Всесвіт Саєнка - Культура - dt.ua

Всесвіт Саєнка

4 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-11 лютого

Після зустрічі із творами Саєнка я ходжу радісний і піднесений, бо справжнє мистецтво приносить людині радість і насолоду...

Після зустрічі із творами Саєнка я ходжу радісний і піднесений, бо справжнє мистецтво приносить людині радість і насолоду. Я багатший став, багатшою стала душа...

Михайло Стельмах

Семен Палій. Дерево, солома, гуаш. 1966—67 рр.
Семен Палій. Дерево, солома, гуаш. 1966—67 рр.

Людина непростої долі, видатний український художник, подвижник мистецтва — ці словосполучення так часто промовляються на різноманітних планово-календарних заходах, що вони давно вже просякли фарисейством та фальшю. Але про Олександра Саєнка важко писати без таких патетичних нот.

Кожен, хто навіть побіжно цікавиться українською культурою, звісно знайомий із творчістю цього митця. Адже вона проривалася до очей і душі навіть крізь густий фільтр радянського соціалістичного реалізму та сахаринове мереживо дозволеного інтернаціоналістами етнографізму. А може, хтось просто бігав пити каву «до Саєнка» в київський готель «Дніпро», навіть не підозрюючи, що дістало назву це місце спілкування від прізвища художника, що прикрасив інтер’єр своїми творами...

Нещодавно з друку у видавництві імені Олени Теліги вийшла фундаментальна, насичена інформацією книга-альбом «Олександр Саєнко». Підзаголовок праці «До становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва». Книга по вінця наповнена маловідомою або й зовсім не відомою до сьогодні широкому загалу інформацією. Її емоційність, щирість, історична та мистецька цінність не викликають сумніву, адже автор — дочка Олександра Саєнка, художник, мистецтвознавець, продовжувач і пропагандист справи батька Ніна Саєнко.

Олександр Саєнко народився 20 серпня 1899 року в козацькому містечку Борзна на Чернігівщині в сім’ї директора Школи садівництва Ферапонта Петровича Саєнка та козачки Мотрони Іллівни Саєнко. Міцну, шляхетну, освічену сім’ю спіткала біда: після епідемії скарлатини, що прокотилася по Україні на початку ХХ століття, двоє із п’яти дітей після хвороби на все життя втратили слух та мову. Горе не оминуло наймолодшого — дворічного Сашка. Доведено науково: найкращі настроювачі музичних інструментів, як правило, серед людей, що втратили зір. Можливо, втрата двох каналів спілкування із світом особливо загострила у хлопчика сприйняття прекрасного. Добрі друзі сім’ї Саєнків Ганна Барвінок — дружина Пантелеймона Куліша та Петро Ге — син славетного художника Миколи порадили віддати Сашка до Петербурзького імператорського училища глухонімих. Навчання тут розвинуло і мистецькі, і ремісничі навички майбутнього видатного митця. Після повернення до України Олександр Саєнко продовжує художню освіту, студіюючись спочатку в рідній Борзні — під керівництвом вихованця Петербурзької Академії мистецтв Андроника Лазарчука. Згодом перебирається до Києва, успішно складає у вересні 1917 року екзамени в художню школу. Вже малюнки того часу свідчать про велике майбуття художника. Буремні часи чинять перепони навчанню, але не спинять прагнення до поглиблення знань. Підтриманий ректором Миргородського художньо-промислового інституту архітектором і митцем Василем Кричевським, котрий безпомилково визначив талант юнака, Олександр стає студентом цього закладу. Знову перерва в навчанні, викликана громадянською війною. Влітку 1920 року Кричевський запрошує Саєнка до Української академії мистецтв у Києві.

Трагічний і щасливий то був час. Можливо, 20-ті роки ХХ століття були найбільшим сплеском українського мистецького життя за всю нашу історію. Василь Єрмилов, Віктор Пальмов, Анатоль Петрицький, Михайло Бойчук, Георгій Нарбут, Василь та Федір Кричевські — імена, кожне з яких ціла епоха. Європейська культура, що прагнула свободи та нових шляхів, виборсавшись із кривавої коловерті світової війни, витворила феноменальні течії та напрями, котрі й нині дивують розмаїттям та пророчим баченням перспективи. Недарма розробки німецького Баухаузу чи радянського Вхутемасу і сьогодні є джерелом натхнення для художників, скульпторів, архітекторів. Українське мистецтво тих часів усе ще не зайняло належного місця в світовій культурі. Причини сумні та зрозумілі: десятиліттями знищувалися не тільки витвори мистецтва, але й самі творці. Не оминула гірка доля й праць Олександра Саєнка. Скільки їх загинуло і в полум’ї Другої світової і від нашого доморощеного варварства. Та навіть збережене вражає — декоративні панно, виконані в техніці мозаїки соломою, килими-гобелени, кераміка, малярство, графіка, архітектурні проекти. Як до часу вийшла ця книга «Олександр Саєнко»! Можливо, багато громадян нашої держави в останні місяці вперше відчули себе народом, у душі якого бринить не розірвана за віки струна єдності. Саме тепер прокинулося відчуття приналежності до великої культури. Олександр Ферапонтович до останньої миті життя творив свою «Думу про Україну» — понад двадцять років минуло відтоді, як впала його невтомна рука. Але хтозна — може, якби не творчість художника Саєнка, інших відомих та напівзабутих геніїв, ми вибрали б морок та рабство. Книга Ніни Саєнко може бути взірцем серйозної грунтовної праці, зігрітої світлом любові та поваги до батька і до Батьківщини. І вибір цієї книги до подання на присвоєння Державної премії імені Т.Шевченка є цілком заслуженим, бо це розповідь про людину, що творила мистецтво, яке живе з нами і буде жити багато поколінь опісля нас, разом із нашими дітьми й онуками.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво