Веселощів час і час вампуки. Новорічний телеефір: з широко заплющеними очима - Культура - dt.ua

Веселощів час і час вампуки. Новорічний телеефір: з широко заплющеними очима

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

Святковий телебізнес — це і споконвіку вигідний сегмент для продюсерів-рекламодавців, і гіпербюджети на «спецпродукти», і традиційно вразливий об’єкт для постсвяткових «розборів польотів»...

Святковий телебізнес — це і споконвіку вигідний сегмент для продюсерів-рекламодавців, і гіпербюджети на «спецпродукти», і традиційно вразливий об’єкт для постсвяткових «розборів польотів». У новому році знову все «не так». Незадоволених «святом» і святковим ледарюванням на ТБ виявилося набагато більше, ніж завжди. Криза жанру, напевно, стала кризою сприйняття. Втім, новорічний ефір не вчора, а досить давно, розвіявши наївне очікування дива, перетворився тільки на повсюдну комерційну «вампуку»: агресивну, позбавлену смаку, безглузду і нещадну.

«ЯЯ на диване, в телевизоре — ты... Травма черепно- мозговая»... Від чого?.. Від пустоти.

Збивачі порожнечі знову допіру вийшли на роботу, взявшись до своєї звичної справи — клонування форматів і мобілізації блазнів для новорічної теледекади. Чим обурюватись? Обурюватися нічим... Це все наша інерція пам’яті або алгоритми давніх (основних) телеінстинктів у зв’язку з Новим роком привчили до того, що «зараз як звеселять, як надихнуть, як «відпрем’єрять», як відпочинемо, як здивуємося, як обговоримо на роботі, як похмелимося під цю пісню... ану ж який там у неї приспів?»

Усе це слайди й «архетипи» минулого століття. Коли був Один канал. А на ньому — із десяток активно пропагованих осіб (обтяжених вокалом). На них чекали. За ними навіть сумували. А новорічний телерозклад зразка 2005–2006-го — дюжина доступних електорату кнопок і... та сама чортова дюжина «клоунів», котрі штатним складом прописані на всіх частотах одночасно. Тобто на каналах «Інтер», ICTV, «1+1», СТБ, «Новий», ТЕТ, НТН, «Україна», «РТР-планета», «НТВ-мир», «Первый-Всемирный», СТС... Запитання на зразок «а хто ще, якщо цих любить народ?» наражаються на безапеляційність: «любов зла».

Якщо врахувати, що півтора десятка каналів і стаціонарна «чортова дюжина» осіб забивають одноманітним асортиментом, окрім новорічних, ще й усі підряд наші вихідні протягом року (не кажучи вже про 8 Березня чи День Міжнародної солідарності, коли вони розгортають, як гармошку, свої обдарування в додатковому метражі), то виникає очікуваний фізіологічний стан — печія. Це вже неможливо перетравлювати. Не допомагає ні Мезим-форте, ні активоване вугілля. І є тільки один рецепт — вимкнути, піти, забути...

Забути про те, що тільки масова свідомість сьогодні диктує той тип «телекультури», на який ми заслуговуємо. Забути, що диктатура масового смаку, як правило, — це диктатура неуцтва, яке не подолаєш нічим. Забути, що той рівень культури, коли творили не профани, а хоча б здібні, давно розсіявся в минулому, примороженому епохою застою, як іхтіозаври Льодовиковим періодом. Забути, що орієнтація на натхнення або, боронь Боже, на талант сьогодні — нонсенс, дикість і неможливість, а процес перетворення телеглядача на мавпу — це останній наш наочний приклад торжества теорії Дарвіна навпаки. Забути, що «телесвято», яке складається переважно з розложистої вульгарності, давно осміяне, тож будь-яке глузування з них саме по собі стає вульгарністю...

Тому нас і хвилює лише оскал безпристрасних цифр (про які нижче). Адже Новий рік для ТБ — не свято видачі чарівних кредитів на будівництво примарного майбутнього, а жорстока виробнича драма — бійка за відсотки ефіру.

В останній новорічній телебитві Однакових з Ідентичними знову переміг «Інтер». Причому відразу за кількома напрямами. Виявляється, саме на цьому каналі народ найактивніше насолоджувався новорічним вітанням засмученого президента Віктора Андрійовича Ющенка. Після актуального спічу (з елементами «Криворіжсталі»), на жаль, так і не показали довгоочікуваний циферблат із стрілкою, й електорат розгубився в невіданні, коли і куди йому цокатися своїми закляклими фужерами... Ющенко ж здобув у новорічну ніч найбільший рейтинг: частка його аудиторії (тільки на «Інтері») становила 43,5% глядачів, котрі дивилися близько опівночі лише цей канал.

Другий переможний результат... о, змилуйтесь, небеса... у музичного фільму (виробництва «Інтеру») «Пригоди Вєрки Сердючки». Частка аудиторії в пік перегляду — 35,3 %. Кіно це не піддається осмисленню. Хоча знімали нібито про «її важке дитинство». «Хвільма» стала ніби півторагодинною преамбулою до новорічної промови глави держави. І настільки щільне «сусідство» дуже різних героїв нашого часу мало вигляд місцями дивний, а місцями підозрілий... І слід було поставитися до цього приколу (чи програмного проколу?) з гумором. Та вже вилиці зводить від нудьги. Витвір про «опудало, котре співає», виявився не просто за межею смаку (а також добра, зла, професіоналізму) — це вже особливий суперкреативний різновид телевізійного «деградансу». Після «Пригод» навіть багатьма осміяні «Зайці» (з Галкіним і примадонною) здаються «Ночами Кабірії» або «Тінями забутих предків». Те, що деградуємо щоразу саме в переддень Нового року або Різдва, давно не таємниця... Але останній витвір від виробничого тріо В.Ряшин–С.Горов–А.Данилко висунуло авторів у ранг у нас поки що ніким не переможених «олігархів вульгарщини». Ні тобі колишнього гумору, ні іскристої легкості, ні самопародійності — того, що спочатку вирізняло популярну в народі комічну героїню. А тільки підміна, самозамилування й якась уже фантасмагорична зіркова хвороба, яка виразками роз’їдає колись вдало вигадану маску.

Важко припустити, як можна планувати в «топовий» (передпрезидентський) ефір фільм, де немає й натяку на повноцінний сценарій і хоч будь-ким осмислених прийомів монтажу. Все абияк: тяп-ляп — і так піде. Персонажі не грають, а блазнюють. І, знову повторююся, не може бути джерелом комічного в півторагодинному видовищі тільки закочування очей, вигуки «Мамо!», український акцент у «транскрипції москалів» і екстатичний самопоказ. Головний учасник божевільного проекту — людина обдарована (про що неодноразово повідомлялося в ЗМІ). Але актор музично-драматичного жанру повинен уміти забути себе в інтересах образу і глядача. Він створює вже із самого себе щось нове і небувале. А тут лише активно упрівають від любові до себе або демонструють божевільні сукні, гримаси, корчачись у конвульсіях самозамилування.

Ці «Пригоди» мали пройти червоною килимовою доріжкою 1 січня по Першому російському телеканалу. Але там фільм заборонили. У буквальному значенні. І, вважаю, К.Ернст мав цілковиту рацію (ефірну дірку він латав згаданими «Зайцями»). Якщо є брак і відходи — місце їм у сміттєвому кошику, а не в праймі найбільш рейтингового каналу.

Дивно також, що «Інтер» видав саме в новорічний вечір нафталінний концерт М.Галкіна, хоча і заробив на ньому пристойні 32,7%. (Пародиста, утім, нікому мало не здалося: кількома днями пізніше показали вже і «прем’єрну» його програму, рівнем нижчу, а жартами рідшу.)

З деякими іншими своїми ексклюзивними «продуктами» Акела не промахнувся: «Новорічну ніч» у форматі традиційного «Вогника» «Інтер» закалькулював точно. Наш непрогнозований народ, бачте, скучив за посиденьками поп-знаменитостей. І аудиторію проект зібрав пристойну (33%). Звичайно, нічого нового... Але і нічого бридкого. Яскрава картинка, по-своєму заграли навіть фанерні декорації столичного Майдану (у павільйоні довженківської студії). Кумедно розвивали свої партії ведучі — Писанка, Сумська, Зеленський. Відносний успіх — і новорічна телекомедія «Їсти подано» режисера Максима Паперника. Добре, хоч тут обійшлися без хороводів і травесті-шоу. Це милий, неспішний, застільний новорічний фільм. Жарти зі старої французької комедії адаптовані під нові інтер’єри, а акторів підібрали з «незамиленими» обличчями. Наприклад, Марію Аронову, одну з найкращих на сьогодні комедійних актрис (мабуть, на всьому пострадянському просторі), котру, чи то на щастя, чи то на жаль, ще не взяло на озброєння ТБ і не перетворило на обридлу серіальну ляльку. «Їсти подано» — той випадок, коли тиха розмова більш виграшна, ніж рейтингове ревище. Загалом, М.Паперник знову став нашим «головним новорічним телережисером», переможно посунув вічного конкурента С.Горова. А «Інтер» і цього разу залишився централізованою вітчизняною фабрикою новорічних мрій (або гроз?), незважаючи на численні поточні версії переходу В.Ряшина на канал «1+1» нібито керувати новим холдингом (торги навколо пана Ряшина незабаром, можливо, перебазуються на аукціон «Сотбі»). Якщо він перейде на «Плюси», то, звичайно, багато в чому зміниться і конфігурація на розважальному ринку. Почнуться чергові «відходи»... Чергові «доходи» теж почнуться... Але від перестановки доданків навряд чи зміниться наповнення новорічних праймів — як на «Інтері», так і на «1+1».

На «Плюсах», як відомо, останнім часом майже «всі пішли на фронт» — у напрямі президентського секретаріату... І в новорічну ніч за всіх відбувала прекрасна нянька. Непоганий задум поспівати у свято дитячі пісні під її проводом. Але поточних повторів і переповторів тих самих серій няньки Віки видали на «Плюсах» нещодавно в таких стахановських масштабах, що залишатися з нею ще й у новорічну ніч — змилуйтеся. Звідси і делікатні показники — тільки 12, 8%. Нібито спеціалізовано-український проект «Плюсів» «Новий рік у метро» (у режисурі Віктора Придувалова) для мене залишився найскладнішою новорічною загадкою. Чи то це задум такий постановочний, чи то технічний брак виліз назовні, але візуальне враження від «Метро» таке, ніби знімали продукцію не на базі найбільшого каналу, а на «ТБ-Табачук» (не в найкращі часи цієї компанії). Дратувало також нескінченне впровадження горілчаного спонсора у вигляді чарок і маніакальних заздравиць. Ніби в підземці п’яниці орудують, а не освічені виконавці зібралися освіжити українські пісні про головне (найкращі дуети: Ротару-«ТНМК» і Повалій–Климашенко). Місце дії цього шоу — окрема таємниця, ніяк авторами не обгрунтована і нічим не мотивована. Чому в метро? Або це алюзії з популярним однойменним мюзиклом (але їх немає)? Чому, наприклад, не на Співочому полі, не в трамвайному депо чи не на тракторному стані... У результаті «Метро» заробило 9,5% новорічної аудиторії. А ставка «1+1» на рейтинговий бронетранспортер, яким досі вважалося «Криве дзеркало» Петросяна, теж не за всіма позиціями виправдалася (частка 20,6%). Можливо, через те, що імпортний російський гумор став беззубим, аполітичним і переляканим Путіним як кролик удавом. А нашим глядачам усе ніяк не втомитися від щоденно-актуальної місцевої «сміхопанорами»: і в парламенті, і на протигазовому фронті. І певною мірою слід віддати належне уже вітчизняним КВНщикам, котрі жартували на «Новому» у своїй Вищій лізі осмислено і задерикувато, торкаючись болючих тем, але, гадаю, не завдаючи гострого болю об’єктам своїх пародій (частка аудиторії 5,13%). Приємним штрихом у новорічній телевакханалії став на «1+1» сольний концерт Олександра Пономарьова в палаці «Україна», презентований як різдвяний. Усе достойно. Крім місця події... Перемісти виконавця разом із його вишуканим і інтернаціональним класичним репертуаром (і декораціями) в інший сценічний простір, наприклад, в оперний зал із ліпленням і позолотою, — інший фокус, інший ракурс, інше, вигідніше, сприйняття.

Конкуруючі «фірми» з жахом очікували, що новорічну ніч може виграти «ICTV». Казали, що шляхом надзвичайно складних домовленостей і маніпуляцій канал Богуцького купив у НТВ резонансний проект «Пісня року-2005» виробництва Ігоря Крутого й Алли Пугачової (скандалили, як відомо, цілий рік: спочатку Крутий із Ернстом, потім примадонна з Ернстом, далі Кобзон із примадонною). «Пісню» на «ICTV» показали. Але результат, певне, покупців збентежив. Усього 6,47%. Для цього каналу це, можливо, несмертельна цифра. А для дорогого проекту — фіаско. Але винні в цьому не Крутий і не примадонна, а тільки наші програмісти. «ICTV» — канал для активних споживачів блокбастерів та імпортного телеекстриму (на зразок «Фабрики краси»), а «Пісня» — допотопна, радянсько-ностальгічна, суто сімейна передача «для тих, кому за...» — із ретро-сторінками, сльозами розчулення і музейними екскурсоводами-ведучими Ангеліною Вовк і Євгеном Меньшовим. Не можна було придумати нічого безглуздішого, ніж засунути шестигодинний проект далеко за північ... Тоді як «Пісню» певна аудиторія споконвіку звикла чекати у перший день Нового року — «до програми «Час». Показали б на день пізніше, і на іншому каналі — напевно, і показники були б вищими.

А загалом новорічне ТБ — це не тільки залежність від тих самих вбрань, у яких ті самі обридлі артисти переміщаються на ті самі канали з тим самим репертуаром, а насамперед, наркотична залежність... від пульту. Режисер Пітер Грінуей зауважив, що людина, котра придумала пульт дистанційного управління, узагалі знищила мистецтво. Точніше, цілісність його сприйняття. У нашому випадку, щоправда, знищувати нічого. Можна лише констатувати пряму й опосередковану залежність телеспоживачів не стільки від запропонованого телепродукту, скільки від конкретного каналу, який колись приручив до себе аудиторію, і, якщо зумів її втримати, — то буде й новорічний рейтинг. Соціологи у зв’язку з новорічними й іншими телепроблемами своєю чергою розділили цю ж таки аудиторію рівно на п’ять спеціальних сегментів. На основі такого розподілу я навіть піддався на спеціальний тест (мовляв, визначу, до якої ж «групи» належу сам). Отож, перша група — це люди, для яких ТБ лише джерело інформації (приховані інтелектуали). Друга «секція» сприймає ТБ як засіб соціального позиціонування (екранна інформація допомагає їм відігравати роль у певному середовищі). Третя категорія відповідно з цими ж таки соціологами, — суто сімейна (у тому числі і новорічна). Четверта сприймає ТБ тільки як засіб дозвілля (ці «Пісні» для них). А п’ята група називається... «дезінтегрованою». Це люди, котрі не плекають ілюзій стосовно життя, оскільки припускають, чого від нього очікувати, а ТБ для них лише підтвердження тези: світ — безлад, а справедливість тільки в книжках.

...И от, проставивши потрібні хрестики-нулики-цифрочки, визначив власний результат цього тесту. Сили небесні… Я опинився саме в «п’ятій колоні». Серед тих «дезінтегрованих» телевізором, які розуміють, що світ у його відеопосилах — це тотальний жах… Чого ж тоді чекати від цих нотаток? Не моя це станція і любов не моя.

Вампука — опера-пародія, яка висміює умовності і застарілі традиції переважно в оперних спектаклях; назва зазвичай використовується для позначення всього штучного, сумнівного і ходульного в театральних постановках.

ДУМКИ:

Що ви вибрали для себе новорічної теленочі? Куди дивитися адекватному глядачу, якщо телевізор уперто не бажає дивитися в його бік?

Про новорічне телемовлення спеціально для «ДТ» своїми думками поділилися як маститі діячі культури, так і молоді.

Аркадій Гарцман, поет:

— Новорічний ефір — однорідний салат олів’є. Перемикаєш канали і натрапляєш на одні й ті ж самі обличчя. Склалося враження, ніби одне й те саме, але в різному порядку нарізали. Особисто мені здалося, що піснею Сердючки «Любов не тралі-валі» вирішили переслідувати глядачів. Намагаюся позбутися мани, перемикаю канали, а ця пісня мене скрізь наздоганяє.

Те, що ми тепер бачимо, розраховане на широкі верстви суспільства.

Хтось із видатних сказав: «Мистецтво потрібне тоталітарному режиму. При демократії воно взагалі не потрібне». Невже так?

Оксана Забужко, письменник, публіцист:

— Новорічний телеефір? Звернення до народу прослухала. Уважно. Президент сподобався. Далі в моїх планах телевізор не фігурував. Хоча в нашій компанії його ніхто не вимикав. «Щось», звичайно, співало і грало, але ніхто на це уваги не звертав. А що? Цікаве прогавила? Навряд...

Максим Паперник, телережисер, постановник двох нинішніх новорічних спецпроектів на «Інтері»:

— У мене й вибору особливого не було. Дивився свою ж програму. Коли йшли рекламні блоки, переключався на інші канали, але нічого неординарного не побачив. Хоча, коли готуєш розважальну передачу, явно знаючи, що її перегляд випаде на час застілля, потрібно орієнтуватися на налаштування глядачів. Абсурдно припускати, що вони в цей час чекають чогось серйозного. Потрібно створити атмосферу свята. Судячи з відгуків рідних, друзів, знайомих, щось удалося. А про фільм «Їсти подано» почув уже від суворих критиків, що вийшло повноцінне комедійне кіно.

Олесь Санін, кінорежисер, постановник «Мамая»:

— Я втомився від традиції кожного Нового року дивитися «З легкою парою…» І без телевізора знайшлися цікавіші справи: друзі, природа. Ті з моїх знайомих, котрі ще сподіваються, що їх розважить блакитний екран, висловлювалися негативно. Я ж ближче до ранку, клацаючи 60 каналами, вибрав «Дискавері». Чому в нас ні за що зачепитися — питання до телережисерів та їхніх продюсерів. Щоправда, вони вже, як карти, перетасувалися на всіх каналах. Може, тому в нас склалася така безлика картина.

Володимир Войтенко, кінокритик, редактор «Кіно-Кола»:

— У мене вже давно інші цінності... Нічого не дивився — і щасливий. Новорічної ночі з сумом відчуваю, що ще один рік минув, хочеться поговорити з близькими. Який сенс бездарно марнувати час? TV — це ретрансляція, програмування, а я знаю багато інших способів і місць, де можна подивитися те, що мене цікавить, у прийнятний для мене відтинок. Тому телевізор просто не вмикаю.

Лариса Брюховецька, кінознавець:

— Потрібно бути самовбивцею, щоб свята провести біля телевізора. Однак трохи нас усе-таки вистачило на те, щоб новорічної ночі подивитися телевізор. Розпочали десь із дванадцятої години. Зупинилися на каналі УТ-1. По-моєму, цей «Вогник» підготувала «Ера». Затрималися на ньому виключно тому, що у ведучих прозирала інтелігентна доречність жартів, хоча, напевно, це був не найпрезентабельніший концерт. Та хіба в цьому річ? Усі канали за безглуздям рівноцінні. По-моєму, на телебаченні вже давно спостерігається креативна криза. Та й самі зірки перестали замислюватися, навіщо вони виходять на сцену. Вважають, що сам по собі вихід — уже подарунок. Спасибі, що ще показують хоча б «Майстра і Маргариту». За останній рік, здається, більше й ні про що сказати добре слово. Все інше, вибачте, по-моєму, розраховане на дебілів.

Ігор Ліхута, музичний продюсер:

— Легка музика новорічної ночі потрібна, як мезим-форте для травлення їжі. На жаль, ми не були телеглядачами цієї ночі. Працювали. З усього, що побачив у записі, сподобався «Вогник» на «Інтері». Він здався радісним. Від нашого «Метро» залишилися двоїсті враження. Але досить критикувати, час щось робити. Хіба в нас немає талантів? Час замислитися, не нарікаючи на сусіда... Зібрати команду ще з весни, зацікавити людей, не підсовуючи щось швидке й дешеве. І з нормальним бюджетом почати знімати... Дивися, до нового року щось народиться. Категорично проти серйозного продукту новорічної ночі. Тепер багато хто намагається надати негативного відтінку слову «попса». А на мій погляд, попса попсі не рівня. Яскрава, якісна легка музика, що запам’ятовується, потрібна в усі часи.

Тамара Стратієнко, ведуча, зірка українського ТБ 70—80-х:

— Досі усвідомлюю свою причетність до телебачення, але не можу зрозуміти, куди зникли доброта і природність. Цього разу жодного новорічного ефіру не бачила. Я останнім часом так стомилася від концертів, що дозволила собі на Новий рік відпочити в санаторії. Не підозрювала, що в Тернопільській області можна так насичено проводити час. У мене з якогось часу ставлення до телебачення змінилося. Схоже, відтоді, як з екрана зникли важливі для мене цінності. Може, помиляюся? Адже тепер рідко вмикаю телевізор. По-моєму, у глядачів немає кумирів. Чи їх замінила Сердючка? Якщо так — прикро. Ми втрачаємо свою школу. Час ентузіастів-першовідкривачів минув. Настав час професіоналів, але ці нібито «профі» прийшли, затоптали старе, а те, що створили, мені дивитися неприємно.

Ада Роговцева, народна артистка України:

— У нас багато талановитих людей. Однак їх використовують мало і безглуздо.

Не знайшла в новорічній програмі нічого, що зацікавило б. Сумнівний гумор, бурхливі веселощі. Нічого схожого на «Іронію долі», яку двічі знаходила в програмі і обидва рази не захотілося перемикати канали. Ніхто цю планку ще не переплюнув, а останнім часом вона стала для нас недосяжно високою. Може, я щось пропустила, але не пригадаю, щоб мене покликали: «Йди швидше, подивися!» Як було раніше.

Лесь Танюк, народний депутат, глава парламентського комітету з питань культури і духовності:

— Усі вважають, що проблема культури впирається в гроші. Це помилка. Складається враження, що наше ТБ пішло шляхом експлуатації несвіжої російської естради. Нам із панського столу скидають недоїдки. Схоже, вони вже самі цим наситилися. Знаю, що в Пітері цього навіть не куштують. Там збереглася кулуарна культура. Ми ж катастрофічно втрачаємо себе. Вітаємо засилля несмаку. Не можу змиритися з тим, що це нормально й весело, коли чоловік перевдягається в жінку або коли два чоловіки ведуть діалоги, один одного обов’язково перебиває. Мене турбує неповага до людини з боку телебачення. Нове покоління не повинне вдавати, що з нього все розпочалося. У нас є традиції, є не ситі, не заспокоєні талановиті люди. Трапляються проблиски в різних сферах культури, але, на жаль, не на телебаченні. Там інші завдання — заробити гроші. Правда, культура ніколи не була масовим явищем. Знання і розуміння глибокого завжди відрізняло еліту від народу. На жаль, наше ТБ служить для того, щоб дати відпочити трудівнику від турбот, і робить це зовсім не винахідливо. Доводиться радіти дрібницям. Мені сподобалося оформлення новорічної промови Ющенка. Незвично, не по-совковому, не біля каміна із собачкою. Свій стиль. Не інтер’єр, а стилізація під майдан. Схоже, якщо над чимось замислитися, то можна знайти цікаве рішення.

Підготувала Любов ЖУРАВЛЬОВА

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво