ВІКТОР ПЕЛЕПЧУК: «Я ХОЧУ, ЩОБ ЛЮДИ КУПУВАЛИ ЯКІСНИЙ ПРОДУКТ» - Культура - dt.ua

ВІКТОР ПЕЛЕПЧУК: «Я ХОЧУ, ЩОБ ЛЮДИ КУПУВАЛИ ЯКІСНИЙ ПРОДУКТ»

5 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 5 вересня-12 вересня

Чернівецька ПФ «Інтервал» розпочала свою звукозаписуючу діяльність на початку 2002 року випуском компакт-диска з рок-оперою «Енеїда»...

Чернівецька ПФ «Інтервал» розпочала свою звукозаписуючу діяльність на початку 2002 року випуском компакт-диска з рок-оперою «Енеїда». Сьогодні на рахунку студії ще п’ять компактів: «Доля» — твори з вокального циклу Лисенка «Музика до «Кобзаря» Шевченка» у виконанні Андрія Шкургана; «Пробудження» — органна музика у виконанні Володимира Кошуби; авторський альбом композитора і піаніста Сергія Бедусенка «Коли збуваються мрії»; «Мелодія» — фортепіанні твори Мирослава Скорика у виконанні Романа Репки та «Барви» — музика класичної гітари Володимира Доценка. Про діяльність та подальші плани студії розповів директор ПФ «Інтервал» Віктор Пелепчук.

— Що спонукало вас піти у звукозаписуючий бізнес?

Під час брежнєвської епохи, коли я вчився, я зрозумів, що нікому не потрібен як музикант. Коли почалася перебудова, то нарешті побачив, що можу щось робити. Але водночас побачив, як актори, народні артисти ходять із простягнутою рукою. Тоді я перестав займатися музикою і пішов у бізнес. Заснував фірму у дев’яносто третьому році і ще тоді поставив за основну мету діяльності звукозапис, організацію концертів тощо. Але потрібні були кошти, а на цьому їх не заробиш. Тому я займався комерцією — робив усе, що давало легальні прибутки, і ці гроші почав вкладати у сферу мистецтва, якщо так можна сказати. Я організовував концерти у Чернівцях, заснував камерний оркестр «Консонанс», який виступав із концертною програмою, бо розумів, що не можна заробити гроші, а потім братися до концертних програм, студійних проектів — треба було це робити паралельно. Коли я відчув, що вже щось там заробив, то зайнявся студійними проектами. На тоді такої студії в Україні взагалі не було, і вона мені далася дуже великою кров’ю. Це дорого коштує, до того ж у нас не було фахівців, треба було людей посилати вчитися. В Україні, крім комп’ютера, я взагалі нічого не купував — усе було куплено в Німеччині, у Гамбурзі. Я особисто вибирав обладнання, особисто його перевозив, вирішував проблеми з митницею. Потім, коли нарешті відкрив це підприємство, почав шукати проекти — що записати, як записати, щоб привернути до себе увагу. Звернувся до своїх друзів, знайомих, людей, котрі чогось досягли в житті. Кожен артист мріє мати свій компакт, а я пропонував їм найкращі умови. Наприклад, якщо пишеться фортепіано, то це «Steinway», — у Чернівецькій філармонії є «Steinway» у надзвичайно доброму стані — як розумієте, кожному за честь грати на такому роялі.

— Там ви записували альбом Романа Репки?

— Так, там записували Репку і Шкургана — «Доля», це мій перший диск. Для мене кожен диск дорогий, але це перший. Шкурган за цю роботу отримав Шевченківську премію. Це перший цифровий запис в Україні на слова Шевченка. І орган я теж уперше записав в Україні — то був запис Кошуби. Згадуються цікаві моменти під час запису — я звернувся до мера, він перекрив рух машин вулицею, щоб шум не заважав, частково писали вночі... Ми тоді запросили патріарха української звукорежисури — пана Більчинського Леоніда Антоновича, і він зробив усе на професійному рівні. У мене над кожним проектом працює інша команда, під кожен проект я добираю фахівців, бо вважаю, що не може один і той самий звукорежисер однаково добре писати джаз, фольклорну і класичну музику.

— Отже, першим диском була «Доля», а не «Енеїда»?

— «Енеїда» — це був перший проект. Але її було записано ще у 89-му році — перша національна рок-опера, автор — Сергій Бедусенко. І все. Вона лежала на полиці й нікого не цікавила. А я, перш ніж записати «Долю», хотів трохи зорієнтуватися. Річ у тім, що мені нецікаво просто записати, віддати виконавцеві, отримати від нього гроші й не знати, куди пішов продукт, що з ним відбувається. Він повинен бути в реалізації. І я почав вивчати, як це все відбувається. Організував видавництво «Енеїди». Чому саме «Енеїди»? По-перше, мені сподобався сам цей твір. По-друге, я побачив, що там така когорта найкращих виконавців України — і нікому воно не потрібно. Мене це вразило. Там Повалій, Білоножко, Хостікоєв, Ступка, вісім народних артистів, а запис лежить і нікому видати. Тоді я зі своїм колегою Андрієм Даховським, генеральним директором Ukrainian records — це ліцензіат Unіversal Music в Україні — сідаємо, обговорюємо цей проект і видаємо спільно «Енеїду». Такий перший продукт студії.

— Решта дисків так само вийшли у співпраці з Ukrainian Records?

— Усі п’ять дисків. У нас угода про спільну діяльність, через них я реалізовую компакт-диски, вони займаються дистрибуцією, мають мережу магазинів і таке інше.

— Як би ви окреслили формат, у якому працює ваша студія?

— Я скажу так: студія працює в різних жанрах. І ми завжди працюватимемо в різних жанрах. Ми можемо писати як класичну музику, так і сучасну, популярну, а також фольклорну, джаз. Одна з моїх мрій — записати якусь із симфоній Малера.

— Бедусенко — чернівчанин, Шкурган так само. Наскільки тісно ваша діяльність пов’язана з рідним містом?

— Двері моєї студії відчинені для всіх. Але з цими людьми я вчився, з ними я починав, і вони перші відгукнулись на мою пропозицію. Я хочу писати виконавців не тільки з Чернівців, не тільки з України, я й з усієї Європи. У мене вже є здобутки в цьому плані — наприклад, я записав міланського баяніста. Далі готуюся записувати кларнетиста зі Швейцарії, у жовтні — італійську піаністку — професора Міланської консерваторії, багато планів...

— А на що може чекати українська аудиторія?

— Дуже серйозно працюватиму над компактом рок-гітариста Сергія Шматка, у мене вже є бачення цього проекту. Це не так легко, бо в нас на надзвичайно низькому рівні аранжувальне мистецтво. Чомусь кожен вважає, що коли він знає комп’ютер, то вже може бути аранжувальником. Тому я зараз і не беруся за попсову музику, бо не маю з ким її робити. Безперечно, таланти є, але їх треба відшукати, навчити. Якість має бути всюди — коли ви берете фірмовий диск, скажімо, Стінга, ви одразу бачите клас.

— Ви сказали, що свого часу відчули себе непотрібним. Чи сьогодні, на вашу думку, молодий музикант відчуває свою потрібність? Чи плануєте особисто ви працювати з молодими?

— Мені поталанило з тим, що на студію прийшли вже музиканти з ім’ям — і цим зробили мені певний імідж. Не треба рекламувати Скорика чи Шкургана — якщо вони прийшли на мою студію, то визнали певний клас. Я, чесно кажучи, свідомо це робив. Я працюватиму з молодими виконавцями, але тоді, коли зроблю студії ім’я. Щодо наших молодих виконавців — у нас, на мій погляд, немає доброго інституту імпресаріо. Немає продюсерських центрів. Талантові дуже непросто пробитися. І по класичний музиці — ну скільки платять музикантові? Він краще піде деінде та заробить гроші. Я думаю, чим вищим буде рівень життя, тим більш затребуваними будуть виконавці. Ось я був у Мілані — там в один день відбувається десять-п’ятнадцять концертів класичної музики. І на всі йде глядач.

— У Мілані є певна культура слухачів. Чи маємо те ж саме в Україні?

— Зі свого досвіду скажу, що ті концерти, які я робив, мали аншлаг. Свого часу в мене вийшов прибутковий концерт класичної музики. Я розрахувався з артистом, покрив усі витрати, і в мене залишився прибуток. Насправді ринок музичної класики є — це можу заявити з упевненістю. Якісний продукт не може бути незатребуваним. Треба принести цей продукт тим, хто цього очікує. Я не хочу спекулювати на національних почуттях, патріотизмі. Я хочу, щоб люди купували якісний продукт. Моя студія такий продукт робить.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво