ВОНИ БУЛИ ПЕРШИМИ - Культура - dt.ua

ВОНИ БУЛИ ПЕРШИМИ

11 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 11 жовтня-18 жовтня

У травні наступного року Санкт-Петербург готується пишно відзначити своє 300-ліття. Петербург Пушкіна, Гоголя й Достоєвського в минулому столітті став містом Блока й Ахматової, Набокова та Бродського...

У травні наступного року Санкт-Петербург готується пишно відзначити своє 300-ліття. Петербург Пушкіна, Гоголя й Достоєвського в минулому столітті став містом Блока й Ахматової, Набокова та Бродського. Серед тих, хто примножував його славу, — імена диригента Євгена Мравінського та режисера Георгія Товстоногова. А скільки знаменних оперних і балетних спектаклів показав світові Маріїнський театр, скільки яскравих музичних подій відбувалося й відбувається в стінах Великого залу Петербурзької філармонії! За три століття в колишній імперській столиці й також уже колишній колисці революції нагромадилися найцінніші духовні скарби. До них, безумовно, належить і все, пов’язане з історією Санкт-Петербурзької консерваторії, створеної сто сорок років тому.

У Росії вона була першою й першою відчинила свої двері талановитим представникам усіх народів, котрі населяли імперію. З дипломом випускника Лейпцизької консерваторії сюди приїхав молодий Лисенко, аби продовжити серйозні музичні студії. Тут зароджувалися національні композиторські школи Грузії та Вірменії. Тут працювали й навчалися росіяни та поляки, німці й українці, італійці та латиші, а сьогодні приїжджають на навчання молоді люди з багатьох країн і континентів. «Петербурзька консерваторія у світовому музичному процесі» — назва міжнародної наукової сесії, присвяченої ювілеєві вузу, який справедливо пишається своєю багатою історією.

Біля витоків стояв блискучий піаніст і композитор Антон Рубінштейн. На той час його вже вважали громадянином Європи. Неперевершеною була його слава віртуоза. Він спілкувався з усіма знаменитими сучасниками та з сильними світу цього. Його твори лунали в артистичних салонах, у театрах і на концертних майданчиках різних країн. Лише людина такої величезної енергії і безкорисливої відданості мистецтву могла чинити воістину неможливе. У країні самодержавства й поліцейського нагляду, де лише рік тому було скасовано кріпосне право, де вбивали й кидали за грати поетів, де талановиті люди з народу перебували в становищі рабів, він зумів довести необхідність підвищувати й розвивати музичну культуру на новій, вільній і високопрофесійній основі.

Рубінштейн використовував свій авторитет і зв’язки у вищому світі, щоб ініціювати створення музичного навчального закладу європейського зразка й очолити його як директор. Двічі він обіймав цю високу посаду, витримавши за роки своєї інтенсивної викладацької й організаційно-адміністративної діяльності нелегку боротьбу на два фронти. Опір йому чинили не лише в чиновницьких колах. Серед несамовитих противників самої ідеї консерваторської освіти були кращі російські музиканти, члени «могутньої» п’ятірки композиторів «нової російської школи», а також їхній вождь і натхненник Володимир Стасов. Яких тільки звинувачень вони не обрушували на Антона Рубінштейна, що перетворювався під їхнім уїдливим пером то в Тупінштейна, то в Дубінштейна! Перепадало створеній ним консерваторії і від яскравого полеміста, авторитетного музичного критика й оперного композитора Олександра Сєрова. Мовляв, нічого корисного й самобутнього вона не навчить, крім німецької рутини та ремісничого наслідування. Але вже перший консерваторський випуск став блискучою перемогою справи Рубінштейна: серед кращих вихованців було назване ім’я Петра Ілліча Чайковського, який назавжди зберіг любов до своєї альма-матер і до її творця.

Знаменною подією консерваторської історії стало запрошення на викладацьку роботу музиканта з табору задерикуватих полемістів, члена «Могутньої купки» Миколи Андрійовича Римського-Корсакова. Перш ніж перетворитися на знаменитого професора, відомий композитор мав сам засісти за підручники та книжки, аби надолужити прогалини власного музичного виховання. Адже старший у дружній п’ятірці Мілій Балакірєв вважав: систематична «шкільна» освіта, заснована на вивченні сформованих правил, норм і законів, може тільки зашкодити самобутнім талантам його підопічних. Він визнавав лише метод навчання, який полягав у програванні, прослуховуванні та спільному обговоренні музичних творів визнаних майстрів минулого й сучасності. Але такий шлях годився тільки для виняткових особистостей і особливих обставин. У решті випадків він породжував лише дилетантизм і любительство. Коли молодший із «купкістів» це зрозумів, він не посоромився наново сісти за навчання, аби згодом стати провідним консерваторським професором, діяльність якого як видатного педагога й музиканта стала цілою епохою насиченого життя найстарішого музичного вузу. З 1944 року, коли відзначалося століття від дня народження Римського-Корсакова, Ленінградська на той час консерваторія стала носити його ім’я.

На чолі консерваторії завжди стояли авторитетні музиканти-професіонали, видатні майстри своєї справи — композитори й виконавці. Але особливо насиченою та багатою на події була епоха директорства Олександра Глазунова, про унікальну обдарованість якого, особливі звички та смаки, манеру поведінки з учнями й колегами складалися легенди. На цю добу припали найтяжчі роки революційних бур, війн і розрухи. Але саме тоді зі стін консерваторії вийшли ще два широко знані вихованці — Сергій Прокоф’єв і Дмитро Шостакович, без яких неможливо уявити панораму світової музики ХХ століття. Обидва були новаторами-бунтарями й водночас професіоналами вищого класу. Обидва вже в консерваторських стінах зуміли яскраво про себе заявити й піддатися по-батьківському суворій критиці Глазунова, що запам’яталася на все життя.

Центральною подією насиченої святкової афіші ювілейних днів на честь 140-ліття консерваторії став виступ консерваторських колективів — симфонічного оркестру, хору театру опери і балету, в який трансформувалася колишня оперна студія, хорів диригентсько-хорового й вокального факультетів. Вони виконали твори шести композиторів, нерозривно пов’язаних зі славетною історією вузу: Чайковського, Глазунова, Антона Рубінштейна, Римського-Корсакова, Шостаковича та Прокоф’єва. За пультом стояв нинішній керівник вузу, широко відомий хормейстер і симфонічний диригент професор В.Чернушенко. Ректорську посаду він обіймає з 1979 року. Паралельно керує ще одним уславленим колективом — Петербурзькою співочою капелою ім. М.Глінки. Крім організаторської, виконавської й педагогічної діяльності, він багато років працює над відновленням втрачених і забутих духовних творінь російської музики. Десять років тому В.Чернушенко підтримав ініціативу створення в консерваторії відділення давньоруського співочого мистецтва та підготовки фахівців відповідного профілю. А нещодавно з’явилася ще одна нова структура, відділення російської музичної культури нового й новітнього часу.

У Петербурзькій консерваторії здавна тісно співіснують охоронна й новаторська тенденції, поєднуються добротний академізм, пов’язаний із пієтетом до традицій, і «включеність» у бурхливий потік сучасності. Адже навчання неможливе як без відомої міри консерватизму, так і без перегляду застарілих канонів. Обидва начала ніби з’єднуються в унікальних особистостях педагогів, творців власних шкіл, із надр яких виходять нові таланти.

Про петербурзькі виконавські школи минулого докладно йшлося в доповідях наукової сесії. А одна з таких шкіл, які діють сьогодні, була представлена в першому з циклу концертів професора Анатолія Нікітіна та його учнів. Видатний віолончеліст, Божою милістю музикант, як назвав його Владислав Чернушенко, Нікітін замислив нинішній концертний сезон як рік віолончелі — фестиваль із десяти концертів віолончельної музики. У першому вечорі, що відкривав афішу ювілейних торжеств і проходив у недавно відреставрованому, унікальному за оформленням та архітектурним вирішенням концертному залі імені О.Глазунова, виступив керований Анатолієм Павловичем Санкт-Петербурзький ансамбль віолончелістів. Серед його дев’ятнадцяти учасників, чимало яких уже здобули ім’я, стали лауреатами відомих міжнародних конкурсів, концертуючими солістами й викладачами, на однакових правах з учнями натхненно музикував сам професор. У цікаво складеній програмі лунали перекладення п’єс Слонімського, Пярта, Римського-Корсакова, Казальса, Лядова. А кульмінацією вечора стали антракт до четвертого акту опери «Кармен» і половецькі танці з «Князя Ігоря».

Неможливо розповісти про всі яскраві події чудово організованого ювілею. Це й виставка, де в матеріалах і документах постала багата історія вузу, і унікальний альбом, у якому вперше опубліковано багато фотографій та архівних документів із відділу рукописів наукової бібліотеки вузу й музею консерваторії. Давні зв’язки ріднять музичні вузи Петербурга та Києва. Про це йшлося в доповідях київських гостей свята, професора Національної музичної академії України ім. П.Чайковського Т.Гнатів і докторантки Л.Гнатюк. У науковій сесії також взяли участь професор Національної музичної академії України М.Черкашина-Губаренко та аспірантка Є.Корчева. Загалом було представлено понад вісімдесят доповідей і повідомлень. Крім самих господарів та киян, виступили вчені Великобританії, Білорусі, гості з Москви, Астрахані, Єкатеринбурга, Нижнього Новгорода, Петрозаводська. Говорячи про минуле й сьогодення першої російської консерваторії, вони особливо підкреслювали її роль у розвитку та вивченні національних культур, національних і регіональних композиторських та виконавських шкіл, її внесок у сферу музичної науки й педагогіки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво