Відомий норвезький письменник Юстейн Гордер: «На мою свідомість титанічно вплинув Достоєвський» - Культура - dt.ua

Відомий норвезький письменник Юстейн Гордер: «На мою свідомість титанічно вплинув Достоєвський»

9 жовтня, 2009, 14:43 Роздрукувати Випуск №38, 9 жовтня-16 жовтня

Відомий не тільки у Норвегії, а й за її межами письменник Юстейн Гордер (автор бестселера «Світ Софії») був гостем Києво-Могилянської академії...

Відомий не тільки у Норвегії, а й за її межами письменник Юстейн Гордер (автор бестселера «Світ Софії») був гостем Києво-Могилянської академії. Під час зустрічі літератор розповідав, що не уявляє свого життя і своїх творів без дружини. Говорив також, що більше не читає філософії, а лише наукову літературу про свідомість та Великий вибух. А також зізнався, що в ньому живе уже доволі доросла дитина… Пан Ґордер дав ексклюзивне інтерв’ю для «ДТ».

— Пане Ґордер, якою була ваша візія України до безпосереднього контакту? Чи щось змінилося у вашому сприйнятті нашої країни? Які стереотипи в Норвегії існують щодо України?

— Моє перше враження — подив: я не очікував побачити те, що, зрештою, тут побачив. Я чув, що в Україні доволі сучасне суспільство. Багато чув про українську мову, якою розмовляють більшість українців. Україна відмінна від Росії. Я чув про літературні традиції XVIII ст., але, зрештою, моя власна енциклопедія про Україну — невеличка. Саме від університетів і академічної спільноти залежить, який образ України сформується у світі. Якщо ви хочете почути не тільки мою думку, то скажу: переважна більшість громадян моєї країни знають про помаранчеву революцію. Гадаю, дві речі знають усі люди про вашу країну. Перша — це помаранчева революція й обличчя Ющенка. Друга — це, звісно, Чорнобильська трагедія.

— Як письменник ви створюєте унікальний художній світ. Але яким ви бачите свого читача? На яку аудиторію розраховані ваші романи?

— Я не думаю про те, як я пишу, оскільки коли пишу — є лише історія і я. Чесно кажучи, я більше думаю про свою історію, про історію роману, ніж про людей, котрі її читатимуть. Але, безперечно, саме я вирішую, чи це буде книжка для дітей і дорослих, чи лише для дорослих. Коли пишу історії для дітей, завжди спілкуюся з ними як із дорослими, оскільки вважаю, що добра книжка для дітей — це також добра книжка і для дорослих.

— В одному з ваших творів герой по певних роздумах каже: «Думаю, що тепер я можу залишити комп’ютер для тих, хто сюди прийде після мене. Всі файли, які мали бути видалені, — видалено. А файли, котрі залишилися, — повинні залишитися». Як ви вважаєте, чи не таким є й автор, який дає читачеві право вибирати між добром і злом, залишаючи насправді не всі файли?

— Гадаю, саме так і працюють автори. Автор каже про те, чого він більше не любить. І в процесі написання автоматично відкидає це. Процес написання набагато пластичніший і рельєфніший у голові автора, ніж готовий продукт.

— У деяких романах ви працюєте з такою категорією як спогади. Маю на увазі спогади про помаранчеву дівчинку… Чим є пам’ять для вас?

— Знаєте, спогади — це справді абсолютно все. І навіть тепер, коли ми з вами говоримо, — деталі розмови пов’язані з нашим попереднім досвідом. Я присутній у своєму контексті так само, як зараз розмовляю з вами, але все, про що ми говоримо, проступає з минулого, йде з попереднього досвіду. Я присутній тут, але все, про що думаю, — вже в минулому. Ми ніколи не перебуваємо повністю в моменті «тут і тепер», як деякі тварини, тому й маємо так багато спогадів, і нам для цього даровано пам’ять.

— У своїх романах ви зображуєте талановитих дітей. Що, на вашу думку, можуть діти побачити, і чого не можуть відчути дорослі?

— Не можна однозначно охарактеризувати як дітей, так і дорослих. Зазвичай діти мають відкритий, довірливий розум і свіжий погляд на довколишній світ. Дорослі дивляться на все з позиції і в ракурсі свого досвіду, що, на жаль, стає звичкою. Тому вони не можуть побачити того, що бачать діти. Пам’ятаю, коли мені було 11 років, я вирішив ніколи не виростати. Назавжди залишитися дитиною…

— Пригадуєте той день, коли ви вирішили стати письменником?

— Вирішив стати письменником, коли мені було років 11—12, але писати почав у віці 19—20 років.

— Що зіграло вирішальну роль у вашому виборі?

— Часто люди стають письменниками, оскільки хочуть «гратися» з мовою, експериментувати зі словами.

— Як це робив Шекспір?

— Так. Проте я не належу до цієї категорії письменників. Я вирішив стати письменником, позаяк зрозумів, що мені потрібне таке розлоге і глибоке спілкування, яке може дати тільки спілкування письменника зі своїм читачем. Для мене письменництво — своєрідне спілкування. Перш ніж я став письменником, подорожував і читав лекції. Певним чином це також була література.

— Якою бачите роль письменника у ХХІ столітті? Чи змінилася його роль упродовж останніх десятиліть?

— Авжеж, ми маємо електронну революцію. І ми маємо так багато медіа. Ми пишемо нові історії. Писати історії — теж один зі способів спілкування. Можливо, колись література зникне, хоч я в це не дуже вірю. Але ми не перестанемо брати участь у світовому інформаційному процесі. Це значно пасивніша позиція, ніж читати книжки. Ви можете сказати, що одного дня фільми замінять книжки, але я з цим не погоджуюся: коли ви щось читаєте, то пропускаєте інформацію через себе, берете участь у творенні образу, вам ніхто нічого не нав’язує. Перегляд фільму — це пасивніше сприйняття. Література мусить жити!

— Один американський професор сказав, що справді добрий письменник має «вбити» іншого доброго письменника, свого попередника…

— Це часом не Гаролд Блум?

— Так, він. Чи намагаєтеся ви привнести в літературу щось особливе, нове? Кого вам доводилося «вбивати»? З якими письменниками ведете діалог у письмі?

— Із російських письменників дуже сильний, просто титанічний вплив на мою художню свідомість справив Достоєвський. Серед наших літераторів моїм улюбленцем є письменник, який отримав Нобелівську премію… Звісно, це Кнут Гамсун. Шаную Ібсена. Схиляюся перед Томасом Манном. Оскільки я пишу книжки і для дітей, мені подобаються «Вінні-Пух», «Маленький принц» і всі-всі книжки, що адресовані одночасно і дітям, і дорослим.

— Чи змінилися, на вашу думку, естетичні вподобання жителів Скандинавських країн упродовж останніх років?

— По-перше, я не вважаю себе типовим норвезьким філософом. Мені здається, я маю більше спільного з українцями, ніж із норвежцями. Вважаю і хочу вірити в те, що ми, люди, — більше індивідуалісти, ніж націоналісти. Останнім часом набули популярності детективні історії, які в Європі пишуть переважно жінки. Багато з них — якісні. Також ви знайдете багато описів природи. Природа для нас — свята, насамперед недоторканна. Наші люди чимало подорожують, і їх переповнюють враження від Африки, Південної Америки. Таким чином, у нашу літературу інтегрується інший естетичний досвід, який формує тенденцію писати інакше, ніж решта світу.

— Подорож — це можливість отримати нові емоції, нові ідеї для майбутніх творів?

— Не для мене… Коли я подорожую, то багато спілкуюся з людьми. Коли ж я хочу отримати нові враження — працюю в унісон із норвезькою природою. Можливо, я романтик, навіть пантеїст, але люблю отримувати емоції саме від природи. Люблю проводити час серед природи. Можу сидіти у своєму маєтку взимку й годинами просто дивитися в небо, бо в нас світло від зір падає на землю всю ніч. Може, тому не розумію, як це — почуватися втомленим. Мене ніколи не втомлювала письменницька праця.

— Якось Хуліо Кортасар сказав, що він знає, як написати якісний екзистенційний роман. Потрібно просто помістити людину в складну ситуацію, коли вона не знатиме, як розв’язати проблему. І автор переносить свій стан на героя. Чи маєте ви секрет, як успішно писати, промовляючи до мільйонів сердець?

— Завжди важко починати писати роман. Коли завершую перші п’ять сторінок, відчуваю, що половину роботи вже зроблено. Повірте, це тяжка праця. Я можу знати, як почнеться історія і як вона закінчиться, але мені потрібно здійснити «подорож» в образі своїх героїв…

— Чи буває так, що ви не знаєте, чим закінчиться роман?

— Так, це трапляється доволі часто, оскільки в моїй голові завжди роїться неймовірно багато думок.

— Що ви можете сказати про українських читачів? Чого очікуєте від зустрічі з ними на Форумі видавців у Львові та на презентаціях у Києві?

— Я прибув учора й не мав можливості спілкуватися з читачами. Можливо, поспілкуюся з ними після лекції в Могилянці. Сьогодні відбудеться моє перше спілкування. Лише після цього зможу відповісти на ваше запитання, Дмитре. Але я розумію, що у вашій країні — постсоціалістичний період і люди налаштовані скептично щодо російської політичної агресії. Україна — це чарівна самостійна європейська країна.

Вибрані сторінки

Ґордер (Jostein Gaarder) — велика дитина. Та аж ніяк не L’enfant terrible. Це людина природи, письменник, який неймовірно точно відчуває світ, позаяк і досі не розучився спілкуватися з природою. Його романи — це спроба альтернативного погляду на світ, якщо хочете — «незіпсутого» природного дитячого погляду… І природа віддячує йому джерелами енергії, що дають можливість писати. В Україні виходить уже п’ятий роман пана Ґордера. В усіх романах дія розгортається навколо таємниці, яку герой має не те що розшифрувати, а… пригадати. Саме процес пригадування набуває екзистенційної форми: від пригадування залежить доля людини. Лист батька, якого вже немає на світі, до сина може набувати трансцендентного виміру, слова перетворюються на знаки пам’яті, знаки минулого, знаки роду. Пам’ять у дзеркалі пантеїзму — ось що приваблює в романах цього норвезького майстра. Допоки людина здатна відчувати іншу людину через магію слова, існуватиме і світ.

Юстейн Ґордер народився 8 серпня 1952 року в Осло. Тривалий час викладав філософію, згодом присвятив себе письменницькій праці. Автор оповідань, романів, зокрема відомого у світі бестселера «Світ Софії», який вийшов у перекладах у 53 країнах світу, зокрема і в Україні. Понад 30 мільйонів читачів придбали «Світ Софії», існують Клуби прихильників «Світу Софії».

Пан Ґордер — лауреат престижних міжнародних літературних премій. 2005 року його було нагороджено Норвезьким королівським орденом Святого Олава. Разом із дружиною Сірі Данневіґ письменник створив щорічну міжнародну Премію Софії. Цьогоріч спеціально до приїзду Юстена Ґордера в Україну на XVI Форум книговидавців у Львові видавництво «Літопис» планує перевидати всі книжки Ю.Ґордера, які вийшли українською (всі переклала з норвезької мови Наталка Іваничук). Шанувальникам Ґордера в Україні видавництво готує ще один подарунок — українське видання найновішої книжки письменника «Замок у Піренеях», що побачила світ у Норвегії 2008 року. Авторські права на переклад придбали 15 країн. Приємно, що український переклад (авторства Наталки Іваничук) вийшов найпершим.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво