Узяття замку розчерком пера - Культура - dt.ua

Узяття замку розчерком пера

1 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 1 грудня-8 грудня

Нещодавно на відкритті міжнародної виставки-ярмарку «ТурЕКСПО-2006» заступник Львівської державно...

Нещодавно на відкритті міжнародної виставки-ярмарку «ТурЕКСПО-2006» заступник Львівської державної адміністрації з питань внутрішньої політики у своєму привітальному слові повідомив, що Львівська ОДА подала до Кабміну перелік об’єктів, які можна буде віддати в концесію, і що в цьому списку значаться Свірзький замок і Гетьманський заїзд у Підгорецькому замку. Згаданий чиновник (до речі, історик за освітою) підніс публіці цей факт як суттєвий позитив. Відповідно до бачення заступника глави ЛОДА, у цьому разі й інвестори будуть залучені, і історико-архітектурні об’єкти врятовані, і потік туристів в область зросте. Не встиг автор цих рядків порадіти комплексній користі від спритної ініціативи нашої ОДА, як зазвичай лагідний директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький на іншому заході заявив, що зробить усе можливе, аби Свірзький замок у концесію переданий не був. Це прозвучало на відкритті у Львові виставки «Українсько-польські дослідження резиденцій. Палац у Підгірцях». Власкор «ДТ» звернувся до заявника — найавторитетнішого в Україні музейника, члена Національної ради з культури та духовності при президенті України — по роз’яснення.

— Борисе Григоровичу, реагуючи на заяву представника Львівської ОДА щодо передачі в концесію двох замків нашої області, ви опиралися тому, щоб у приватні руки таким чином було передано лише Свірзький замок. А щодо Гетьманського заїзду в Підгорецькому замку нічого не сказали. Тобто цей, останній, об’єкт прийнятно, якщо можна так сказати, концесіонувати?

— Я не те щоб виступав за передачу Гетьманського заїзду в концесію. Я категорично проти передачі в концесію Свірзького замку. У самому Підгорецькому замку буде музей інтер’єрів. Гетьманський заїзд, по суті, найстаріший — XVIII століття — збережений в Україні готель із рестораном (корчмою) та заїжджим двором. Якщо мову вести про відбудову цього об’єкта зі збереженням, як сьогодні кажуть, профільного використання, то Гетьманським заїздом ми, музей, ніколи опікуватися не будемо. Тож його можна віддавати в приватні руки. Свірзький же замок ніяк не може бути переданий у концесію. І ось чому.

Класичне визначення концесії передбачає здавання державою приватним підприємцям чи фірмам на певних умовах промислових підприємств або ділянок землі з правом видобутку корисних копалин, будівництва різних споруд і їхньої експлуатації. Третя стаття Закону України «Про концесію», в якій ідеться про «об’єкти, що можуть даватися в концесію», перелічує: «водопостачання, відведення та очищення стічних вод, надання послуг міським громадським транспортом, збирання й утилізація сміття, надання послуг, пов’язаних із постачанням споживчого тепла, будівництво й експлуатація автомобільних доріг, будівництво й експлуатація шляхів сполучення, будівництво й експлуатація вантажних і пасажирських портів, будівництво й експлуатація аеропортів». Замків або музеїв серед цих промислових об’єктів немає. Але наш закон не був би нашим, якби не розширив класичні уявлення про будь-яке явище, у тому числі — і про концесію! Наш Закон «Про концесію» містить місце, в якому говориться про об’єкти соціально-культурного призначення.

Я не знаю, чи є замок об’єктом соціально-культурного призначення, але, певне, якісь натяжки тут можна припустити. Проте й у цьому разі Свірзький замок не підлягає, як ви висловилися, концесіонуванню. Оскільки в дужках у реченнія про об’єкти соціально-культурного призначення зазначено: «...за винятком тих, які розташовані в рекреаційних зонах». А Свірзький замок переданий нашій обласній Спілці архітекторів разом із 22,2 га рекреаційної зони. Ця зона має два ставки, вона огороджена. Там відпочивають тисячі людей.

Крім того, Свірзький замок захищений від концесії спеціальною урядовою постановою, що забороняє забирати у творчих спілок (байдуже, архітекторів чи письменників) їхнє майно. Спілка архітекторів цим замком на законних підставах розпоряджається з 1960-х років. І ця громадська організація не висловлювала жодного бажання чи згоди передавати Свірзький замок у концесію.

І взагалі, незалежно від того, чи є Свірзький замок майном творчої спілки, чи розташований він у рекреаційній зоні, чи є об’єктом соціально-культурного призначення, я не бачу користі для держави та народу в тому, що його буде передано в концесію. Поняття «концесія», як я вже згадував, передбачає наявність «певних умов». А концесійні умови, наскільки я знаю, не передбачають стягування з концесіонера якоїсь оплати. Гроші можна брати, я так розумію, при оренді чи продажу. На яких умовах наші обласні керівники планували віддавати в концесію замок у Свіржі, мені не відомо.

