ВОЛИНКА РОДОМ ІЗ ВОЛИНІ ДРИМБУ, КАВАЛ, ТЕЛИНКУ, ФУЄР В УКРАЇНІ МАЛО ХТО ЗНАЄ

Поділитися
Завжди цікаво писати про людей захоплених. Особливо коли є можливість використовувати в розповіді про них епітети найвищого ступеня...

Завжди цікаво писати про людей захоплених. Особливо коли є можливість використовувати в розповіді про них епітети найвищого ступеня. Тішить, коли можна без будь-якого перебільшення вживати таке слово, як «унікальний», «єдиний в Україні та світі», «винятково цінний» тощо. Саме про таку людину й піде мова.

Якщо не я, то хто?

Володимир Меслицький народився 1969 року в селі Кутківцях Чемеровецького району. Ще в дитинстві він узяв у руки гармонь батька, що був непоганим музикантом, і спробував грати, на слух підбираючи популярні мелодії. Можливість навчатися музичної грамоти з’явилася в Меслицького лише в дев’ятому класі, коли в сусідньому селі відкрили студію від районної музичної школи. Буквально за два роки опанував усю шкільну програму та вступив у Хмельницьке музичне училище. Потім армія, надстрокова служба, під час якої Володимир грав в оркестрі Академії прикордонних військ.

Українськими народними інструментами Володимир зацікавився на початку 90-х під впливом відомого хмельницького музиканта, одного з найсильніших трубачів колишнього СРСР, заслуженого артиста Володимира Штепи. Той не лише мав велику колекцію інструментів, а й віртуозно грав на них, виступаючи з сольними номерами. Ще одним асом тих часів був народний артист Микола Попадюк, який працював у Києві.

Проте несподівано, практично одночасно, молоді талановиті кумири пішли з життя. Спочатку Попадюк, за ним, у результаті трагічної випадковості, — Штепа. А разом із ними зникла і школа гри на рідкісних народних інструментах...

Через шість років відродити її вирішив герой нашої розповіді.

Унікальні інструменти

Передусім потрібно було роздобути інструменти. Адже в жодному магазині світу ви не купите кавал або фуєр. Їх можна побачити хіба що в музеї...

Меслицький звернувся до родичів Володимира Штепи, однак ті відмовилися обговорювати питання продажу інструментів, мотивуючи тим, що вони дорогі їм як пам’ять. Правда, допомогли вийти на майстрів, послугами яких користувався колись Штепа. Як виявилося, їх в Україні лише два...

Дмитро Левицький колись працював у Чернівецькій філармонії. Після виходу на пенсію поїхав у рідне буковинське село. Старий майстер украй здивувався, почувши прохання зробити інструменти: «Невже сьогодні це когось може цікавити?» Але побачивши, як палають очі в Меслицького, Левицький відмовити не зміг: «Гаразд, приїжджай через півроку...» Й ось мрія Володимира почала здійснюватися: у нього з’явилися дримба, кавал, телинка, фуєр, ребро, дідик і ліра.

Поки чернівецький умілець працював над замовленням, Володимир знайшов й іншого фахівця з народних інструментів — Дмитра Деменчука. Майстер «золоті руки» й чудовий музикант жив тоді в Києві. Не зумівши вписатися в жорстокі реалії незалежної України, він розривався між спокусою виїхати в Канаду, куди його кликав до себе син, і душевною тугою від страху перед розлукою з рідною землею.

Деменчука також вразило прохання Володимира. Меслицькому знову довелося переконувати майстра в серйозності своїх намірів відроджувати традиції. Зрештою Деменчук не тільки поповнив його колекцію ріжком, зозулею, бугаєм та іншими інструментами власного виготовлення, а й пообіцяв виготовити волинку.

Цей інструмент заведено вважати виключно шотландським. Але це не так. Волинка була відома в усьому світі, а свою назву одержала саме в географічному місці «народження» й особливої популярності — на Волині. Найбільше волинка була поширена в XVI—XVII століттях. Утім, уже до ХХ сторіччя її майже цілком витіснили інші, менш трудомісткі у виготовленні, менш складні у використанні інструменти...

Невдовзі після того, як волинка була готова, Деменчук, виконавши свій останній обов’язок перед неласкавою батьківщиною, виїхав у Канаду до сина на ПМП — викладати паркет...

Поталанило Володимиру і з випадковим знайомим зі столиці: музикант поступився йому своєю унікальною козацькою сурмою: «Бережи її. На ній 1992-го я вів соло в державному народному оркестрі під час запису гімну українського козацтва!».

А ось із придбанням ще одного, мабуть, найекзотичнішого, інструмента пов’язана ціла історія...

«Співоча» пилка

У середині 70-х років в одному хмельницькому ресторані грав оркестр сліпих музикантів — місцева родзинка. Одним із коронних номерів оркестру було соло на... пилці! Прозаїчний теслярський інвентар у митецьких руках музиканта видавав просто надзвичайні звуки! Меслицький спалахнув бажанням будь-що знайти таку саму. Але де?

У пошуках «співочої» пилки Володимир передусім звернувся до дружини покійного сліпого музиканта. Проте вона відмовила йому: пам’ять про чоловіка була їй дорожча за будь-які гроші. Тоді Меслицький у надії, що поталанить, почав скуповувати всі більш-менш «перспективні» інструменти. Невдовзі про дивні розшуки Володимира дізналися торговці на ринку виробів із заліза, тож варто було музикантові з’явитися там, як зусібіч стягували пилки різноманітних форм і розмірів. Граючи на сільських весіллях, Володимир частенько пропонував захмелілим місцевим дядькам продати свої старі пилки. І тоді з усіх кінців села дивакуватому музикантові несли непотрібний реманент.

Експерименти тривали понад рік і коштували Володимиру добрячих нервів та грошей. І ось коли вже почала згасати надія, він раптом згадав про стару родинну реліквію — пилку в будинку батьків. Батько відразу сказав, що категорично проти проб — цей інструмент привіз дід Володимира з заслання, куди потрапив у голодні 30-ті. Цією пилкою він довгі роки валив сибірську тайгу. Крім того, вона досі справно служила.

Проте після довгих умовлянь батько таки здався. І, о диво! Дідова пилка зазвучала! Сьогодні в репертуарі віртуоза Меслицького є оригінальний номер, дуже популярний у слухачів, — «спів» тієї самої пилки.

Музична подорож у часі

Нині у Володимира вже близько 20 рідкісних народних інструментів. Він витратив на їх придбання майже дві тисячі доларів, частину з них виготовив сам. Процес поповнення колекції відбувається практично безперервно. Так, приміром, із першого міжнародного фестивалю народної творчості «Родослав», що пройшов 2000 року в Івано-Франківську, музикант привіз трембіту й цукфлейту. До речі, саме на цьому фестивалі хмельничанин уперше виступав перед широкою публікою.

Володимир розповів, що після виступу на «Родославі» його щільним кільцем обступили гуцульські музиканти, в арсеналі яких було не більше трьох-чотирьох інструментів і які ще 10 хвилин тому вважали себе єдиними хранителями умираючих традицій. Їхньому подиву не було меж: «А звідки пан?!» — запитували вони, з великою повагою розглядаючи інструменти. Почувши, що з Хмельницького, здивувалися ще більше: «А у вас там що, є гори?» — «Є, тільки маленькі...» — відказав музикант, маючи на увазі подільські Товтри в рідних Кутківцях.

Треба відзначити, що виходу на сцену має передувати копітка праця з добору репертуару. Специфіка більшості експонатів колекції така, що зіграти на них сучасні українські «хіти» дуже складно, чи й загалом неможливо. Тож Меслицький переважно добирає для них «рідні» мелодії. Відтак слухачі дивуються не лише самим інструментам, а й неповторній стародавній музиці. Виступ Володимира неначе переносить їх на 200—300 років назад!

Здавалося б, після настільки успішної прем’єри має надійти безліч запрошень на інші фестивалі, концерти, огляди художньої самодіяльності. Та ба, цього не сталося. Ось уже майже два роки, як в Україні музикант практично не виступає. Чому? Він і сам не може відповісти. Лише з гіркотою зітхає: «Мабуть, нікому це не потрібно...»

За державу прикро

Протягом останніх років у складі фольклорного ансамблю «Жайвір» Володимир побував в Англії, Бельгії, Голландії, інших країнах. Там наш земляк дуже популярний. І хоча, за словами Володимира, особливої матеріальної користі європейські гастролі не приносять, зате надають чудову можливість і світ подивитися, і себе показати.

Розмовляючи з Меслицьким, розумієш, що його діяльність не пов’язана з кар’єрними амбіціями. І не тому, що йому не потрібні гроші (сьогодні Володимир із сім’єю живе в гуртожитку, а його 5-річному синові зробили вісім складних операцій). Він чудово розуміє, що, скерувавши всі зусилля в комерційно-музичному напрямі, заробив би незрівнянно більше.

Коли наприкінці 90-х Меслицький піднімав «прапор», який випав із рук Штепи й Попадюка, розмови про національну ідею та відродження самосвідомості українців навівали впевненість, що його діяльність, спрямована на збереження культурних цінностей і народних традицій, здобудеться на бодай моральну підтримку з боку людей, котрі декларують ці принципи. На жаль, нічого схожого поки що не спостерігається.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі