ВХОПИТИ ЗОРЯНУ МИТЬ І ЗІЙТИ НА ОПЕРНИЙ ОЛІМП! - Культура - dt.ua

ВХОПИТИ ЗОРЯНУ МИТЬ І ЗІЙТИ НА ОПЕРНИЙ ОЛІМП!

20 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 20 вересня-27 вересня

Нинішній соліст цюріхського оперного театру Цюріх Оперзхауз, донедавна соліст Національної опери України, Валерій Мурга досить довго приватними шляхами шукав можливості ознайомитися з європейською оперною школою...

Нинішній соліст цюріхського оперного театру Цюріх Оперзхауз, донедавна соліст Національної опери України, Валерій Мурга досить довго приватними шляхами шукав можливості ознайомитися з європейською оперною школою. Валерій Мурга — учень відомого українського баритона Віктора Курінова та протеже оперної примадонни Євгенії Мірошниченко. За плечима співака — участь, перемоги у восьми міжнародних конкурсах.

Але, за визнанням самого Валерія, багато перешкод було в нього на шляху до оперної сцени взагалі. Наголосимо лише на такому факті: його, першого українського учасника та фіналіста престижного конкурсу у Кардиффі на звання найкращого співака світу, що регулярно відбувається з ініціативи Бі-Бі-Сі, свого часу навіть не хотіли брати до складу трупи Національної опери України.

Незабаром виповниться три роки, як Валерій Мурга поїхав спочатку на стажування, а потім на повноцінну роботу до Цюріхського оперного театру. Отож, як розпочалася західноєвропейська кар’єра співака? Що український співак відчуває оддалік від дому? Які принципові відмінності нашої вокальної та західноєвропейської шкіл? Про все це та про багато іншого пропонуємо розмову з Валерієм Мургою, що відбулася у Києві під час його відпустки.

— Майже три роки то- му я приїхав до Цюріха як стажер, — почав свою розповідь Валерій. — У нас у київському театрі так само є стажерська група. І після року перебування у стажерській групі зі співаком або прощаються, або запрошують його співати далі… У Цюріху стажерська група називається оперною студією. Набирають щороку в середньому 10—15 співаків. Там вони концертують при театрі, ставлять невеликі спектаклі. І ось протягом року я перебував у цій стажерській групі. Не можу сказати, що ця студія мала дуже високий рівень...

— Перший рік — випробний термін. Але з чого, власне, Валерію, складалася твоя школа творчої майстерності на Заході?

— Мав можливість відвідувати всі спектаклі Цюріхської опери. Тільки протягом першого року прослухав, напевно, всіх світових зірок серед баритонів, басів…

Починав я з невеликих партій, мене просто перевіряли, на що здатний. І мої перші кроки відбувалися з дуже хорошими диригентами — Валерієм Гергієвим, Володимиром Федосєєвим, Нелло Санті, Марчелло Віотті… Нелло Санті зараз як ікона для Європи! Цей диригент диригує без партитури, всі опери знає напам’ять…

Поступово мені почали довіряти й великі партії. Зараз працюю над партією Алі з опери Россіні «Італійці в Алжирі». Хороша партія з гарною арією. Потроху набираю бали, але все поступово. Головне — є перспектива.

І там, у Цюріху, я почав переглядати свій вокал. Різниця між українською, російською вокальними школами, з одного боку, та західною — з другого просто величезна! Загальна культура проявляється скрізь! В Україні співаки мають фантастичні голоси, що незаперечно, про що знає весь світ. Але культура навчання співу, звуковедення тощо — не дуже на висоті. У нас мало приділяється уваги загальнокультурній освіті, роботі на ерудицію співака. В Європі починають працювати з будь-яким голосом — сильним і не дуже — й виховують його з точки зору музики, а не суто голосу. Звуковедення й культура співу — на першому місці!

— Які принципові відмінності у роботі двох театрів — Національної опери України, де робив перші професійні кроки, і Цюріх Оперзхауз, де вже стверджуєшся як співак міжнародного класу?

— Це речі, так би мовити, незрівнянні… Структура Цюріхського оперного театру, можливо, є взірцем для всіх театрів світу. Аргументи такі: театр — напівакціонерне товариство, яке має понад тисячу активних небайдужих спонсорів. Регулярно виділяються величезні кошти на всі заходи театру. Два рази на рік акціонери зустрічаються, щоб обговорити всі актуальні питання. Упродовж минулого року спонсори виділили 140 мільйонів доларів на заходи театру. Звідти й, так би мовити, його продуктивність. Всі сучасні оперні зірки охоче співають на сцені Цюріх Оперзхауз. У цьому велика заслуга дирекції цюріхського театру.

Один тільки момент, на якому хочеться окремо наголосити, — театр має 18 прем’єр на рік! Такої розкоші не може дозволити собі жоден інший театр у світі, зокрема, уславлені Ла Скала, Ковент Гарден, Метрополітен Опера…

Що ж стосується Києва, то зрозуміло, що, з огляду на затяжну економічну кризу, наш театр у дуже складних умовах. Спонсори час від часу з’являються і в Київського оперного театру, але поки що, на жаль, усе це не можна вважати серйозним спонсорством. Коли ж ідеться про співаків, оркестр, балет, про творчий рівень театру — то все це заслуговує всіляких похвал. Їх знають, їх поважають, їх цінують! Майже у кожному європейському театрі працюють вихідці з України…

Чув, що з приходом нового директора відбуваються своєрідні революційні зміни. У принципі, переконався й на власні очі: нещодавно, побувавши на гастрольному спектаклі нашого київського театру, був приємно вражений тим, що гастролює дуже багато талановитої молоді. Раніше такого не було! За кордон їздили тільки «народні» й «заслужені». Отже, зміни на краще справді є!

— За роки незалежності з України виїхало понад 40 оперних солістів. Серед них уже з’явилися визнані у світі зірки. Проблема відпливу кадрів з України залишається доволі гострою. Який вихід вбачаєш ти? Що, на твою думку, слід робити, щоб ті, хто вже поїхав з України у пошуках повнішої творчої реалізації, хоча б частіше виступали на рідних сценах?!

— По-перше, їх треба запрошувати в Україну співати. Ми маємо відчувати, що тут потрібні. Це головне! Торік влітку була розмова з директором Національної опери паном Чуприною, він обіцяв мені три-чотири вистави, але порозуміння ми не знайшли. Дати спектаклів постійно змінювалися. Слід мати на увазі, що на Заході всі співаки вкладаються в жорстке планування, з рамок якого практично вийти неможливо! У київському театрі — план спектаклів часто змінюється й за місяць до постановки. І часто-густо наше спілкування укладається в таку схему — приїхав у відпустку, зайшов до театру й запитав: «Чи не заспівати вам тут що-небудь?!».

Розумію, що не бракує проблем і з діючими солістами Національної опери, які дуже рідко виступають на сцені, а серед них багато поважних співаків. Катастрофічно мало спектаклів, і через відсутність повноцінної роботи потерпає більшість солістів театру.

— Маючи досвід спілкування з українськими зірками, розпорошеними по світах, можу сказати, що не останню роль в організації гастролей зірок українського походження відіграє й грошовий чинник. Викликає нарікання й відсутність належної рекламної кампанії щодо гастролей співвітчизників.

— Можливо, коріння проблеми — у нашому менталітеті: всіх іноземців ми ставимо вище за своїх… Своїх б’ють і не люблять, і лише коли він чи вона підносяться на високий щабель всесвітнього визнання — їх починають начебто помічати…

Проте заради справедливості слід наголосити, що більшість зірок світового рівня українського походження виступають в Україні по кілька разів на рік за суто символічну плату, деякі взагалі не вимагають гонорарів. Вони приймають запрошення оперного театру, цінуючи передусім увагу до себе.

У Цюріху в нас, до речі, утворилося своєрідне українське ком’юніті, як жартівливо називають цю групу, — «українська мафія». До неї входять прекрасний баритон Стефан П’ятничко, Людмила Заремба, Олена Прокіна, Павло Данилюк плюс шість танцівників балету. Ми залишаємося громадянами України, і я не чув від жодного, щоб хтось хотів позбутися рідного громадянства!

— Яка картинка, пов’язана з творчими перемогами, особливо закарбувалася в пам’яті?

— Кілька тижнів тому я співав Марулло у «Ріголетто» з Лео Нуччі. Залишилося відчуття казки. Чогось величнішого за цей баритон я не знаю зараз. Він визнаний найкращим Ріголетто у світі. І цей тандем — геній-диригент Нелло Санті й блискучий Нуччі — як вистава у виставі. Було багато імпровізації, але головне — усе підпорядковувалося меті донести слухачеві атмосферу суто Вердіївського театру. Все це дуже велика школа для будь-якого співака!

—Чи відчуваєш, Валерію, що тебе починають приймати у своє коло метри європейської оперної сцени?

— Напевне, скажу сміливо, — але так, відчуваю. Дуже добре взагалі приймають у театрі і нових, і молодих співаків. Не зовсім типова атмосфера у творчому колективі, бо завжди допоможуть, підтримають. Маю дивовижний досвід співпраці з Миколою Гяуровим, Миреллою Френі, Едітою Груберовою, Роджеро Раймонді та ін.

Але щоб посісти своє місце в колективі, треба постійно працювати над собою, бути у формі, безперервно вдосконалюватися. І в будь-який час бути готовим ухопити зоряну мить й зійти на оперний олімп!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво