Від «Суботи» до суботи. Чому на Берлінале проігнорували наш фільм про Чорнобиль - Культура - dt.ua

Від «Суботи» до суботи. Чому на Берлінале проігнорували наш фільм про Чорнобиль

25 лютого, 2011, 14:11 Роздрукувати Випуск №7, 26 лютого-4 березня

Світова кінопреса обговорює результати Берлінського міжнародного кінофестивалю. Перемогу на цьому форумі здобув іранський фільм «Надер і Сімін, розлучення».

© Кадр із фільму «У суботу»

Світова кінопреса обговорює результати Берлінського міжнародного кінофестивалю. Перемогу на цьому форумі здобув іранський фільм «Надер і Сімін, розлучення». А спільний українсько-російський проект «У суботу» (про Чорнобиль) повернувся додому без нагород. Чому?

Набір фільмів у конкурсі Берлінале давно не витримує критики. У 2011-му це стало настільки очевидно, що, якби не було в заручниках в іранського режиму режисера Джафара Панахі, «Золотого Ведмедя» довелося б розділити між двома діаметрально протилежними кінотворами.

З одного боку — соцреалістична драма сподвижника Панахі по опозиції іранця Асгара Фархаді «Надер і Сімін, розлучення», з іншого — інтелектуальне естетське кіно угорця Бели Тарра «Туринський кінь» (той самий, який звів з розуму Фрідріха Ніцше).

Організатори Берлінале розгорнули таку кампанію на підтримку іранського режисера, що іноді пафос солідарності кінематографістів викликав у ЗМІ саркастичну посмішку.

Втім, фільм «Надер і Сімін, розлучення» залишився на хорошому рахунку і в аплодуючої публіки, і в критики. Рейтинг міжнародних кінооглядів виставив йому найвищий бал. Та й сама історія подружжя, котре переживає розлучення і розмотує в цьому конфлікті клубок невирішуваних питань, що морально й етично не мають однозначної відповіді, — напрочуд напружене, драматургічно добре скроєне кіно.

«Туринський кінь» — потенційний суперник фільму Фархаді — до фінішної прямої підійшов із тими самими цифрами рейтингу. Багато хто називає філософське полотно Бели Тарра про кінець світу головною кіноподією фестивалю. «Туринський кінь» — дежавю інтелектуального кінематографа на тлі сучасного соціально-критичного кіномистецтва. У пролозі картини згадується історія з Ніцше, який закрив своїм тілом від побоїв бідного коня на туринській площі і настільки тим перейнявся, що збожеволів і замовк до самої смерті. Що ж було з конем? Бела Тарр відповідає на це тривалим «гіпнозом»: на екрані монотонне рутинне існування селянина, його дочки та їхнього коня. Запрягають-розпрягають, варять картоплю, п’ють самогон, ходять по воду. Шість днів умирання під завивання вітру та депресивний саундтрек. Гран-прі журі «Срібний Ведмідь», підкріплений призом ФІПРЕСІ, не змусив на себе довго чекати.

Якщо ж вести мову про кіно в його класичному розумінні, із завданням художника «працювати над образом», розповідати людську історію і водночас підніматися над нею до метафоричних узагальнень, то нині така «академічність» не в пошані... Від подібного кіно, як від чоловіка, котрий подає дамі пальто, віє старомодністю. І от переходимо до фільму, з яким були пов’язані й наші фестивальні очікування, — «У суботу»: режисер Олександр Міндадзе, продюсери Олег Кохан і Олександр Роднянський.

Герой стрічки не «біжить» від Чорнобиля, а «йде» на весілля: пити, гуляти, з’ясовувати стосунки з друзями. І саме цього «маршруту» фестивальний глядач, який живе за межами змальовуваної в картині реальності (у світі, де від катастроф прийнято рятувати і рятуватися), зрозуміти не може!

Відмінність культурних кодів, одвічна «російська загадковість», яка накриває людину всього пострадянського простору, і абсурд життя, що давно сприймається як даність (усе це є у фільмі Міндадзе), знову пішли врозріз із «баченням» іноземного громадянина.

Історія з нашим фільмом, а точніше тенденція сприйняття наших картин на останніх кінофестивалях, ось у чому...

Чим реальніше показано ситуацію і чим чесніше на неї реагує герой, тим менше в цей сюжет вірить західний, східний і весь інший фестивальний глядач! Такий-от парадокс!

Точно так само, як не зрозуміли в Каннах «Щастя моє», сприйнявши знайоме нам середовище за казку, — і в «суботній» бенкет під час чуми повірили лише втаємничені.

Нерозуміння фестивальної публіки не пробив навіть могутній емоційний заряд фільму.

«У суботу» — сюжетно цілком зрозуміла картина. При цьому важка емоційно. Тільки довідавшись про вибух четвертого блока, юний партпрацівник кидається в приречену Прип’ять рятувати кохану дівчину. Усе, що треба було зробити, — вскочити на будь-який товарний потяг і виїхати з міста, поки його не закрили. Але зупинив зламаний каблук, і довелося згадати, що сьогодні субота, що в друга весілля, що життя — не тільки виживання, а й такі ілюзорні дрібниці, як дружба, спільність, музика. І барабанщик на прізвисько Джонні, котрий учора тіснив друзів по ансамблю, повертається для прощального соло...

Берлінале явно поквапився торік віддати «ведмедів» російським акторам. Інакше у виконавця головної ролі Антона Шагіна були б усі шанси отримати приз: таке відчайдушне «вироблення» всіх своїх акторських ресурсів він демонструє «У суботу».

Саме такі ролі й перебивають амплуа, яке зародилося в нього ще в «Стилягах». Хоча Шагін (сьогодні він актор «Ленкому») зіграв одне й те саме — «перековування» ідеологічного робота в людину.

Режисер відправляє свого героя бенкетувати під час чуми. І цей метафоричний фільм-катастрофа розгортає одну з найнапруженіших і найпромовистіших картин людської свідомості, не спроможної примиритися з фактом смерті.

Виживання російською — це не «завдяки», а «всупереч». Геройства немає. Страх і радіацію заливають горілкою.

А камера Олега Муту (який зняв і «Щастя» Лозниці) кидається від обличчя до обличчя і так близько наближається до персонажів, немов бере їх «на слабо». Але хто ж не сміливий у п’яному розгулі? Субота... Про смерть подумаємо в неділю.

Діяти відповідно до цієї логіки важко, якщо вона не в крові. Захід любить переживати катарсис від фільмів, які розповідають про трагічну неможливість людини жити.

«У суботу» — все прямо протилежне. І це життя на краю безодні не нам здається цілковитим абсурдом.

Як на мене, є певний прорахунок у представленні картини Міндадзе як фільму лише про чорнобильську трагедію.

Так, Чорнобиль важливий у багатьох аспектах — найгучніша і знакова для світу аварія XX століття як символ початку розпаду СРСР, як колапс техногенної революції.

Але у фільмі немає ні досліджень, ні причин, ні наслідків катастрофи. Немає всього того, чого від «фільму-катастрофи» чекають.

Для бекграунду «Суботі» підійшов би будь-який умовний катаклізм. Чорнобиль необхідний Міндадзе драматургічно, щоб побільше розширити провалля між маленькою людиною і невідворотним фатумом.

Приватна драма на тлі соціальної катастрофи стає тоншою і напруженішою.

Отож ставити «на Чорнобиль» на фестивалі, який віддає перевагу не метафорам, а конкретиці, вочевидь, спірно...

У результаті потенційні претенденти на режисерського та акторського «ведмедів» поїхали з Берліна без нагород... Утім, і інших фестивалів для фільму «У суботу» на планеті є чимало.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво