Вчора був ти герой? - Культура - dt.ua

Вчора був ти герой?

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Рівно двадцять років тому почали відбуватися дивні речі. Пізніше на кілька місяців від прогнозів Андрія Амальрика почав розпадатися Радянський Союз...

Рівно двадцять років тому почали відбуватися дивні речі. Пізніше на кілька місяців від прогнозів Андрія Амальрика почав розпадатися Радянський Союз. Ні, не фактично — країна під такою назвою, як відомо, проіснувала ще до Біловезького пакту кінця 1991 року, — а саме символічно. У березні 1985 року генсеком КПРС обирають молодого «ліберала» (перепрошую за умовність терміна) Михайла Горбачова, а квітневий пленум тої ж таки партії вперше заговорив про «застій» і соціалізм із людським обличчям. Так, це був початок кінця системи, що абсолютно спокійно, немовби за інерцією заведеної машини, ще у вересні цього ж таки року знищила в уральському таборі Василя Стуса.

Як ми довідалися пізніше, 1985 рік, а точніше — квітневий пленум ЦК КПРС був ровесником ще однієї доленосної події, яка змінила обличчя української літератури. Так, саме рівно 20 років тому троє тоді ще просто молодих поетів — Юрій Андрухович, Олександр Ірванець і Віктор Неборак — утворили літературний гурт «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада). Наголошую на невипадковості цієї дати: все відбулося згідно з неписаними ритуальними приписами головних літературних ворохобників другої половини 80-х — не в січні і не в червні, а саме в квітні 1985 року. Відтак і період напіврозпаду «Бу-Ба-Бу», тобто закінчення цього «ліберального проекту» для української літератури, збігається в часі із кінцем 1991 року. Іншими словами, з досягненням головними фігурантами тридцятирічного віку. Всі подальші спільні акції та виступи бубабістів мали суто ритуальний характер: щорічне визначення академіків «Бу-Ба-Бу», видання вибраних творів, химерне святкування «сторіччя» в 1994 році, включно з найостаннішими ювілейними виступами у Львові та Києві 29 і 31 березня.

Останні 14 років існування гурту реально можна було би представити як його неіснування, або самостійне існування трьох самостійних творчих одиниць поза бубабістським міфом. Якби не одна обставина: наполегливе бажання самих бубабістів і деяких їхніх адептів від критики підтримувати цей міф. Саме «Рекреації» Юрія Андруховича, видані у першому числі часопису «Сучасність» із Леонідом Кравчуком на обкладинці, стали водночас і акме бубабізму (симптоматичною була присвята Вікторові й Сашку), і точкою відліку для нового творчого етапу самого автора, втім, як і його колег.

Виявилося, що поза міфом «Бу-Ба-Бу» повноцінно зміг вижити саме його Патріарх, який упродовж 14-ти останніх років, відмовившись на початку дев’яностих від писання віршів, спромігся видати чотири романи, повість-есей, сотні просто есеїв, перекластися десятками європейських мов, здобути міжнародне визнання і… знову повернутися до поезії. Підскарбій і найбільш «бубабістський» учасник гурту Олександр Ірванець спробував себе в паралельних жанрах, навіть здобувшись на титул головного сучасного українського драматурга і досхочу наекспериментувавшись у прозі. Прокуратор Віктор Неборак завзято заходився «ліпити» бубабістський міф численними спогадами з кінця вісімдесятих, не полишаючи, однак, займатися поезією — саме займатися, бо Неборак-поет «Розмови зі слугою» й «Alter Ego» чомусь безповоротно залишився в минулому. На зміну зухвалому постмодерністу прийшов затятий традиціоналіст, посадивши міщанські півонії там, де раніше буйно цвіли справжні поетичні «квіти зла». Так, для Неборака після грандіозного карнавалу відбулося тривале занурення в суворий піст. Чи випливе?

Як не стати заручником історії та її яскравих сторінок? Як не піддатися спокусі до скону любити свою зоряну молодість і водночас не впадати в крайнощі творчого самозаперечення? Особисто мені «Бу-Ба-Бу» також дороге, але не як «пам’ять», а жива традиція, що потребує критичного осмислення й оновлення. Тобто найбільше важать для мене Андрухович-Неборак-Ірванець не як літературно-ідеологічний конструкт, а як творці — кожен окремо, — які змогли змінити моє юнацьке уявлення про поезію і літературу, як про щось конче серйозне і державотворче. І тому провокації бубабістів не мали жодного завдання. А тим більше їм не йшлося про зміну мислення про Україну чи іміджу України у світі. Вони просто робили дуже потрібну на той час річ — писали добрі тексти. Іншою мовою, своєю мовою. Я не хочу бачити пам’ятників на могилі «Бу-Ба-Бу».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво