ВІДПОВІДЬ «ОСТРОВ’ЯНИНА» - Культура - dt.ua

ВІДПОВІДЬ «ОСТРОВ’ЯНИНА»

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

На початку лютого літературне об’єднання російськомовних поетів при Київській організації Національної Спілки письменників України проводило поетичний вечір...

На початку лютого літературне об’єднання російськомовних поетів при Київській організації Національної Спілки письменників України проводило поетичний вечір. Поети виступали в будинку колишньої колегії Галагана, у приміщенні з давніми літературними традиціями, де викладав свого часу сам Інокентій Анненський.

Перед публікою постало кілька поколінь, від старійшини поетичного цеху Леоніда Вишеславського до школярки Ганни Карбівської, учасниці дитячої літературної студії. Зал був переповнений. Попри додаткові ряди та приставні стільці, люди стояли в проходах. Серед слухачів — представники Російського міжнародного культурного центру при уряді РФ, Ізраїльського культурного центру, відомі художники Ада Рибачук, Володимир Мельниченко, перший заступник голови НСПУ Петро Осадчук, відомий український поет Василь Довжик, літератори, музиканти...

Я був приємно вражений оперативністю, з якою тижневик «Дзеркало тижня» відгукнувся на наш скромний захід. Уже в п’ятому номері за 9—15 лютого під рубрикою «Думка» з’явилася замітка, автор якої журналістка Олена Раскіна ділилася своїми враженнями від двох вечорів — проведеного Дмитром Бураго чергового випуску «Колегіуму на сцені» в Будинку актора й нашого поетичного дійства.

Щоправда, назва замітки трохи ошелешила — «Острівні... збіговиська». І взятий журналісткою тон викликав, м’яко кажучи, подив.

Ніхто не зазіхає на беззаперечне право Олени Раскіної не любити або дуже не любити конкретного поета, конкретний часопис або альманах, яких, на жаль, так мало в нашому місті. Але з легкістю надзвичайною, одним помахом, не обтяжуючи себе жодним аргументом, перекреслити всю російськомовну поезію України, визначивши її як «немічно-дисидентську»?

Відколи це слово «дисидент» стало лайливим в інтелігентному середовищі? Як дисидент зі стажем хотів би запевнити шановну пані Раскіну, що ні я, ні мої друзі аж ніяк не почуваємося настільки немічними, аби не в змозі постояти за себе.

Олена Раскіна відмовляє російськомовній поезії України в праві на існування, віщує їй неминучу загибель в україномовних хвилях, уже вкотре називаючи поетів «остров’янами», проливає крокодилові сльози з приводу того, що ми, «самі того не відаючи», стали емігрантами у власній країні.

Поспішаю заспокоїти пані Раскіну — не все так безнадійно.

І... низький уклін їй за «остров’ян». Журналістка зробила нам чудовий комплімент. Адже цвіт і гордість сучасної світової поезії — саме остров’яни.

Візьмімо найбільш читану в світі англомовну поезію. Явні лідери, найвидатніші творці — нині живі лауреати Нобелівської премії Дерек Волкотт (лауреат 1992 р.) і Шеймас Гіні (лауреат 1995 р.)

Дерек Волкотт — уродженець одного з островів Вест-Індії. Остров’янин і в буквальному, і в переносному значенні цього слова. До 12 років майже не знав англійської мови. Створив грандіозний англомовний поетичний епос, продекларувавши у ньому свою історичну належність до Вест-Індії з її вигадливим змішанням рас, складним сплавом традицій, вірувань, мов і культур.

Шеймас Гіні. Теж остров’янин — ірландець. Поет, літературознавець, викладач літератури. У своїх теоретичних працях доводить неминучість і природність використання англійської мови для поетичного осмислення не тільки загальнолюдських, а й найірландськіших з ірландських тем...

Схожа ситуація, чи не так, пані Раскіна?

І ніхто не віщує наглу смерть англомовній ірландській поезії, традиції якої ще на початку XIX століття заклав великий Томас Мур.

Та повернімося на наш віртуальний «острів Крим», як образно висловлюється знайома, певне, з «немічним дисидентом» Аксьоновим Олена Раскіна. Я читав лекції про російськомовну поезію України в кількох німецьких університетах. Інститут славістики при Тюбінгенському університеті, якому понад 400 років, навіть видав цю доповідь брошурою російською та німецькою мовами. У Європі російськомовною поезією України цікавляться. Є навіть аспіранти, котрі розробляють цю тему. І в Києві є поети, відзначені не лише російськими й українськими преміями, а й нагородами європейських письменницьких організацій. Свідомо не називаю конкретних імен, щоб не викликати докорів за чергову «... манію».

Раскіна побіжно згадує у своїй замітці Георгія Іванова, ось, мовляв, король поетів еміграції, рівняйтеся на нього, жалюгідні емігранти у власній країні. Вона могла б згадати й наших земляків, найвидатніших поетів другої хвилі еміграції — Івана Єлагіна та Миколу Моршена.

Моршен, до речі, читав перший випуск альманаху «Юрьев День», де було представлено переважно київську молодь, і дав схвальний відгук про нього. Більше того, дозволив опублікувати в альманасі свої вірші. Правда, побачити їх надрукованими вже не встиг.

А журналістка Раскіна факту публікування в нашому альманасі віршів видатного поета просто не помітила. Чи не схотіла помітити?

Не помітила й присутності на сторінках альманаху одного з найкращих перекладачів іспаномовної поезії Павла Грушка. Нещодавно Павло Мойсейович приїжджав до Києва, і ми з цього приводу влаштували в залі Спілки письменників чергове «збіговисько», на якому Грушко дуже цікаво розповідав про свою дружбу з Паблом Нерудою, з Ніколасом Гільєном, про те, як його запрошували на прийом до іспанського монарха.

У другому випуску альманаху є також вірші дуже цікавого пітерського поета, одного з лідерів «постбродського андерграунду» Ольги Бешенковської та нашого краянина, чудового поета й перекладача Якова Хелемського і цілої групи молодих талановитих авторів. До речі, вірші багатьох із них — Марини Муляр, Юлії Богданової, Олени Москаленко, Вікторії Тищенко, В’ячеслава Рассипаєва, Вадима Волкова — звучали на тому ж вечері, на якому була присутня й пані Раскіна.

Знаменитий московський метр Андрій Вознесенський під час перебування в Києві в розмові зі мною та журналістом Станіславом Бондаренком тепло відгукнувся про нашу молодь. А ім’я Юлії Богданової пролунало і в газетному, і в телевізійному варіантах інтерв’ю московського гостя.

Стосовно закиду журналістки, що, мовляв, у «Юрьевом Дне» «багато Каплана», то я його приймаю, хоча він і не зовсім справедливий. Восьмивірш на форзаці — інформаційний. Адже навіть Олена Раскіна, не розібравшись, пов’язує назву альманаху з ім’ям редактора чи — навіть більше — з Георгієм-Побідоносцем.

Малося на увазі зовсім інше. Юр’їв день був останнім, був єдиним у році днем волі для кріпаків, віддушиною, яку ліквідував колись Борис Годунов. Відтоді й пішла приказка: «Ось тобі, бабусю, і Юр’їв день»; саме про це мій восьмивірш.

Скорочений російський переклад опублікованої повністю у «Вітчизні» статті про мене Світлани Йовенко було поміщено в розділі матеріалів про шістдесятників аж ніяк не з марнославства, а тому, що в ньому було безліч дуже цікавих деталей, штрихів, епізодів того часу — про нашу дружбу з В.Стусом, Б.Мозолевським (першовідкривачем Пекторалі!), В.Забаштанським, про зіткнення з ідейними супротивниками.

Є в цьому розділі ще кілька цікавих матеріалів, чомусь не згаданих журналісткою, зокрема добірка віршів того ж таки Бориса Мозолевського, надіслана ним свого часу в редакцію «Нового мира». Це ж треба було бути таким «немічним дисидентом», щоб на початку 60-х відіслати в московський часопис такі, приміром, рядки:

«Я эту компанию Хрущевых
и Брежневых

Товарищами не назову...»

Про стан справ у російськомовній поезії України опосередковано свідчать і дані Інтернету. На найпопулярнішому поетичному сайті Росії — poezia.ru — київські автори — завсідники першої п’ятірки рейтингу. Інший відомий сайт — litera.ru/slova — на одному зі своїх відгалужень нині проводить конкурс віршів про кохання. Отож, в обох рейтингах — «оцінка журі» й «оцінка читачів» — лідирують київські поети.

Тож не такий уже й ар’єргард живе в нашому з вами місті, шановна пані Олено. Як не таким уже й авангардом виявився, коли дійшло до текстів — досить безпорадних верлібрів — загін молодих московських бузотерів, котрі завітали на наш фестиваль російськомовної поезії України. Нічим особливим, крім виклично зарозумілої поведінки (один із них навіть дозволив собі в Інтернеті образити Леоніда Вишеславського), ці гості не запам’яталися.

Були на фестивалі набагато авторитетніші гості — відомі московські поети Іван Жданов, Юрій Проскуряков, — і вони про цей захід цілком інакшої думки.

А загалом, попри всі проблеми й негаразди, чутки про передчасну смерть російськомовної поезії України дещо перебільшені.

Звісно, в неї, як і в інших гілок літератури, безліч проблем. Податковий прес. Дорожнеча видань. Мізерні тиражі. Зруйнована мережа книготоргівлі. Гострий брак коштів. Либонь не випадково я був змушений посилатися на рейтинги московських сайтів — в Україні нічого схожого поки що немає.

У цих непростих умовах тільки єднання, консолідація зусиль дозволить нам вижити.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво