ВЕЛИЧНЕ МОВЧАННЯ ЕКРАНА - Культура - dt.ua

ВЕЛИЧНЕ МОВЧАННЯ ЕКРАНА

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

Глядацький інтерес, що супроводжував Другий міжнародний фестиваль німого кіно у Києві, міг би здивувати адептів dolby surround та інших технологічних винаходів...

«Субмарина» (1928 р., США)
«Субмарина» (1928 р., США)

Глядацький інтерес, що супроводжував Другий міжнародний фестиваль німого кіно у Києві, міг би здивувати адептів dolby surround та інших технологічних винаходів. Але давно відомо, що у Києві існує цілковито відмінний глядач, якого не візьмеш розважальними витребеньками. Німе кіно, попри технічну невідповідність духові часу, здатне збирати повні зали і сьогодні.

Київський фестиваль німого кіно ( нинішнього року він відбувався завдяки посольствам Швейцарії, Фінляндії, Угорщини, Королівства Нідерландів в Україні, а також Французькому культурному центру та Гете-інституту) є чи не єдиною в Україні акцією, де можна побачити унікальні як за давниною, так і за естетичними якостями німі фільми. Перегляди здебільшого супроводжуються живою музикою у виконанні тапера або міні-оркестру. Над музичним оформленням ретельно попрацювала команда організаторів, скрупульозно продумавши та підготувавши його. Це максимально наближає глядача до атмосфери перших кінотеатрів та створює відчуття історичної реконструкції, певного екзотичного досвіду.

Протягом перших переглядів німих фільмів починає здаватися, що сучасний глядач розучився дивитися німі фільми, подібно до того, як неписьменні селяни початку ХХ століття «не вміли» дивитися кіно, нічого не розрізняючи в тому візуальному потоці, що линув на них з екрана. Схоже, втрачено відчуття певних кодів, що дозволяють сприймати естетичну інформацію. Сучасне кіно розбещує нас багатослівністю та доступністю. У тих ситуаціях, де сучасний режисер вибудовує довжелезний діалог персонажів, щоб глядачеві став зрозумілий сюжет, автори німого кіно були змушені відшукувати більш тонкі виражальні засоби. Це йшло на користь кінематографу. Німі фільми набагато лаконічніші та вигадливіші за сучасне кіно. Але, на щастя, за кілька переглядів «зв’язок часів» відновлюється, і глядацьке сприйняття адаптується до безсловесного кіномистецтва.

На цьогорічному фестивалі майже не було всесвітньо відомих шедеврів, проте програма складалася з надзвичайно рідкісних фільмів, що дають уявлення про середній рівень німого кіно. Звісно, не обійшлося без славетного німецького кіно часів Ваймарської республіки. З фільмів цієї доби відібрали маловідому картину великого Фрідріха Вільгельма Мурнау «Палаюча земля» (1923). Мурнау створив цей фільм у проміжку між двома своїми шедеврами, експресіоністичним «Носферату» (1922) та камерною «Останньою людиною» (1924), тож «Палаюча земля» засвідчує визначальний злам у творчості режисера. Експресіоністська школа тут вгадується через уявлення про безпорадність людини перед долею, марність людського життя та перемогу ірраціонального, втіленого в образі Чортового поля. Проте психологічна достовірність персонажів та сюжет, заснований на традиційній драматургії, свідчать про звернення режисера до стилю «камерного кіно», що панував у Німеччині в середині 20-х років.

Деякі німі стрічки, створені в «доісторичні» для кіно часи, дали кінематографу класичні сюжетні структури, що використовуються дотепер. Наприклад, стрічка «Дитячі обличчя» Жака Фейдера (Швейцарія, 1923) є прототипом жанру дитячої мелодрами. Сюжет цього фільму став стандартом, безперестанку відтворюваним у Голлівуді. Невдовзі після смерті дружини мер мальовничого альпійського містечка одружується вдруге, і його сім’ю починають роздирати чвари, спричинені ненавистю між дітьми від першого та другого шлюбів батька сімейства. Примирити сім’ю може тільки екстремальна ситуація, що ледь не призводить дітей до загибелі. Очищення смертельною загрозою пробуджує в дітей світлі почуття один до одного. Цей сюжет знайомий з безлічі наслідувань, найсвіжіше з яких — фільм із конкурсу цьогорічної «Молодості» «Віктор та його брати».

Ранній твір американського класика Френка Капри «Субмарина» (США, 1928) — один із передвісників популярного нині жанру фільму-катастрофи. Сюжет, заснований на реальних подіях, розгортається навколо затонулої американської субмарини. У цьому фільмі вгадуються всі риси сучасного американського блокбастера: любовна лінія, що відтіняє героїзм персонажів; герой-одинак, що самотужки рятує десятки людей; майстерне нагнітання атмосфери та порятунок, що неодмінно приходить в останній момент. В «Субмарині» використано натурні зйомки на воді та у повітрі. 1928 року це, мабуть, виглядало вершиною технічної майстерності, а сьогодні не викликає нічого, окрім ностальгійної усмішки. Сьогоднішнього глядача тут цікавлять не спецефекти, а відтворення атмосфери того часу. Як виявилось, дух американського блокбастера за ці вісімдесят років майже не змінився — іншими стали тільки спецефекти. А того ж 1928 року Френк Капра, в майбутньому володар чотирьох «Оскарів», створив, окрім «Субмарини», ще шість художніх стрічок.

Задоволення від перегляду давніх фільмів підсилюється ще й тим, що вони свідчать про історію своїх епох. Фільми з роками набувають загадкової аури, що створюється історією, закарбованою на плівці. За ними можна вивчати не лише історію та побут людей минулого, а й їхні уявлення про себе та про світ. У стрічках 1920-х років легко прочитати суспільні настрої, що володіли думками тогочасних європейців. Автори «Покликання Андре Кареля» (Швейцарія, 1925) явно захоплювалися пролетарською романтикою, що була популярною тоді серед лівих інтелектуалів. Історія кохання юного багатія та дівчини з робітничої родини завершується ідилічною картиною єднання пануючого та пригнобленого класів. А от єдиний у програмі український фільм, сатирична комедія Миколи Шпиковського «Шкурник» (1928), може правити за путівник по радянській ідеології 20-х років. Дія відбувається під час громадянської війни в Україні. «Нейтральний обиватель» Аполлон Шмигуєв чхати хотів на усі ідеології, що воюють одна з одною на вулицях Києва. Він намагається всіма можливими засобами нажитися на безладі, що чиниться довкола. Сюжет цього комедійного роуд-муві заносить його то до червоних, то до білих, то до анархістів, але єдиним прагненням Аполлона Шмигуєва залишаються шкурні інтереси. Режисер «Шкурника» хотів висміяти свого героя-пристосуванця, але він не знав, що саме Аполлон Шмигуєв невдовзі стане найпоширенішим типом радянської людини.

Історія німого кіно не припинилася з появою звуку. Режисери й дотепер експериментують із засобами «великого німого». Останній на сьогодні німий фільм, «Юха» фінського режисера Акі Каурісмякі, був створений 1998 року, і його було показано за кілька днів до цього фестивалю на Днях фінського кіно. Прочитати про фільм можна в статті О.Рутковського. Сучасні режисери полюбляють модернізувати літературні твори, переносячи їхню дію в сучасність. Каурісмякі переніс дію роману, написаного 1911 року, в сучасну Фінляндію, але стилізував цю історію під німі фільми початку століття. Це дозволило перетворити прямодушну моралізаторську історію на блискучу іронічну трагікомедію. Тож німе кіно ще далеко не вичерпало свій потенціал.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво