Володимир Філіппов: «Закон про меценатство може бути використаний у корисливих цілях» - Культура - dt.ua

Володимир Філіппов: «Закон про меценатство може бути використаний у корисливих цілях»

26 червня, 2009, 12:54 Роздрукувати Випуск №24, 26 червня-3 липня

Театр сучасної хореографії «Київ модерн-балет», вечори українського джазу, відновлення Будинку-м...

Театр сучасної хореографії «Київ модерн-балет», вечори українського джазу, відновлення Будинку-музею Максиміліана Волошина в Коктебелі, деякі міжнародні театральні проекти (зокрема спектакль «Мадам Маргарет» з Анні Жірардо). Всі ці почини, так чи інакше, тісно пов’язані із серйозною підтримкою, яку їм надає Володимир Філіппов, відомий бізнесмен, меценат… Людина, на яку в нашому культурному просторі багато хто просто молиться, розуміючи щирість і чесність його меценатських спонукань. Однак сам пан Філіппов в інтерв’ю «ДТ» без особливого ентузіазму заговорив про можливий закон про меценатство, бо «це дасть змогу скласти схеми, за якими відразу відмиватимуться гроші».

— Пане Володимире, пригадуєте, з чого почалася ваша підтримка культурних проектів і як виник такий імпульс?

— Це все на рівні внутрішніх спонук (я не кажу, що ставлюся до цієї сфери своєї діяльності строго раціонально). Тільки так і виникають схожі поривання.

Особисті смаки, безумовно, відіграють визначальну роль. Слава Богу, вони не відрізняються від смаків публіки, яка мені особисто близька. І якщо приходять люди, купують квиток, тим самим підтримуючи наш проект, — мені це особливо приємно. Є «перше правило чарівника»: не полишати розпочату справу. Якщо ти за неї взявся — доведи до пуття.

Я не розумію людей, котрі амбітно беруться за те, чого не в змозі реалізувати. Коли щось починаєш, потрібно розуміти етапи майбутньої справи. Треба знати економіку, наслідки, усвідомлювати художню цінність проекту і підходити професійно з погляду менеджменту, фінансування.

— Скажіть, у нашій країні можна говорити про менеджмент серйозної музики?

— Є окремі непогані менеджери. У продюсерської компанії Jazz In Kiev — хороший сплав людей, котрі добре орієнтуються у сфері своєї діяльності. Я задоволений не лише концертами, які вони проводять, а й відгуками артистів, на чию думку, професійнішої підготовки й організації в Європі годі й шукати.

Швидше, нам бракує державної волі. Не тим голови наших керівників зайняті чи що... Люди є, але без коштів вони мало що можуть. А в держави коштів немає. Брендові компанії не зацікавлені в залученні до своїх товарів — алкоголю, сигарет — таких немасових «специфічних» жанрів, як джаз, театр. Їм подай те, на що піде масовий споживач. Втім, бувають і приємні винятки.

— Побутує думка, що керувати «примітивним» електоратом простіше. І що ж, держава сама отупляє своїх громадян?

— Це навряд чи є метою держави... Та й її керівництву така мета поки що не до снаги. Якби це сказати стосовно Америки, то ще можна було б подискутувати. А в нас... Втім, повторюю, багато що визначається особистим досвідом.

Я ріс в артистичній атмосфері. Моя бабуся була актрисою, працювала в театрі Єрмолової у Москві, грала в «Тихому Доні», наприклад. Нашими сусідами були викладачі консерваторії, у мене й дружина колишня — музикант. І хоча я професійно не пов’язаний із мистецтвом, постійно перебував у цьому культурному середовищі.

— Я знаю, що ви — не великий прибічник закону про меценатство. Це правда?

— Якщо такий закон ухвалять, то, не сумніваюся, він тут-таки буде використаний у чиїхось корисливих цілях. Такий документ не лише дасть можливість скласти «схеми», за якими відмиватимуть гроші, він дискредитує саму ідею меценатства.

Спочатку дадуть пільги, якими рік-півтора користуватимуться. А коли до деяких чиновників дійде, що ж вони накоїли, — почнуть із цим боротися. Все як у нас заведено.

Однак під цю «боротьбу», я впевнений, потраплять не лише ті, з ким потрібно боротися, а й справжні меценати. А співпрацювати ж із державою насправді можна. Коли ми робимо за власні кошти спектаклі «Київ модерн-балету» або джазовий фестиваль, то це — некомерційні заходи, і квитки окупають лише малу частину підготовчих витрат.

Ми не рекламуємо бренди, не працюємо на якихось політиків, а проводимо культурну акцію в чистому вигляді. Оплачуємо виконавців, оренду, забезпечуємо весь технічний райдер.

Гадаю, те, що ми робимо, і повинне стати частиною державної культурної політики. Ось тут можна співпрацювати. Громадське визнання — це теж приємно. Ми, щоправда, на цьому не зациклюємося, але коли згадати історію, то в царській Росії меценатів шанували, давали звання в табелі про ранги.

Звісно, тепер складні часи, у бюджеті немає грошей. Боюся, що й нашому фонду доведеться скоротити деякі витрати. Проте Київський модерн-балет Раду Поклітару працював і працюватиме. І джазовий фестиваль (Jazz In Kiev) проведемо в жовтні. Будинок Волошина теж не кинемо напризволяще.

Правда, нові проекти навряд чи почнемо... Але така ситуація не назавжди — ну рік, два... А потім знову працюватимемо активніше.

— Ви ще захоплюєтеся мандрами. На що звертаєте увагу в поїздках?

— Коли їжджу до Відня, Мілана, Парижа, то намагаюся піти в театр, подивитися балет, послухати оперу, відвідати фестивалі сучасного мистецтва.

І чимало підглянутих там речей допомагають у роботі тут. Із останніх вражень — у Метрополітен-опера «Лючія ді Ламмермур» із Ганною Нетребко. Я слухав її й у Віденській опері 2002-го у «Травіаті», разів 10—15 мені вдавалося на неї потрапляти.

— А що вас приваблює у творчих пошуках Раду Поклітару?

— Мені важко говорити відсторонено про власне дітище. Маю на увазі проект «Київ модерн-балет». Із Поклітару у нас давні стосунки — дружні, творчі. Ще до театру ми з ним товаришували.

Не скажу, що мені подобається все, що він робить. А моя думка не завжди подобається Поклітару. Проте мене приваблюють у ньому творча жилка, нестандартність мислення і парадоксальність його особистості — людської й творчої.

Він робить інколи абсолютно неможливі, на перший погляд, речі, які при цьому «працюють». Це і є мистецтво! Я проходжу досить довгий і болісний процес, визначаючи справжність художнього явища.

Спочатку, років 12 тому, ми хапалися майже за все, що нам пропонували. І концерти «точкові», і вистави, і трупи... Інколи я, радше, йшов на повідку ситуації, ніж діяв із внутрішнього бажання співпраці. Але на час заснування фонду зрозумів, що кожна витрачена гривня має давати задоволення. Щоб не було відчуття викинутих на вітер грошей, внутрішнього дискомфорту. А люди ж не завжди траплялися порядні. Я почав більш вибірково ставитися до проектів, зменшив їх кількість: у 2003-му їх було близько п’ятнадцяти, а з 2006-го — три—чотири на рік. Це ті, за які точно не соромно, в яких добре розумієш естетику, культурну складову. І які можеш повністю проконтролювати в економічному плані.

— Що б ви могли сказати про Олексія Когана — відомого фахівця в галузі джазу, якого теж підтримуєте?

— Ми зустрілися вперше років п’ять тому в одній компанії. Потім я слухав його передачі і зрозумів, що він — найкращий спеціаліст у сфері джазу, принаймні в Україні. Він прийшов з однією ідеєю, іншою... Запрацювали спільні проекти джазових вечорів у «Арені» — це наш перший досвід. Потім концерт до його 50-річчя. Він пропонує лише те, що пропустив через себе, те, у чому впевнений, за що може поручитися. І його поручництво, до речі, дорого вартує. Його внутрішня суть не дозволить пропонувати те, за що буде соромно. У мене, на жаль, був досвід спілкування з людьми, для яких культурний проект — привід для заробітку. У нього не так. Для нього важлива справа, а заробіток — десь на 25-му місці, «добре, якщо за це ще й заплатять»...

Я казав про Поклітару, що це — справжнє, і Коган — теж справжнє.

— Ваш син поділяє ваші інтереси?

— Йому 16 років, він — людина вже досить освічена. Але цінності юнака не можуть повністю збігатися з інтересами тих, кому за сорок. Проте ми спілкуємося в одному середовищі. І, гадаю, багато творчих інтересів йому теж будуть близькими.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво