ВІД ГЕРМАННА ДО ЛАРСЕНА - Культура - dt.ua

ВІД ГЕРМАННА ДО ЛАРСЕНА

15 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 15 лютого-22 лютого

Гастролі вахтанговців у Києві принесли багато потрясінь, одкровень і відкриттів. А спектакль «При...

Абель Знорко — Василь Лановий
Абель Знорко — Василь Лановий

Гастролі вахтанговців у Києві принесли багато потрясінь, одкровень і відкриттів. А спектакль «Присвята Єві» подарував усе заразом: пронизливого, дуже точного й дуже тонкого Василя Ланового, вражаючу музику композитора Елгара (ті самі «загадкові варіації», винесені в підзаголовок п’єси Еріка Ем Шмітта) і, нарешті, Євгена Князєва — відкриття. Яскравий, багатогранний, об’ємний талант партнера Василя Ланового та його повної протилежності — як образної, так і акторської — відкрив глядачу безодню емоцій, глибину характеру і точність психологічних перетворень Еріка Ларсена.

На жаль, Євгена Князєва, інтелігентного і скромного вахтанговського актора, не розкрученого телесеріалами й кіно (він знявся лише в «Маросейці, 12», але занудьгував і пішов із фільму), наш глядач практично не знає. Тим часом, Князєв — народний артист Росії, доцент, викладає в Щукінському училищі. 99-го випустив свій перший акторський курс. За спектакль «Без вини винуватий» у театрі ім. Є.Вахтангова нагороджений Держпремією Росії. Грає в трьох спектаклях знаменитого режисера Петра Фоменка і в невеличкому театрі «Бенефіс» у Черьомушках. Вірою і правдою служить Його Величності Театру.

У нього він прийшов досить пізно, після гірничого інституту і вже потім знаменитого Щукінського. Учився в головного режисера Вахтанговського театру Євгена Симонова разом з Оленою Сотніковою, Андрієм Житінкіним і Євгеном Дворжецьким. Після третього курсу зіграв молодого Казанову у спектаклі «Три віки Казанови» поруч із Юрієм Яковлєвим і Василем Лановим. Усе це — відповідь тим глядачам, які, виходячи з залу після «Присвяти Єві», запитували в потрясінні та захопленні — таких рідкісних нині відчуттів: «Хто, хто цей Князєв? Звідки він?» Звідти ж, із такої плодючої та різної щукінсько-вахтанговської школи. Звідки Лановий і Маковецький, Суханов і Яковлєв, Етуш і Ульянов.

Амплуа неврастеніка, романтика, ремарківського героя, якщо хочете, — досить рідкісне явище на сучасній сцені. Тому стежити за всіма цими щонайтоншими нюансами гри Князєва у блискучій п’єсі також не відомого досі українському глядачу французького драматурга не просто цікаво — неймовірно повчально. У сенсі відкриття для себе незвичного для нашого театру типажу — людського й акторського.

Кажуть, Князєв, вступаючи одразу після школи в Щукінське, зрізався на другому турі. Однією з причин стала його «дивна зовнішність». Тепер ця дивна і несучасна зовнішність, порода й породистість затребувана театром. Германн у фоменківській «Піковій дамі», Старий і Шахрай у «Провокації» Сергія Юрського, жалюгідний підкаблучник у п’єсі Н.Садур «Викрита ластівка» у черьомушкінському «Бенефісі». Артист випустив вільямсівську «Ніч ігуани», у театрі «Ермітаж» вийшов спектакль за Даніном Хармсом, мріє зіграти Альцеста, Річарда III, Кречинського. Таких героїв, що, як і вчитель музики Ерік Ларсен із «Присвяти…», марять не тим, що не збудеться, а нездійсненним. Поранений коханням, незрозумілий і неоцінений Ерік Ларсен у фіналі «Присвяти Єві» виявляється талановитим письменником, але чоловіком, який не відомстив супернику. На контрасті з Василем Лановим, що, граючи нобелівського лауреата письменника Абеля Знорко, чимось схожий на себе самого в реальному житті, Князєв використовує іншу палітру акторських барв. Він дуже лаконічний, але не менш палкий, ніж Лановий.

Взагалі дует настільки різних, але однаково талановитих і потужних акторів створює ефект вибуху бомби. Адже і п’єса, і спектакль (який несправедливо лаяла московська критика) не лише про пошук Любові, що випливає з поверхового відчуття. Це спектакль-притча про Самотність, Істину, Смерть, Фаталізм, тобто про категорії філософські. Такі психологічно тонкі речі грати можуть лише великі актори. Лановий і Князєв такими і є. Режисура Сергія Яшина і Сергія Голомазова — делікатна, природна й проста. Кермо влади належить чуттю акторів, яким допомагає художник і сценограф Алла Коженкова, завжди чутлива до делікатних тем кохання, пристрасті і самотності. П’єса, створена як камерний твір, завдяки праці Коженкової і потужним темпераментам артистів наповнює і заповнює велику сцену. Та й слова драматурга небанальні, хоча все про те ж — про розмаїття любові, життя і смерті. Постановники, правда, не повірили собі, акторам і п’єсі й усе-таки ввели в спектакль майже безсловесного слугу (Олег Макаров), який ніби боявся, що роль у нього відбере людина з материка, що казна-звідки взялася, перевернувши із ніг на голову життя господаря-самітника, а також цілий сонм химер Абеля Знорко (майже десять студентів ВТУ імені Б.Щукіна), які наповзають на нього з усіх кутків холодного, похмурого і самотнього житла на острові в Норвезькому морі. Таким чином, у спектакль вривається кінематографічність, і величезний, на всю п’єсу діалог-монолог перетворюється начебто у фільм, який ще довго не вдасться викинути на задвірки свідомості.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво