ВЕРШИНИ, ПІДКОРЕНІ ВАРПАХОВСЬКИМ - Культура - dt.ua

ВЕРШИНИ, ПІДКОРЕНІ ВАРПАХОВСЬКИМ

18 січня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 18 січня-25 січня

Режисер Леонід Варпаховський належав до тих небагатьох щасливців, яким було неважко «дотягти» текст власного життя до рівня створених ними «текстів мистецтва»...

Режисер Леонід Варпаховський належав до тих небагатьох щасливців, яким було неважко «дотягти» текст власного життя до рівня створених ними «текстів мистецтва». Варпаховський не лише вижив у сталінських таборах, а й примудрявся ставити у барачно-табірній обстановці спектаклі. І не просто вульгарні агітки чи розважалівку для дружин табірного начальства, котрі пробували себе в ролі Салтичих, а справжні твори мистецтва, на кшталт «Викрадення Єлени» і «Травіати». Більше того, під час постановки «Травіати» режисер переймався не лише оперними пристрастями: він закохався у «кріпосну» співачку, виконавицю партії Віолети Іду Самуїлівну Зіскінд і зумів зберегти цю любов у позатабірному світі.

Одне слово, Борис Куріцин, автор книжки «На півшляху до вершини» (Київ, Альтерпрес, 2001), присвяченої творчому й життєвому шляху Варпаховського, не відчував браку у яскравому сюжетному матеріалі. Але його цікавили передусім не романні пристрасті, а творча спадщина Варпаховського, і саме тому, розповідаючи про найяскравіші життєві колізії свого персонажа, Куріцин залишає детальну їх «розкрутку» романістам і сценаристам.

Відтак перед нами не романізована біографія, а дослідження в науково-популярному ключі. Автор найчастіше жертвує літературними достоїнствами книги заради дослідницьких переваг. Тому його «невигадані історії з життя Л.Варпаховського» програють у художньому плані, зате виграють як науково-популярний театрознавчий текст. Щоправда, аби бути до кінця послідовним, авторові слід було б поставити як підзаголовок своєї книги не «невигадані історії з життя...», а «невигадані історії з творчої біографії...»

Книжка Б.Куріцина стала підсумком серйозної архівної роботи, і в постскриптумі автор зізнається, що майже двадцять років минуло відтоді, як він уперше підійшов «до дверей із латунною табличкою, на яких було написане ім’я «Варпаховський». Звісно, київський період творчості Варпаховського та його робота в Театрі російської драми найбільше цікавить дослідника. Воно й зрозуміло: будучи завлітом Російської драми, важко не зосередити свою увагу передусім на співпраці Варпаховського саме з цим храмом Мельпомени.

У книзі використано фотоматеріали архівів родини Варпаховських, Ю.Ткаченко, К.Пітоєвої, І.Павлової й самого автора, а також архіву-музею Театру російської драми. На обкладинці — сцени зі спектаклів Варпаховського «На дні» та «Моральність пані Дульської», а на форзаці, як і належить, Театр російської драми. Навіть у ролі автора Куріцин береже вірність рідному «храму». Патріотизм понад усе... Останнє, втім, підкріплено тим, що передмову до книги написала М.Резнікович.

Чому ж, власне, «На півшляху до вершини»? Вибір назви Куріцин пояснює у постскриптумі: «Так уже сталося, що незадовго до своєї смерті Леонід Вікторович розпочав репетиції п’єси Пітера Устинова «На півшляху до вершини». Доля розпорядилася поставити крапку в його житті саме на цій назві. Не знаю, наскільки це комусь видасться символічним, але то були часи, коли Леонід Вікторович справді був на півшляху до вершини. Своєї, лише йому відомої вершини». Але тромб, «який відірвався в судині гомілки, обмороженій на Колимі, поставив останню крапку в його житті».

Можна було б сказати, що табори все-таки добили свою давню жертву, але на такі узагальнення автор не наважується. Взагалі, про табірний період творчості Варпаховського у книжці говориться досить обережно — зовсім не в дусі Шаламова. Жах пережитого передають лише цитати зі спогадів сина режисера, Федора Варпаховського. Ось, приміром, одна з них: «Очевидно постановка («Травіати». — О.Р.) стала можливою тільки тому, що батькові вдалося зацікавити нею всесильну тоді начальницю магаданських таборів Грідасову, нову дружину начальника Дальбуду Нікішева. Скромний лейтенант міліції, вона несподівано стала першою дамою Колими, і їй лестило, що в «її» театрі співатимуть оперу. (...) Коли батько сказав їй, що не уявляє, де набрати хор, вона його заспокоїла: «Не переживай, хором ми тебе забезпечимо. Днями до табору привозять всю Естонську капелу».

Книжка Бориса Куріцина розповідає про багато вершин, підкорених Варпаховським. І, звісно, викликає цілком зрозумілу гордість той факт, що на деякі свої творчі вершини режисер зійшов саме в Києві. А киянам, та й не лише їм, цікаво буде дізнатися, як саме ці вершини було підкорено.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво