Василь Стус. Дорога болю

На початку цього року виповнилося 75 років з дня народження видатного українського поета, прозаїка, правозахисника Василя Стуса (1938-1985). І нещодавно в Національному університеті імені Шевченка було презентовано вже традиційний арт-проект "Стусове коло", присвячений Василеві Семеновичу. Це мультимедійний проект, який увібрав у себе і поезію, і оригінальне просторове рішення, і живий вокал, і акторську імпровізацію.

Ідея "Стусового кола" народилася ще 15 років тому, коли відзначали 60-річчя з дня народження поета. Час довів, що саме така акція - не "разова", а довготривала, циклічна. "Стусове коло" об'єднує людей, які захоплюються творчістю поета, щиро переймаються його страдницькою долею. Режисер Сергій Проскурня зазначає, що його праця над "Стусовим колом" розпочалася ще з ювілейного вечора поета у 1998-му, який відбувся в Київській філармонії (саме тоді режисера запросили до співпраці дружина поета Валентина та син Дмитро). І відтоді "Стусове коло" долає час, зустрічає нових шанувальників стусового слова. Актор Роман Семисал, сестри Тельнюк, син поета Дмитро - кожен з них сприймає цю виставу як сповідь.

- Це вже друга версія "Стусового кола", - говорить Сергій Проскурня. - А перша була більш локальною, більш драматичною. Свого часу ми отримали грант від Міністерства культури, і це дало нам можливість показати "Стусове коло" у різних містах України. І скрізь були переповнені зали. Особливо тішив нас тоді успіх на Донбасі, у різних містах - Горлівці, Артемівську, Маріуполі…

…Як відомо, саме з Донецьким краєм пов'язано багато життєвих обставин Василя Стуса. Ще в 1939 році батьки поета переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк). Сам Василь навчався у Донецькій міській середній школі № 265. Згодом працював учителем української мови і літератури в одній зі шкіл Горлівки. Був навіть підземним плитовим на шахті в Донецьку.

Після вистави я запитала Дмитра Стуса, відомого літературознавця, директора Київського музею Тараса Шевченка:

- На якому етапі сьогодні справа з присвоєнням Донецькому університету імені Василя Стуса?

Пан Дмитро відповів:

- Насправді це нічого не вирішує - буде присвоєне таке ім'я університету чи не буде… Насамперед треба проводити просвітницьку роботу - розповідати людям, хто такий Стус, у чому художня вартість його творів? А так… Аби лишень поміняти назву університету чи парку… Це ні до чого не приведе, нічого не вирішить…

І Дмитро Стус, і інші учасники "Стусового кола" перетворюють проект на зону надзвичайної художньої імпровізації. Концепція вистави - п'ять кіл життя Стуса - дитинство, любов, поезія, самотність, смерть. Актор Роман Семисал грає поета, який постійно спілкується з сином. Музична канва вистави - це сестри Галина і Леся Тельнюк. Власне, пані Леся виступила автором музики до всіх пісень проекту. Крім поезії Стуса, у мультимедійному проекті звучать також тексти Євгена Маланюка, Івана Козаченка. А надзвичайна емоційна напруга виникає, коли у виставі звучить голос самого поета. Протягом усієї дії "Стусового кола" на великому екрані - сімейні фото, рукописи, матеріали з архівів КДБ. Початок вистави - це також її фінальне обрамлення. Коли учасники проекту, обійнявшись, створюють на сцені коло, а потім розходяться…

- Стус був етапним для нас поетом, - говорить Галина Тельнюк. - Коли починаєш працювати над його віршами, то він ніби сам надихає тебе. Поет нібито допомагає нам. Це справді якісь особливі містичні речі… Наша вистава про безкомпромісність поета, про його закоханість в життя, про його любов до України. Ми хотіли розповісти історію про людину, яка завжди пам'ятає, що вона людина, що вона не тимчасова на цьому світі, вже від першого свого кроку.

…І ще одне запитання до Дмитра Стуса після закінчення вистави… "Чи варто було так страждати вашому батькові - саме за ідею, позбавивши себе свободи, радості повсякденного сімейного життя?"

"Я думаю, що то були не тільки муки, не тільки страждання - то було таке життя. То був свідомий вибір мого батька. Адже коли перебуваєш у полоні побуту - то й дні летять інакше, багато чого не помічаєш… Втім, таке життя, як у Василя Стуса - не для кожного".