З інших джерел знаю лише, що ці об’єкти збираються передавати на 50 років кожен. Якщо Свірзький замок віддадуть у концесію на півстоліття, то ми його втратимо як пам’ятку культурної спадщини...

— Так, але обласна влада каже, що передача Свірзького замку в концесію врятує його від остаточної руйнації. Влада вводить в оману?

— Скажімо так: така заява влади не зовсім коректна. Зрозуміло, я був би не правий, стверджуючи, що у Свірзького замку взагалі немає проблем. Вони в нього є. 2004 року все фінансування щодо відбудови цього об’єкта та його обслуговування кудись зникли. Спілка архітекторів змушена була звільнити всіх сторожів, оскільки їм не було з чого видавати зарплату. Останні два роки замку належним чином не охороняли — за ним на громадських засадах доглядає усього один парубок, випускник нашої Художньої академії.

Однак коли вже мова зайшла про збереження пам’яток архітектури та історії, то в нас без труднощів можна знайти замки та палаци в незрівнянно гіршому стані, навіть суцільні руїни. Якби обласна влада насправді дбала про історичні пам’ятки, то включила б до свого «концесійного списку», скажімо, згорілі вже за період української незалежності палац Чарторийських у Журавному або палац у Судовій Вишні. Ці об’єкти справді перебувають у плачевному стані. Я можу погодитися з тим, щоб такі пам’ятки віддавали навіть у концесію, незалежно від того, як я ставлюся до цієї форми поводження держави зі своєю власністю. Аби це допомогло справі порятунку цих пам’яток!

А замок XVI століття у Свіржі, відбудований Спілкою архітекторів на 80 відсотків, з позиції музейної справи, з позиції держави і з позиції, зрештою, законності, передавати приватникові не можна. Я розумію, що охочих до цього замку є чимало. Гадаю, Свірзький замок включено до списку на концесію саме тому, що він у досить непоганому стані. Адже в руїни потрібно значно більше грошей укласти, а в дворянські покої якомусь нашому олігарху чи високому державному діячеві хочеться вселитися якнайдешевше. Цей замок обласна влада включила до «концесійного списку» тому, що в неї просто є гарний клієнт, якому, напевно, важко відмовити.

Ви, говорячи про список на концесію, згадали лише два об’єкти. Насправді їх там чотири. Крім замку у Свіржі та Гетьманському заїзді, туди вписали ще палац у Тартакові та фортецю в Старому Селі. Для фахівців перелік даних об’єктів свідчить лише про одне: такий список робили не з метою порятунку всіх чотирьох пам’яток, а щоб передати приватникові лише Свірзький замок. А решту приліпили про людське око. Я був би не проти, якби палац у Тартакові взяли в концесію. Але хто візьме палац, який згорів 12 років тому?! Фортеці у Старому Селі ніхто й ніколи з приватників не візьме ні в концесію, ні на викуп. Оскільки туди потрібно вкласти мільярди.

— Ви кажете, що сьогодні Свірзький замок охороняється одною людиною на громадських засадах. Але ж це не вихід. Крім того, будинок, у якому не живуть, руйнується. А ті 20 відсотків, які необхідні для повного відновлення Свірзького замку, напевно, серйозні гроші, яких у архітекторів немає...

— Та там, щоб усе довести до пуття, потрібен усього мільйон гривень. Звісно, самі архітектори тепер цього мільйона не знайдуть. Але спосіб, як виконати всі роботи в замку, ми знайшли. Тут ми можемо обійтися без багатих людей. Львівська галерея мистецтв, яку я маю честь очолювати, домовилася зі Спілкою архітекторів, що на базі цього замку буде здійснено спільний проект — Європейський конференційно-творчий центр. Це вже не буде музей. Туди зможуть приїжджати представники будь-якої творчої спілки України — архітектори, театральні діячі чи журналісти... Вони зможуть там проводити конференції, наради, майстер-класи тощо. Умови для такої роботи там є — гарний конференц-зал, сорок кімнат, де можна буде зупинитися, переночувати. Унизу розмічено простір під ресторан.

— На початку нашої розмови ви сказали, що не бачите «користі для держави і народу в тому, що Свірзький замок буде передано в концесію» і що продаж або оренда для пам’яток культурної спадщини начебто кращі від концесії. Проте у квітневому інтерв’ю «Дзеркалу тижня» ви розповідали, як якийсь київський бізнесмен придбав палац Лянскоронських у Старому Роздолі за 460 тис. грн., а з його стін виколупав 13 рельєфів щонайменше на 3 млн. дол.

— На жаль, в умовах нашої специфічної реальності значної різниці між цими двома схемами (продажем і концесією) щодо пам’яток історії та архітектури, можна сказати, немає. При продажі держава отримує хоч якісь кошти, хоча вони геть неадекватні справжній вартості замку чи палацу, коли враховувати історичний аспект або те, скільки землі продається під тим чи іншим об’єктом. Із палацом Лянскоронських, до речі, пішло 12 гектарів. А при концесії теоретично залишається можливість повернути об’єкт назад. Але це — теоретично. Якщо замок віддадуть у концесію на 50 років, то хто його через цей строк забиратиме назад?! І взагалі, хто може сказати, що станеться через 50 років у цій державі чи в цьому світі?!

Приклад із палацом у Старому Роздолі показовий не лише тим, що замки та палаци ідуть приватникам за безцінь, і не лише тим, що нові власники по-варварськи обходяться з культурною спадщиною, — нові власники чхати хотіли на тих, хто зобов’язаний стежити за станом пам’яток. Коли до нас дійшла інформація про фактичне мародерство в палаці Лянскоронських і я вирішив втрутитися в ситуацію, мене охорона туди банально не впустила. Кажуть, що приватна власність. Беру людину з управління архітектури — їдемо вдвох. Відповідь — та ж: «Приватна власність!». Не пускають представника управління архітектури, державної установи, котра, за своїм призначенням, зобов’язана стежити за цілістю пам’яток! Тоді ми звертаємося до прокуратури Миколаївського району Львівської області. Прокурор викликає з Києва власника. І приїжджає навіть не сам власник, а якась дамочка, яка представляє його інтереси. Подумайте лишень, компетентна контролююча служба змогла виконати свою роботу тільки з допомогою прокуратури! Так буде з будь-якою пам’яткою. Байдуже, буде така пам’ятка продана чи передана в концесію.

Власне кажучи, якби не цей випадок із продажем палацу в Старому Роздолі, то ми б зараз не говорили про концесію Свірзького замку. Після того, як факт порушення взятих на себе зобов’язань власником приватизованого палацу був доведений, здійнявся галас, який було почуто в Києві. Як наслідок — 1 лютого 2005 року президент Ющенко підписав Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини». Але охочі до «антикварної нерухомості» знайшли спосіб, як оминути цей закон. Таким виявився механізм передачі в концесію. Про ці спроби порушити законодавство я вже написав президенту України.

— Наскільки довго може протривати ця «тимчасова заборона»?

— Поки Верховна Рада не затвердить перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації взагалі. Свірзький замок має достатньо правових аргументів, аби не бути концесійованим (про що я вже казав), та все ж ми про всяк випадок уписали його до цього переліку для Верховної Ради.

— До цього заборонного переліку ви внесли лише Свірзький замок? І взагалі, є якась методика визначення, що можна віддавати в приватні руки, а що ні? Чи може в цьому сенсі нам допомогти «передовий досвід» європейських країн?

— Фінансові можливості й у нас мають враховувати при визначенні того, що можна, а що не можна приватизувати чи концесіювати. Водночас історико-художню цінність також мають враховувати. Беручи до уваги ці два моменти, гадаю, що Україна з її економічним потенціалом, очевидно, спроможна зберегти для свого населення, нинішнього і майбутнього, таке мізерне число фортифікаційних споруд. Тому всі 26 замків, як на мій погляд, мають увійти до того переліку об’єктів, що їх за жодних обставин не можна випускати з державної власності. У всякому разі, у нашій області ми будемо організовувати заповідник «Замки Львівщини», куди ввійдуть чотири замки заповідника «Золота підкова», Свірзький і решта замків нашої області, навіть ті, що перебувають у зруйнованому стані. А статус заповідника вже накладає на державу певні зобов’язання.

Не моя справа розробляти методики. Для цього існує спеціальна структура — Державна служба охорони культурної спадщини. Щоправда, ця служба працює погано, я сказав би, безпринципно. Причому не тільки на Львівщині. Приміром, у самій столиці ця організація не здатна впоратися зі збереженням пам’ятки, внесеної до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Я — про Лавру. Печери руйнуються, ченці без будь-якого дозволу на території цього заповідника збудували 14 споруд. Або про який захист Софії Київської можна говорити, якщо цей шедевр оцінено у 941 гривню?! Під Софією проходять газові труби. У разі чого, крий боже, за Софію Київську компенсують оцю неповну тисячу гривень. Але випадок із львівським підрозділом Державної служби з питань національно-культурної спадщини особливий. Скрізь представництва цієї служби — при управліннях культури. А наш воєвода підпорядкував її безпосередньо собі. Навіщо він це зробив, гадаю, здогадатися неважко.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво