ВЕЛЕТЕНЬ ДУХУ, ОСЯГНЕНИЙ І НЕОСЯГНЕНИЙ. ПРО ДЕСЯТІ СКОВОРОДИНІВСЬКІ ЧИТАННЯ У ПЕРЕЯСЛАВІ - Культура - dt.ua

ВЕЛЕТЕНЬ ДУХУ, ОСЯГНЕНИЙ І НЕОСЯГНЕНИЙ. ПРО ДЕСЯТІ СКОВОРОДИНІВСЬКІ ЧИТАННЯ У ПЕРЕЯСЛАВІ

2 листопада, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 2 листопада-9 листопада

Не будь ні вельможею, ні лихварем, ні алкидом, ні пігмеєм. Будь тільки людиною — чуєш? Людиною — і знайдеш благо...

Не будь ні вельможею, ні лихварем, ні алкидом, ні пігмеєм. Будь тільки людиною — чуєш? Людиною — і знайдеш благо.

 

Григорій Сковорода

Іван Стогній
Участники Сковородиновских чтений
Іван Стогній

Десяті Сковородинівські читання відбулися у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному інституті імені Григорія Сковороди. Це подія. Подія далеко на місцевого значення. Традиційно сковородинознавці з’їжджаються сюди кожні два роки. Отже, вже дев’ятнадцять літ минуло від перших Сковородинівських читань.

Маємо добру нагоду привітати переяславських освітян, усю громадськість Переяславщини з 15-річчям їхнього інституту. Він — срібний призер міжнародної виставки «Сучасна освіта в Україні-2001». Сьогодні тут навчається 4500 студентів. Навчально-виховний процес у вузі забезпечують 26 кафедр, у складі яких працюють два дійсні члени-кореспонденти і чотири члени-кореспонденти АПН України, 15 докторів наук, 18 професорів, 100 кандидатів наук, 63 доценти. Інститут готує наукові кадри через власну аспірантуру. За 15 років підготовлено 7 тисяч 536 спеціалістів.

Участники Сковородиновских чтений

Статистика суха, а така промовиста.

Стараннями колективу, очолюваного першим ректором Іваном Стогнієм та його послідовником Віктором Коцуром, цей освітянський осередок із філіалу виріс у самостійний інститут. Вчення Сковороди, його образ, ім’я мислителя надихають переяславських учнів, студентів, аспірантів, педагогів і науковців на пошуки істини, добра й краси. Ніщо не стоїть на заваді — ні матеріальні, ні фінансові труднощі, — колектив інституту долає їх: він формується у потужний інтелектуальний центр, виборює статус університету.

Доля. Покликання. Справа життя

 

Коли мене запитали, яке враження справили на мене десяті Сковородинівські читання, я відбувся жартом:

— Бігом несіть щоденники. Усім ставлю по дванадцять балів.

— Так-таки усім? І по дванадцять?

— Так-таки кожному, хто виступив, по дванадцять.

Ну, зрозуміло ж: принцип оцінювання масових спортивних забігів, коли головне — не місце серед переможців, а участь у змаганнях, тут неприйнятний. Адже різні дослідницькі сили по-різному проявилися.

Візьмімо до уваги: і проїзд, і харчування та проживання всі учасники читань оплачували з власної кишені. А приїхали вони зі Львова й Харкова, Миколаєва й Сум, зі стольного Києва й Золочівського району (Харківщина) — батьківщини філософа... І якщо нащадок великого сина України — Григорій Соляник, директор Чорнухинської меморіальної садиби Григорія Сковороди, на таких читаннях був уперше, то добре знані у літературознавчих та письменницьких колах Олекса Мишанич і Микола Сулима, здається, не брали участі тільки в перших читаннях. Це вже доля. Це покликання. Це справа життя.

Від високо титулованих, досвідчених учених до аспірантів — усі виявили свою щиру повагу до нашого любомудра своєю дослідницькою допитливістю. І я просто розгублений: як же мені бути? Годилося б хоч згадати ім’я й тему виступу кожного учасника! А проте це неможливо, бо в роботі філософської та філологічної секцій взяло участь загалом понад тридцять доповідачів.

Усі вони здавалися мені великою групою художників-реставраторів, які з надзвичайною сумлінністю відновлюють оздобу старовинного храму, де під убогою мазаниною різних віків ховається первозданна мистецька краса: настінні розписи, фрески, мозаїка... Так і фрески філософської мудрості Григорія Савича доводиться нині реставрувати, очищати їх від фальшу ідеологічних нашарувань, аби правда його вчення і правда про нього самого, така потрібна нам саме сьогодні, сяйнула первісною свіжістю, усіма гранями його геніального мислення!

Григорій Сковорода має постати перед своєю Вітчизною і всім світом в неперевершеній своїй самобутності. Не спримітизованим прочанином із торбою через плече та з ґирлигою, та з вівчарською сопілкою. І не затятим богоборцем, мало не революціонером-демократом. Сковорода має бути самим собою: мислителем-гуманістом виміру планетарного. Національна ж самобутність учення нашого співвітчизника така співзвучна тисячолітнім набуткам вселюдської культури!

Це тим більш потрібно, що маємо достатні підстави говорити про тенденційне замовчування світового значення спадщини нашого просвітителя. Скажімо, у фундаментальній праці, якою є «Философский энциклопедический словарь» (М., «Советская энциклопедия», 1989), в огляді здобутків світової філософії (стаття «Философия») не згадано навіть імен Григорія Сковороди та Тараса Шевченка! Імен двох найбільших наших (та й вселюдських) гуманістів! Не вписується, бач, українська філософська школа (з її «києвомогилянкою»!) у контекст світової мудрості! Імена Володимира Вернадського та Миколи Холодного (до речі, нашого геніального земляка-переяславця, всесвітньо відомого мікробіолога, у зазначеній статті приписані... російській філософії, зокрема такій лінії в ній, як «рус. космизм».

Отож тішить повернення Сковороди. Не усамітненого дивака, замкненого в собі, самовідчуженого від українського життя, від рідного народу й усього світу. «Не філософ-книжник, споглядач-містик, що богословствує, а філософ-новатор, виразник потреби народної — такий Сковорода як мислитель».

Іван Стогній наголошує на безкомпромісності думки філософа, мужності в боротьбі за кращу долю свого народу, високій самовимогливості. У діяльності, у способі мислення й характері завжди виявлялася цілісність його натури. Це й дозволило йому не тільки подати приклад великої волелюбності своїм сучасникам, а й прийти у наш вік живим, пристрасним, жадібним до життя, працелюбним, непримиренним ворогом людських вад і слабкостей. Ніщо не могло збити його з вибраної дороги — служити рідному народові: ні обіцянки чинів, ні високі духовні посади, ні царські приманки. Головна його рання й пізня дорога — до народу і в народі. «А мій жребій з голяками...»

Я слухав доповідачів на читаннях і уявляв, якими скутими, затиснутими у тісні рамки радянських стереотипів, сковородинознавчих стандартів були б вони раніше, у часи ідеологічного диктату. Розкріпачена думка, чесний погляд на внесок українців у скарбницю світової культури, усвідомлення нашого не останнього місця у процесі її творення — таким виходить сьогодні на люди і сивочолий учений, і молодий дослідник незалежної України.

Прикро, що не можна водночас бути і на виступах філософів, і на виступах літературознавців! Адже й там і там зосередилися потужні й цікаві дослідницькі сили. Я бачив, як важко було краятися надвоє і проректорові з наукової роботи Сергієві Рику. Як господар він намагався приділити якнайбільше уваги обом секціям, сприяти їхній плідній праці.

Усі доповіді було схвалено й рекомендовано до друку. Це вже добра традиція: матеріали Сковородинівських читань видавати окремими збірниками. Цю благородну, але, зрозуміло, клопітну справу беруть на свої плечі Інститут філософії НАН України імені Григорія Сковороди та Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут імені Григорія Сковороди.

Перший такий збірник під назвою «Сковорода Григорій. Дослідження. Розвідки. Матеріали» вийшов друком 1992 року. В 1997 році видано книгу «Сковорода Григорій: образ мислителя». Третій збірник «Переяславська земля і світ людини» випущено в 1998 році.

Матеріали дев’ятих та десятих читань, сподіваємося, гідно прислужаться відзначенню 280-річчя від дня народження великого філософа, письменника, педагога і музиканта. Ось тоді ми, уже в книзі, матимемо можливість відчути широкий, максимально наближений до об’єктивності, справді науковий філософсько-світоглядний аналіз творчості Григорія Сковороди у контексті розвитку і української, і світової культури.

У новому виданні побачимо ціле гроно імен як уже знаних і глибоко шанованих учених, так і молодих дослідників. Поруч із працями Олекси Мишанича, Миколи Сулими, Григорія Верби, Миколи Корпанюка, Інни Берези (Миколаїв), Олександра Борзенка, Михайла Сподарця (Харків), Валентини Владимирової, Валентини Захарової (Суми) та інших, буде вміщено розвідки новобранців сковородинознавства — аспірантів Оксани Свириденко і Віти Лисенко...

Секцію філософів достойно представили Іван Стогній, Микола Кисельов, Ярослава Стратій, Юрій Мільошин, Валентина Нікітіна та ін. Цікаві повідомлення зробили Наталія Юхименко, Алла Рубан, Олена Свириденко, Дмитро Соляник...

Член-кореспондент НАН України, завідувач відділу Інституту літератури імені Тараса Шевченка Олекса Мишанич нагадав учасникам читань, що про ту чи ту країну в літературознавчих колах світу судять за двома критеріями: 1) чи перекладено її мовою Святе Письмо? 2) чи є у цій країні словники класичних мов — латинської та грецької?

І ось така несподівана приємність! Подружжя львів’ян — Олександра та Мирослав Трофимуки — привезло з собою в Переяслав щойно виданий Інститутом неолатиністики Львівської богословської академії Латинсько-український словник! Як зазначено в анотації, словник містить переклад українською мовою близько 30000 латинських слів. Поруч із сучасною лексикою, у ньому вміщені також відповідники латинських понять, питомі для української ментальності епохи Гетьманщини, початку ХХ ст. Словник укладено за авторською комп’ютерною програмою і адресовано учням гімназій, студентам, викладачам, науковцям, перекладачам.

Олекса Мишанич висловився за те, щоб на міжнародному конгресі українців 2002 році в Чернівцях сковородинознавство було представлене як окрема секція.

 

Григорій Сковорода
і сучасність.
Або: усе спочатку?

 

Дивна річ! Відшуміло ціле тисячоліття! Тисяча літ прогуркотіло по Україні-Русі, а завдання перед нею зосталися ті ж самі.

Свобода! Справді, що може бути жаданішим для людини?! І скільки можна про це нагадувати! Чи це не про нас писав Вольтер в «Історії Карла ІІ» (1730): «L’Ukraine a tonjours aspere a la liberte» — «Україна завше націлена до Свободи, натхнена свободою» (За С.Шелухиним).

І в Сковороди вірш «De libertate» — про свободу. Наш філософ — свідок того, як Україна втрачала свою автономію. Тому він нагадував своїм сучасникам про «отця вольности» — Хмельницького як про народного героя, «славного мужа».

Ну а хто, як не Сковорода, нагадав сьогоднішнім «жерцям» моралі «несытьства» (олігархам і т.д.), що «серце смысленного укрепляется в телесь его красотою и мудростию», а не, даруйте, «жрачкою» (у Сковороди — «тучная ярь»)? Адже скількох їх, «захисників народу», які загарбали величезні масиви землі та лісів, обгородили їх бетонними стовпами та колючим дротом (хоч би і в Середньому Подніпров’ї), — скількох їх, «дуже народних», спокушає хіба що ота ж таки «тучная ярь» у номенклатурному кориті! А заповітною мрією є для них парламентська недоторканність!

Іван Стогній, який виступив на читаннях із доповіддю «Г.Сковорода про свободу і справедливість» (до речі, одна з найґрунтовніших), особливо наголосив на розшаруванні тогочасного суспільства. Табору багатих і знатних, який зосередив у своїх руках усі матеріальні й духовні блага, протистоїть табір бідняків... В «Разговоре пяти путников о истинном счастии в жизни» філософ змалював яскраву картину паразитичного життя багатих і знатних, їхню гонитву за чуттєвими насолодами. Сковорода показав, що багаті й знатні нероби, які живуть за рахунок пограбування бідного люду, намагаються всіма способами принести «радість» своєму серцю. Для цього вони здобувають високі чини, вигадують різні напої, страви, закуски для усолодження смаку, влаштовують безліч концертів, танців для веселощів, готують із приємним запахом спирти, порошки, помади, духи і т. ін. Перелічуючи засоби, з допомогою яких багаті й знатні прагнуть «звеселити дух свій», Сковорода звинувачує панівні класи в тому, що їхня «радість сердешна» дорого коштує простому народові!

Ось характеристика верхівки тогочасного суспільства в оцінці Сковороди: «Всюди панує злочин, розкіш і брудна хтивість... Люди дбають, щоб догодити шлункові і тлінній плоті». Вона нехтує загальнолюдськими цінностями та пріоритетами: свободою і справедливістю.

Власне життя Сковороди, моральна чистота його помислів і прагнень, постійні мандри були близькі й зрозумілі трудовому люду. Мислитель не мав власної домівки, сім’ї, ніякого майна, несхитно верстав свій шлях. Ця незвична життєва поведінка Сковороди і його вчення взаємодоповнювалися. Він шукав щастя для всіх, і передусім для поневолених мас, які мають прийти у майбутньому до утвердження справедливого, вільного від «вражды и раздора», розумного, трудового суспільства. За М.Ковалинським: життя Сковороди, цілком узгоджене з його наукою, присвячене виключно діяльній любові до ближнього, є таким, яке треба було наслідувати.

А в якому напружено драматичному, якщо не трагічному конфлікті перебувають сьогодні Природа і її «вінець»! Ненормальні стосунки, які склалися в останнє півстоліття між Природою та людиною, мали б турбувати всіх! Справді, як пояснити, що сучасна людина, настільки заглибившись у таємниці світу, водночас так ганебно відстала у власному духовному вдосконаленні. Про велику аморальність людства свідчить той факт, що, досягнувши феноменальних успіхів у науково-технічному прогресі, ми дедалі міліємо й міліємо душею.

Хіба не цією злочинною безвідповідальністю пояснюються десятки планетарних катастроф, які загрожують непоправними бідами не тільки Природі, а й самій людині! А тоді запитуємо: чого нам нічого їсти? Чого так багато нас хворіє і помирає передчасно?

А є ж у нас Сковорода, який навчав і навчає: «З природою жити і з Богом бути є те саме». Зневажили! І Природу, й самого Господа! А в нього ж, у Сковороди, є, кажуть, добрих дві тисячі посилань на Біблію. «Сия книга вечная, книга Божа, книга Небесна». Це ключові слова до розуміння Сковороди. «Розбий сон своїм очам, о нещасний мертвече! Підіймись на свої ноги! А може зрозумієш, що таке Христос, світло світа».

Людина мусить постійно заглядати собі в душу, очищати «сю господиню нашого тіла», — радив філософ. Ми ж, «буйні», не заглядаємо й не очищаємо. «Виміряли море, землю, повітря і небеса і потурбували черево землі заради металів, розмежували планети, дошукались на місяці гір, рік і міст, знайшли закомплектних світів силу-силенну, будуємо незрозумілі машини, засипаємо безодні... що день нові досліди й дикі винаходи» (Сковорода).

Одне слово, неспроможні «вгамувати свій гонор та споживацький егоїзм», як констатувала конференція ООН з довкілля в Ріо-де-Жанейро (1992). Щоправда, за А.Уайтхедом: «дурість розумних людей з ясною головою, але вузьким світоглядом зумовила багато катастроф».

Сьогорічні читання в Переяславі засвідчили: в Україні є інтелектуальний цвіт, якому дороге як сковородинознавство, так і шевченкознавство. Місцеві просвітяни ініціюють всеукраїнську, а може (чому б і ні?), й усесвітню акцію: започаткувати Переяславську осінь. На зразок Пушкінської Болдинської осені в Росії.

Оскільки геніальний Сковорода розпочав каторжну працю з виведення нас із «країни тетерваків» у «країну жайворонків», тобто з Малоросії — в Україну, а геніальний Шевченко продовжив цю каторжну працю, — годилося б перетворити Переяслав на нашу духовну Мекку і таки започаткувати цю саму Переяславську осінь!

Але... що це я!.. Адже у музейній столиці України — Переяславі — досі немає навіть окремого музею Тараса Шевченка!!!

Кажуть, що «футболісти» від освіти та науки рекомендують у 9—11 класах, де вивчається історія української літератури хронологічно, вилучати, переносити «для самостійного читання», знімати «для оглядового вивчення» такі теми: народна драма, «Велесова книга», окремі твори Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Стефаника, М.Коцюбинського, Остапа Вишні, Є.Маланюка, Ю.Мушкетика... До «оглядового» ознайомлення увійшли також перекладна та оригінальна світова література, козацькі літописи, творчість М.Шашкевича, українська драматургія другої половини ХІХ століття, творчість П.Грабовського, С.Васильченка, А.Малишка, В. Барки та ін.! А на вивчення творчості Григорія Сковороди відводиться дві години. Які ж моральні цінності засвоїть учень?

«Я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демосфенів, жалію багатих: хай володіють собі, чим хочуть. Я ж, якщо я маю друзів, відчуваю себе не лише щасливим, але й найщасливішим».

Так міг сказати тільки Сковорода.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №16, 26 квітня-10 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво