ВІД ЄДИНОГО КОРІННЯ - Культура - dt.ua

ВІД ЄДИНОГО КОРІННЯ

16 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 16 серпня-23 серпня

Століття ХХI... Місто Запоріжжя. Три роки тому артистичний директор Вадим Ларчиков і менеджер Ольга...

Століття ХХI... Місто Запоріжжя. Три роки тому артистичний директор Вадим Ларчиков і менеджер Ольга Веселіна виграли грант (генеральний спонсор: Міжнародний фонд «Вiдродження» — програма «Культурні зв’язки відкритого суспільства») на проведення музичної акції «Musica Humana». Чутливо реагуючи на стан здоров’я Часу минулого й нинішнього року, ті самі організатори модулювали в конкретнішу сферу інтересів Часу, змінивши назву музичного фестивалю на «Бароко й авангард».

На перший погляд, така назва нагадує мезальянсну пару — кумедний колаж старості й молодості, вигадливих барочних буклів, мушок, мережив, оборочок, завитків, кринолінових суконь із топіками, міні-спідницями, ботфортами, пір’їнами, шлейфами, шкіряними, джинсовими латками, смокінгом і екстравагантними гудзиками (фантазії не бракує?). Чи не цим сьогодні нас обстрілюють рекламні «гармати», чи не так перед нами сьогодні проходить подіумом TV-канал «Fashion», чи не такий «наворот» спостерігаємо на центральному монстральному майдані Києва?! Ці запитання я вирішила поставити арт-директору фестивалю Вадимові Ларчикову.

— Чому вибір припав на таку пару, як бароко й авангард? Що між ними спільного?

— На мою думку, вони не так уже й далеко стоять одне від одного й географічно й історично. Епіграфи (японське хоку) в нашому буклеті цього року розшифровують концепцію фестивалю: «Від єдиного кореня ростуть і стара й молода слива. Обидві ллють пахощі» (Мацуо Басьо) або «Чужих між нами немає! Ми всі брати одне одному під квітучими вишнями» (Кобаясі Ісса). Єдність музично-історичного процесу — квінтесенція нашого фестивалю.

Крім того, спільним моментом є і світовідчуття художників бароко й авангарду — вільнодумство, розкутість, опір догмі, об’ємність думки, образна контрастність, психологічний аспект, яскравий стиль. Саме цим були зумовлені випадання барочної культури (філософія, справжній інструментарій, манера виконання) в радянський період, а також численні заборони, пов’язані, приміром, зі створенням «Ансамблю старовинної музики» під керівництвом Т.Грінденка при Московській консерваторії, зі схваленням видання фундаментального дослідження професора Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Н.Герасимової-Персидської «Партесний концерт» під іншою назвою, із блокуванням видання й виконання творів Бортнянського, Веделя, Березовського та ін. Тема опору переможному-позитивному соцреалізмові звучала й у творчості авангардистів 60—70-х років.

Ще одним спільним, об’єднуючим моментом між бароко й авангардом є похідна з вільнодумства — імпровізаційність. Вона, як відомо, естетична категорія музичного бароко. Ще Франсуа Куперен стверджував: «Не все так звучить, як написано. Ми, французи, записуємо музику інакше, ніж виконуємо». Імпровізаційне начало притаманне й музичному авангардові. Чимало в ньому іноді не піддається навіть нотографії. Як і в барочній традиції, в авангарді основні новації передаються усно — від учителя до учня, від композитора до виконавця, від виконавця до виконавця, від виконавця до слухача.

Сучасна композиція часом не може прозвучати навіть двічі, бо губиться можливість точного пояснення її. Часто авангардні твори композитори створюють конкретно «на виконавців», котрі є першопоштовхом винаходу нових прийомів звуковидобування. Після періоду експериментування частина прийомів відходить у небуття назавжди, а частина утверджується та кристалізується в конкретні стильові формули (як, приміром, відома трель Л.Ноно).

— Справді, у концептуальній парі «Бароко й авангард» віднаходиться логічне спільне й, безумовно, більшою мірою — спадкоємність авангарду від Минулого. Пригадаємо необарокові проростання-алюзії в творах Стравінського, Шнітке, Канчелі, Пярта, Сільвестрова, Скорика, Гаврилець, Єкімовського (приміром, його «Брандербурзький концерт», 1979 р.), а також включення диригентом Ігорем Блажковим у концертні програми 70—
80-х років на рівних умовах — творів епохи бароко та щойно народжених творів українських авторів. Але чому саме в цій парі — бароко, яке ще недавно вважалося «преданьем старины глубокой», сьогодні звучить актуальніше, сучасніше та й просто бажаніше, ніж авангард останніх десятиліть або років?

— Очевидно, тому що сучасним є завжди те, що написане високохудожньо і майстерно. Бароко витримало «температурні серенади» Часу. Його музика пережила століття й сьогодні несе в собі вічну мудрість і красу.

— А що сьогодні ви вкладаєте в поняття авангард?

— Щодо авангарду — в колі найзначніших музичних зубрів тривають численні дискусії. Єдиної думки немає, бо це дуже розгалужене й «рухливе» явище. А для нас це, передусім, його буквальне значення. Воно не стільки пов’язане з фаховим, конкретно музичним поняттям, скільки з тим, що йде або йшло попереду свого часу — інакше — «передове», «те, що було попереду інших» (фр. avant — garde). Адже для свого часу Бах також був авангардистом («революція» з VII увідним ступенем, уведення жіночого тембру й інструментарію симфонічного оркестру в церкву, арії — в месу, смілива зміна аплікатури, не кажучи вже про біфункціональні накладки, які часто зустрічаються і звучать як кластер). І в часи Баха були композитори, котрі любили експериментувати, їхні імена нам сьогодні невідомі. Проте творчість Баха відібрана й утверджена Часом, а імена багатьох музичних експериментаторів стерті в музичному процесі.

— Повертаючись до вашого пояснення авангарду, можливо, тому включаєте в програми фестивалю твори Стравінського, Мессіана, Шенберга, Веберна, ранніх Шостаковича та Прокоф’єва?

— Наша ідея — представити широку панораму авангарду — його енциклопедичні сторінки. Поряд із класичним авангардом, у програмі фестивалю звучать твори й останнього 30—40-річчя. Багатьом творам ще належить прожити свою долю — утвердження чи забуття. Під час упорядкування програм дотримуємося жорсткості у доборі, стаємо такими собі сатрапами. Ми не прибічники так званої «гостьової політики», коли чудовий гість-музикант пропонує включити в програму щось «мармеладно-повидляне», банальне або щось казуїстично-засинаюче.

Проте, на мою думку, такі твори були. Приміром, «Балада» для фортепіано чеського композитора Марека Копелента (1932 р.) у виконанні Патрісії Гудсон видалася трохи «запилюченою».

— А як пояснити включення у програму фестивалю «Бароко й авангард»... фольклору й етносу? Знову ж, виходячи з програми гранту «Культурні зв’язки відкритого суспільства»? Відкриті двері для всього й усіх?

— Тут також існує точка дотику з темою фестивалю: творча свобода вираження особистості, автентичність, імпровізаційна природа фольклору. За своєю суттю в ньому можна знайти значно напруженіші поєднання ліній, звукові грона тут авангардніші, ніж в академічній і сучасній музиці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво