюстрація вийшла далеко за межі утилітарного «книжкового оформлення», перетворилася на велике і значне явище художньої культури, царину мистецтва, де плекалися високі критерії художньої якості, інтелектуальність творчості і майстерність. До певної міри книжкова графіка була однією з тих ніш, куди «тікали» художники від пласкої соцреалістичної доктрини. Велика Література давала можливість спілкуватися з мислителями та письменниками минулого, розмірковувати й висловлюватися «про головне» — справжні проблеми людського буття, історію, мистецтво, культуру. Різноманіття літературних творів вимагало знання історичних стилів, стимулювало пошук різних формальних рішень, засобів висловлювання та інтерпретації. У другій половині ХХ століття в книжковій графіці так чи інакше працювали майже всі значні вітчизняні художники. Але не для всіх вона стала їхньою «справою життя». В історії мистецтва взагалі не так і багато імен, які отримали визнання виключно завдяки роботі в ілюстрації. Сергій Якутович — один із них.

Проте і його станкові графічні серії відкривали нову сторінку в українському мистецтві, посідали своє місце і значення в його поступі. «Акорди війни» (1980), «Передчуття того, що відбувається» (1982), «Час» (1983) відбивали зміни в мистецтві та творчій свідомості, які принесло з собою його покоління: гостре відчуття світоглядної кризи в суспільстві, назрівання змін, напружений і болючий пошук свого, власного місця в художньому поступі, «з’ясування стосунків із минулим», де пієтет перед класикою світового мистецтва перетинався із новим баченням світу та реалій життя. Не випадково в художньому просторі графічних серій С.Якутовича наче перегукуються між собою Калло і Гойя, Дюкер, Ернст і Сикейрос, зовсім несподівано підключаючись до нового тоді тяжіння до гіперреалізму, що надавало його аркушам особливої метареальності... У ті ж роки ним було створено ще дві серії, варті окремої уваги, — «ТV» (1979) та «Знімається кіно» (1981). І якщо у «TV» він чи не першим в українській образотворчості звернувся до теми, яка стане однією з головних для нового мистецтва 1990-х — фантомної реальності екранних образів, що через телебачення настирливо входять у кожен дім, впливають на людську свідомість, спосіб життя, світобачення, то друга — «Знімається кіно» — виявилася в його творчому житті майже пророчою: у 2000 році він сам вийде на знімальний майданчик як художник одного з найфантастичніших фільмів українського кіно — «Молитви за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка.

Саме завдяки участі С.Якутовича критики назвали цей фільм «намальованим кіно», підкреслюючи величезну роль художника у його фантасмагоричній образності. І справді, всього того, що намалював, вирізьбив, склеїв та зліпив для цього фільму Якутович, вистачило б для багатьох експозицій. Тут він ніби повернувся до своєї улюбленої теми — епохи бароко, що розпочалася в його творчості ще ілюстраціями до «Петра І», «Трьох мушкетерів», «Тіля Уленшпігеля», «Полтави»… а водночас і до своєї дитячої мрії — стати режисером. До речі, професія художника-ілюстратора дуже близька до режисури: у книжці він також вибудовує свій зоровий образ за її літературним «сценарієм», розкриває його поступово, в часі та просторі, оживляє літературних персонажів, будує мізансцени окремих дій... Але, на відміну від графіки, кіно — чи не найжорстокіше з мистецтв. Про цю його рису сказав і сам художник у своєму графічному циклі 1981 року, де справжні живі люди, їхні прагнення й сили, а разом із ними — речі й простір виступали лише знаряддям режисерського задуму, лише засобом у досягненні його мети. Добре, коли ці задуми виявляться вдалими, а коли — ні?.. Від декорацій
С.Якутовича для «Мазепи» нічого не залишилося.

Але виникло інше — величезна графічна серія «Мазепіана» (2002), що наче підсумувала багаторічні роздуми художника над українською і світовою історією, змістом її перемог і втрат, блиску і відчаю, над великою епохою бароко в українській культурі, яка стала для неї і часом національного злету, і «добою руїни», що на довгі століття втягнула її у безвихідь колоніальності. І ще — про одного з найбільш неоднозначних персонажів нашої історії — мецената і воїна, шляхтича і козака, коханця й авантюриста, бунтівника і державника — гетьмана Івана Мазепу. В метафористиці складних динамічних композицій, переплетінні образів розгортає художник дивну і захоплюючу картину історичного Часу, який творить своїх героїв і сам створюється ними. Добре відчуваючи метафізику історичного руху, художник ілюструє його події й персонажів, наділяючи їх живою плоттю та кров’ю, і водночас досліджує, аналізує внутрішній зміст історичного зрушення, що, як лавина, захоплює людей та країну, перемішує долі, зіштовхує між собою різні життя, ламає і створює нове... «Мазепіана» Сергія Якутовича чекає на видання окремою книжкою-альбомом, із авторськими текстами та коментарями, де слово й зображення, автор і його герої, а разом із ними й читач стануть учасниками захоплюючої розповіді-дослідження.

...В одному з інтерв’ю Сергій Якутович висловив думку, яка, мабуть, найточніше передає головний смисл його творчості: «Ідея спадкоємності мені дуже імпонує, бо я відчуваю себе наступником... Я відчуваю відповідальність, і саме це, мабуть, сформувало мене як художника». В розмаїтті сучасного мистецтва, в пістрявості нової «графічної продукції» нашого часу творчість С.Якутовича справді вирізняється особливою відповідальністю за те, що він робить, надзвичайною фаховою культурою і справжньою класичністю, що витримує жорстку перевірку часом і порівняння з видатними творами минулого. Його мистецтво продовжує велику традицію Г.Нарбута, В.Фаворського,
Г.Якутовича... Вона виростає з простору Великої Літератури і Великого Мистецтва, де художник виступає їхнім охоронцем і наступником, здатним здійснювати той нескінченно новий синтез між словом та зображенням, який доступний лише художнику-графіку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво