ВІД ПРОЛОГУ ДО ЕПІЛОГУ

Як і личить романові на театральну тему, фестиваль «Київ травневий» обзавівся прологом та епілогом. Пролог розпочався з ритуалу, який освятив фестиваль: тибетські ченці збудували мандалу — символічну модель всесвіту з піску і мармурових крихт, аби потім благополучно скинути її в Дніпро. Такий ритуал — мандалу слід спорудити, а потім принести в жертву ріці. Це безкровне підношення, як запевняли ченці, послужить добробуту Києва й об’єднає його жителів. Не знаю, як із загальноміськими масштабами, але фестивальну публіку згаданий початок згуртував. Принаймні — до відкриття.

Фестиваль урочисто відкрився 19 травня театральним парадом на Хрещатику. Поки головною вулицею міста проходила запізніла першотравнева демонстрація в ім’я мистецтва, на горі Дитинці запускали повітряних зміїв і неофіційно веселилися. Але ще до відкриття багато колективів, які приїхали на фестиваль, встигли показатися публіці. Кіпрська трупа з Satiriko Teatro (Нікозія) привезла «Короля Ліра», а чеський театр «Sco.stage code» (Прага) — чарівні варіації на тему любовної подорожі.

Після моторошних шекспірівських пристрастей, та ще й в афектованому виконанні кіпріотів, втішно було стежити за мирною мандрівкою чеського любовного човна, який, слава Богу, не розбився об побут. Розпочавши дослідження любовного ритуалу, Філіп Шенкер і Данієлла Ворачкова, як і Александр Дюма-син, розкрили деякі таємниці «доброї богині». Жінка — грізна приборкувачка на арені любовних пристрастей, чоловік — приборканий мимоволі... Ці ритуальні ролі закоханої пари обігрувались у потішних мізансценах і набували нового, пікантного відтінку. Втім, як зазначив перед спектаклем генеральний директор і художній керівник фестивалю О.П.Кужельний, «чехи завжди привозили до Києва щось незвичайне...» Не підвели брати-слов’яни і цього разу.

Швейцарець Філіп Шенкер і чешка Данієлла Ворачкова — творці власної театральної компанії, що розробляє і реалізовує незалежні театральні проекти з елементами пантоміми, вуличного перформансу і кабаре. «Together forever» (любовна подорож) — остання постановка театру, прем’єра якої відбулася в грудні 2000 року. Подорож закоханої пари — від флірту до мирної подружньої старості — постає вивіреним і водночас не позбавленим сюрпризів ритуалом. «Усе було колись, усе повториться знову» — різниця лише в милих дрібничках, які і є головною принадою вояжу.

Кіпрський Satiriko Teatro (художній керівник — Стеліос Кафкарідес) працює в основному з античною драматургією і європейською класикою — від Шекспіра до Беккета. Проте, судячи з «Короля Ліра», — це так званий театр на котурнах, де не соромляться надмірної афектації. До речі, один з майданчиків кіпрської трупи — амфітеатр, що зберігся на острові з античних часів. На такому майданчику пристрасті без обмежень і відступів цілком природні, але на київській сцені сприймалися як дивовижа.

21 травня відбулася столична прем’єра спектаклю «У.Б.Н.» (режисер — Мирослав Гринишин), що набув гучного розголосу. Незважаючи на побоювання трупи і режисера, показ спектаклю в рамках фестивалю не зірвали і не заборонили. Щоправда, як з’ясувалося, мистецтва в цій постановці мало. «У.Б.Н.» разюче скидається на агітку, безперечно — актуальну і злободенну, та аж ніяк не естетичний феномен. Такий собі Маяковський, що остаточно наступив на горло власній пісні заради викорінення зла злом...

Утім, постраждало не лише мистецтво, а й загальнолюдські цінності — в «У.Б.Н.» їх принесли в жертву національним. Ніхто не заперечує, патріотизм — річ хороша, але проклинати через нього Бога і губити власну та чужі душі вочевидь не варто. Щось уже надто мізерне — істина в національному масштабі... А як же — «нема ні елліна, ні іудея»? Спектакль ряснів цитатами з Шевченка, причому поруч із класичними, далеко не найкращими і виграшними. Утім, ми, як завжди, наслідуємо генія в його помилках або ще гірше — гріхах. Невже тому, що на більше не спроможні?

Театральний роман під назвою «Київ травневий» триває. Попереду в киян ще чимало приємного, приміром — спектакль Марселя Марсо. Незабаром рядок з Висоцького «И сам Марсель Марсо ей что-то говорил...» зможе стосуватися всіх нас.