«Вместе весело шагать» «Жара»: Бійці повернулися в «роту»

Поділитися
Фільм режисера Резо Гігінеїшвілі «Жара» з’явився в прокаті саме напередодні новорічних свят. І замість метеоролога напророчив своєю назвою аномальну погоду...

Фільм режисера Резо Гігінеїшвілі «Жара» з’явився в прокаті саме напередодні новорічних свят. І замість метеоролога напророчив своєю назвою аномальну погоду. У столичному кінотеатрі «Україна» відбулася світська прем’єра за участю акторів, які брали участь у проекті, що багатьма сприймається як «камбек» «9 роти» — надто вже «обліковий склад» учасників обох картин схожий.

У російській мові одна із найбільш проблематичних літер — «ж». Справжня кара для іноземців, котрим носії мови мали б поставити пам’ятник. Саме вона ріднить класику з модою — ключове слово будь-якого росіянина й основні терміни сучасного сленгу «жесть», «жечь» і «жара». Двом із них уже присвячено кінофільми 2006 року. І дуже симптоматично, що «Жесть» і «Жара» — режисерські дебюти молодих кінематографістів, які у спробі відхилитися від блокбастерного мейнстриму пішли шляхом адаптації «під себе» молодіжних жанрів. Лірична комедія «Жара», до того ж, взяла на себе сміливість представити сучасних героїв, сучасне життя й сучасний підхід до висвітлення цього життя. Історія вийшла звивиста, заплутана й... сімейна. З розряду тих, де «вместе весело шагать».

Продюсери, режисери, актори та інші майстри екрана, що зріднилися під час створення «9 роти», дружно перейшли в новий вимір. Другий режисер «9 роти» 24-річний Резо Гігінеїшвілі захопився ідеєю переспівати мотиви «Я крокую по Москві» й зняти свій фільм про місто і любов із усіма «знайомцями» бондарчукової драми. Першопрестольна знову виявилася заручницею екранних романтиків і реальних постмодерністів. На жаль, одне з другим мало сполучається. Цитувати пригоди героя Микити Михалкова та його друзів на тлі іншої Москви, з іншим настроєм та іншим енергетичним зарядом — однаково, що розповідати анекдот, помінявши «француза, німця і росіянина» місцями. Лірична данеліївська прогулянка по Москві переплавилася в «Жарі» у збірку кліпів і рекламних замальовок міста, яке не існує. Зате існують сучасні москвичі, яких у фільмі представляє клан «Федір Бондарчук і Ко» — усі ті, хто завдяки «9 роті» й певним власним заслугам стали новими ньюсмейкерами шоу-бізу.

Олексій Чадов, Артур Смолянинов, Костянтин Крюков і репер Тімоті під власними іменами розігрують сюжет про шкільних друзів із різних соціальних верств. Якось вони перетинаються в кафе, далі розходяться кожен за своєю долею, щоб у фіналі опинитися в ментівці... Те, про що не раз говорив продюсер фільму Олександр Роднянський — кричущу відсутність на екрані сучасного героя і світу його проблем — «Жара» спробувала заповнити тусовочним суповим набором. В усіх напрямах відразу — і саундтрек, і дизайн, і сама кінематографія. У цьому теж є своя правда життя — вузькоколійна килимова доріжка світських столичних персонажів замість драматургії й акторського надзавдання. «Пітер ФМ», із яким активно асоціюють «Жару», був хоча б натяком на створення кінотвору. «Жара» ж пішла іншим шляхом, задіявши фігурантів презентацій і вечірок, та й самих акторів у створенні своєрідного гламурного водевілю. Тут наявні й травмування нових професіоналів кіно рекламним бізнесом, і загальна тенденція першорядності світської хроніки. Не дивно, що найбільш природним у цьому середовищі виявилася темна конячка — актор чи просто персонаж Дені Дадаєв, який виконав елегантну парафразу Остапа Бендера.

У компанію до нього ще один явний плюс «Жари» — кумедне камео відомого бондарчукового друга, режисера Тиграна Кеосаяна, який зіграв вірменина-продавця у квітковому кіоску. На мить він підхоплює данеліївський настрій, ніби в передчутті такого ж феєричного ланцюга епізодів, яким славилася стрічка «Я крокую...». Але замість Басова з драповим пальто або «жертви телепатії» Ролана Бикова усі ті ж сімейні портрети — Світлана Бондарчук (абсолютно сторонній рекламний трюк у «Жарі») у своєму бутику, або Бондарчук з Осадчим на зйомках ще одного кліпа, або недоладний Ігор Вєрнік у ролі театрального режисера. А при появі Ірини Скобцевої, яка стала одним із символів тієї легкої ходи по Москві, узагалі виникає відчуття ніяковості — надто вже непорівнянні її заекранний міф і боязка сценарна заявка на персонаж.

Крокувати по Москві стає складніше. Шпаліковська компанія була з покоління ідеалістів і поетів. Для них один день життя був переворотом свідомості. І в рамки такого одкровення аж ніяк не вписується покоління, яке «ніщо не парить».

Останній пасаж — буквальний для «Жари»: у фільмі з такою назвою герої умудряються носити піджаки й... зовсім не впрівати.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі