Узялися й зробили

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Узялися й зробили "Мій дід копав, мій батько копав, а я не буду"
DT.UA підбиває підсумки столичного театрального сезону, згадуючи персон і персонажів, які "зробили" цей сезон - незабутнім.

DT.UA підбиває підсумки столичного театрального сезону, згадуючи персон і персонажів, які "зробили" цей сезон - незабутнім.

Сезон (столичний, саме про нього йдеться) був щедрий на театральні та навколотеатральні події. Серед останніх - а) громадські чвари навколо фасаду Театру на Подолі; б) реалізація театральної реформи методом бурових установок; в) латентна підкилимова боротьба в головному драмтеатрі країни: підсумок у жовтні; г)...

Цей сезон одним артистам допоміг відчути себе ще більш пригнобленими (у зв'язку з особливостями контрактної системи). Деяким на всі контракти - начхати, оскільки зоряне ім'я як гарант касових зборів іноді вирішує багато чого, хоча й не все (у мистецтві особливо).

У фокусі "підсумків" - персони та персонажі, які безпосередньо впливали на сезон своїми справами праведними та вчинками художніми.

І якщо в країні браво марширує декомунізація (зносячи на шляху різні пам'ятники та меморіальні дошки), то один допоки недокомунізований артефакт старої епохи для звеличування переможців наразі все-таки можна використовувати - "Почесну грамоту".

Віталік

Цей "чувак" приїхав з Маріуполя. Облаштувався в столиці. Попрацював журналістом. Спокусив не одну феміну. Побував на двох Майданах. Здобув із уроків історії - гіркі уроки, сенс яких: учи не учи - однаково самі двійки.

Віталік дефілює в запраних трусах, у хутряній шапці. Зі співрозмовниками та сам із собою відвертий "по саме не можу". Матом не лається, він ним розмовляє.

Коротко кажучи, Віталік - герой однойменної вистави "Дикого театру" (п'єса Віталія Ченського, постановка Максима Голенка).

І дуже дивно, що цю виставу у світлі поточних катаклізмів поки що не "заборонили", а її учасникам - не нам'яли боки.

"Віталік" - червона ганчірка для "ватників", для "вишиватників".

І, зважаючи на все, він же - прийнятний продукт для "адекватників", які в сучасному театрі приймають "труси" будь-якого розміру та лексику будь-якої місцевості.

Ця вистава "поза місцем", її можуть грати в кафе, в офісі, у медіахабі. Будь-де. Декорації? Одні двері, які можна перетворити навіть на шибеницю (шкода, не перетворили, образ театральний).

У "Віталіку", тим часом, мало "імерсивного театру", йому бракує "нової процесуальності". Тобто Віталік нікому з глядачів не відтоптує ніг та нікому не виливає на голову відро води, а треба було б - у контексті актуальних трендів.

Відкриття "Віталіка" - сам Віталік. Реалістично, натуралістично та з гумором зіграний Андрієм Кронглевським.

Другу, більш трепетну частину Віталіка грає Олексій Доричевський, який деякими естетськими повадками нагадує раннього Гельмута Бергера в "Загибелі Богів" Лукіно Вісконті.

Віталік, безперечно, один з ключових персонажів сезону.

Можете морщитися або писати верескливі пости у Facebook, але саме такі віталіки - сіль столиці-провінції, обличчя вулиці та основа електорату.

"Одіссея" Віталіка (одна з назв п'єси - "Улісс") - біг колом, без компаса та дорожніх знаків. Його несе течія, його підминають обставини.

Хтось угадує в ньому себе - свій тіньовий бік, хтось від нього сахається - як чорт від ладану.

Однак він такий, який є: цинічний, аполітичний, розв'язний, брутальний, нахабний, ранимий. І, здається, не дуже щасливий.

"Почесна грамота" - Андрію Кронглевському та колективу "Дикого театру": "За поліфонічне та задано безсоромне розкриття образу нашого сучасника з південно-східною пропискою".

Дід

"Мій дід копав, мій батько копав, а я не буду" - проект, народжений у надрах лабораторії перформативних мистецтв (Україна-Польща) і досить високо оцінений критиками.

Над "Дідом" працювала команда, якій, на думку експертів, удалося поєднати вербатим та епатаж, театральність й антитеатральність.

"Дід" - перформативна реальність, у якій лобами стикаються мистецтво та дійсність.

Ось що каже про проект критик Анастасія Гайшенець: "Це яскравий приклад східноєвропейського політичного театру. Проект, над яким працювали поляки та українці - "Мапи страху/мапи ідентичності" - і апелює до таких понять, як "страхи" та "ідентичність" самих українців і поляків. Вистава виводить вітчизняний театр у європейський, постмодерний театральний дискурс. Режисери Агнешка Блонська та Роза Саркісян, драматурги Дмитро Левицький та Йоанна Віховська демонструють можливість і потенціал демократизації театрального висловлювання".

"Почесна грамота" - авторському колективу проекту "Дід копав": "За демократизацію театрального висловлювання".

Баба

"Буна" з румунської перекладається як "баба". "Буна" - теж важливий персонаж сезону. Її оспівали під дахом "Даху" (разом із театром "Практикум").

Нібито нещодавно ця вистава режисера Давида Петросяна народилася в утробі театрального університету, але в цьому сезоні вона "виросла", здобувши безліч позитивних відгуків - з боку критиків, глядачів.

П'єса Віри Маковій прочитана режисером Давидом Петросяном захоплено, пристрасно, образно. Від вистави йде справжня театральна енергія.

Коли "Буну" презентували цього літа на фестивалі "Порто Франко" (Івано-Франківськ), треба було одночасно спостерігати й за акторами, і за глядачами. Публіка перетворювалася на дітей, жваво реагуючи на текст і сценічні метаморфози.

Баба у виставі - вічно молода й вічно твереза. Вона гризе внучку та всіх навколо не тому, що "вередлива", а тому, що досвідчена й добре знає життя.

"Почесна грамота" - режисеру Давиду Петросяну та "Буні":
"За повернення до джерел".

Стас

Один з головних театральних н'юсмейкерів - режисер Стас Жирков. Він поставив у сезоні дві різних вистави, кожна з яких - чіпляє. І пропонує переконливий "формат" того сучасного театру, який, можливо, багато хто шукає.

Його "Серпень: графство Осейдж" (на сцені Молодого) - зразок хижого театру: режисер вгризається в текст Трейсі Леттса - як хижак; трактує п'єсу неоднозначно; уникає мелодраматизму та сентиментальності. Його монтування - за методикою німецького театру, коли важливе відсторонення актора від персонажа, а режисера - від банальних стереотипів.

Звичайно, така вистава - не для споживачів комерційного дріб'язку. Тим приємніше, що її розсмакували розумні айтішники, просунуті блогери, нормальні критики - бо за ними майбутнє.

Стас Жирков
Стас Жирков

Ще один успішний проект режисера - "Чому Михайло Гурман не вижив" (Україна-Німеччина). Чергова варіація на тему "Украденого щастя" І.Франка - не віддає оскомою або повтором старих пісень про головне. Це справді "мультикультурний", досить жорсткий сценічний текст, у якому навіть не скажу, хто кращий: наші чи німці. І ті й ці хороші.

У камерній міжнародній виставі, крім загальних тем - еміграція, біженці, заробітчани, - крізнить й досить інтимна тема батьківщини. Яка одних відштовхує, а інших приймає (навіки) - у земні обійми.

"Почесна грамота" - Стасу Жиркову: "За найкращі вистави сезону та зміцнення міжнародних театральних зв'язків".

Паша

Під завісу сезону багатьох засмутила несподівана новина. Відомий український драматург Павло Ар'є вирішив піти з Львівського театру імені Лесі Українки, у якому донедавна працював художнім керівником. Причини - внутрішній світ і зовнішні обставини. І більше нічого не скажу.

Однак у цьому сезоні драматург не тільки керував, а й творив.

Павло Ар'є
Павло Ар'є

"Чому Михайло Гурман не вижив" - його рук справа. Новий сюжет на основі старої матриці вийшов сучасним, переконливим, життєстійким.

До всього, Ар'є - у піротехнічному піарі "Дикого театру" - поставив видатну п'єсу Марка Бушара "Том на фермі".

У цієї постановки є полум'яні шанувальники. Я ж до неї ставлюся суворіше - до кастингу, до трактування.

Однак дорогу здолає той, хто йде. Ар'є хоче поставити в новому сезоні "Трамвай "Бажання" Т.Вільямса. Тому й побажаємо йому - виконання всіх театральних бажань.

"Почесна грамота" - Павлу Ар'є: "За творчий неспокій та безкомпромісність".

Генрік

Найбільш затребуваний драматург сезону - норвежець Генрік Ібсен (1828-1906). Можна видумувати все, що завгодно, пояснюючи чергову хвилю інтересу до цього автора. Але відповідь завжди проста: п'єси - великі.

Два київських театри захоплені "Привидами", ще один театр зайнятий "Будівельником Сольнесом", а ще один замахнувся на "Гедду Габлер" (під завісу сезону випустили прем'єру).

Свій Ібсен - на сцені Національного театру російської драми імені Лесі Українки. Режисер-патріарх із Литви Йонас Вайткус поставив там "Ворога народу" ("Лікар Стокманн"). Головну роль зіграв Олександр Кобзар (у цій виставі він зовсім не береже свого голосу, хоча "їх" - не перекричиш).

rusdram.com.ua

У Вайткуса - фронтальні мізансцени; спочатку й назавжди задані характери (принаймні на моїх очах вони не розвивалися).

Його "Ворог" - декламативний психологізм. Але його "Лікар" - все-таки культурна вистава, з огляду на колишній досвід і безсумнівні заслуги балтійського режисера.

Як там в Ібсена? "Юність - це відплата". Якщо перефразувати норвежця, то "старість - це нагорода".

Отже, творчість поважного Вайткуса й стало нагородою - київському театру.

Довго й докладно можна говорити про режисерське трактування, про сильні та слабкі сторони акторського ансамблю. Беззастережно одне: ті чи інші режисерські "виробничі проблеми" покриває й прикриває сам Ібсен.

Його п'єса через сто тридцять п'ять років звучить гостро. Політично гостро.

"Ворог народу", за Ібсеном, - будь-хто, хто каже правду. А небезпека для суспільства - сліпа віра в "більшовизм". Тобто в істерику більшості (у цьому сенсі Ібсен нібито провістив більшовицький переворот столітньої давності).

Ібсен не любить натовпу, тому що він заражає людину своїм божевіллям, а своєю брехнею - духовні джерела життя.

Водночас, за Ібсеном, не можна надто тішитися надією, оскільки будь-який бунтар (на кшталт Стокманна) може злитися з більшістю - і згодом стати ще більш небезпечним "ворогом".

Почесна грамота - Генріку Ібсену: "За те, що актуальний завжди".

Юра

У виставі Театру драми і комедії на Лівому березі "Безприданниця. Версія" за О.Островським - "немає" безприданниці (у повноцінному акторському втіленні). Але є - спроба режисерського тролінгу класичної п'єси. Є спроба сценічного вирішення - через грайливий гротеск, інтелектуальну та маскультівську буфонаду.

Як для "версії", ця "Безприданниця" режисера Тамари Трунової - дуже обережна. І не надто радикальна.

Та серед достоїнств постановки - образ Карандишева, якого сильно зіграв Юрій Радіонов. Трохи більше режисерського напору - і сценічний сюжет був би тільки й тільки про Карандишева.

tickethunt.net

І нам би такого сюжету вистачило з головою.

Розумно та докладно пан Радіонов грає трагікомедію "маленької" людини, яка відразу хоче стати високою. Вона й утверджує себе в цьому світі - за допомогою Лариси як гарної речі.

Як кажуть, зерно ролі розкриває особистість актора. І в цьому сценічному образі не жевріє, а повнокровно живе ідея вистави, що міститься в такому висновку. Останні не стануть першими, а низькі не стануть високими, навіть якщо стануть навшпиньки або піднімуться на трон.

Почесна грамота - Юрію Радіонову: "За найкращу чоловічу роль - Карандишева у виставі "Безприданниця. Версія".

Олеся

Наприкінці червня на Майдані у великому залі Музичної академії показали вже другий за рахунком проект "Клас Акт" (куратор - драматург Наталя Ворожбит). Підлітки написали п'єси, відомі актори їх розіграли.

Несподівано для багатьох бомбою проекту, його зіркою та головною акторкою стала Олеся Жураковська (з Театру драми і комедії на Лівому березі).

Олеся Жураковська
Олеся Жураковська

Тільки про неї й говорили після показу.

У кількох образах на основі дитячої драматургії вона "відірвалася" за повною програмою.

Грала, ніби плакала, й реготала над порожніми сезонами в рідному театрі.

Грала й впивалася своєю грою, доводячи тим, хто не знав, що здатна на різноманітні театральні виклики, хоч би який жанр та образ їй запропонував би режисер. Від томливої школярки до сільської тітки.

Через Жураковську деякі сюжети "Клас Акту" хочуть об'єднати в окрему виставу - і грати в новому сезоні.

"Почесна грамота" - Олесі Жураковській: "За талант, доброту та співтворчість із обдарованими дітьми".

Тамара

Ще один активний режисер сезону - Тамара Трунова. Відразу кілька прем'єр - у Національній опері, у Театрі драми і комедії, у Молодому театрі, у Національній опереті.

Що характерно: усі виставі - різні. Індивідуальний режисерський почерк розглянеш не відразу.

Тамара Трунова
Тамара Трунова
Олександр Железнов

Стильна, помірковано чуттєва, досить раціональна вистава - "Сашо, винеси сміття!". Сюжет Н.Ворожбит режисер розглядає як гарне ретро фото, на якому - час, що минає, образи, які вислизають, спресований біль. І відчуття незворотності.

Тамара, до її честі, виявилася чуйною до музичного театру: багато критиків досить високо оцінили її проби пера - в опері ("Служниця-пані") і в опереті ("Під небом синім").

"Почесна грамота" - Тамарі Труновій: "За вірність принципам художнього театру, який не терпить комерційних компромісів".

Антон

П'ять років тому, ще до війни, кримчанин Антон Романов успішно поставив у Молодому театрі "Очі блакитного собаки" (п'єса Кіри Малініної за мотивами Маркеса). Згодом РФ анексувала Крим, і Антон перебрався на Велику землю. Попрацював у Черкасах у Проскурні, але там згорів театр (його все-таки підпалили). Створив успішний театральний паблік у "ВК", допоки "ВК" не заборонили.

Останнім часом Антон знайшов себе в сфері перформансу. Він зрозумів, що його сценічний текст - його ж власне худюче тіло. І з цим тілом, з перформансом, він устиг побувати в багатьох українських містах, і навіть у Німеччині.

Антон Романов
Антон Романов

Його "антивистава" "Мапи ідентичності: мова ворожнечі" виникла під час роботи польсько-української лабораторії сучасного театру. Перед початком дійства Антон попереджає: "Зараз роздягатимуся! Повністю!".

У ході дійства він роздягається, демонструє паспорт (він росіянин, але громадянство - українське).

Критик Анастасія Джумла резюмує: "Щоб довести, як сильно може ранити слово, актор пропонує глядачам наколоти будь-яке слово на його тілі скарифікатором... Така його "невистава" - практично без театральних засобів і прийомів - розкриває потужну тему: як бути щирим і дозволити те саме іншому. Романов каже про те, що прояв нашої свободи може стати моментом обмеження свободи інших. І закликає не робити одне одному боляче. Особливо в той час, коли в країні війна".

Почесна грамота - Антону Романову - "За щиру правду та громадянську позицію в перформативній реальності".

Діана

У рейтингу впливових персон сезону - Діана Попова, голова столичного департаменту культури, чиновник рідкісної адекватності та послідовності.

Діана Попова
Діана Попова

Багато в чому завдяки і їй у цьому сезоні вдалося домогтися "суверенітету" дітищу Раду Поклітару - театру "Київ Модерн Балет".

Багато в чому завдяки їй у деяких муніципальних театрах розпочався процес омолодження керівних кадрів. Зокрема, у театрі "Актор" сьогодні - "бійцівський клуб", а в "Малому театрі" - веселий піонерський загін. Але, як сказано у назві однієї недавньої вистави - "Може, шось получиться?".

На мій погляд, важлива роль керівника столичної культурної сфери - у принциповій позиції щодо нової будівлі Київського театру на Подолі. Можна всім селом цілодобово сперечатися про фасади, уявляючи себе Растреллі, але театр від цих суперечок не повинен страждати, він має працювати та процвітати.

"Почесна грамота" - Діані Поповій: "За послідовність і принциповість у реалізації реальної театральної реформи".

Діти

Студенти-третьокурсники (курс Дмитра Богомазова) нещодавно хвацько розіграли на Малій сцені Театру драми і комедії одну з найскладніших п'єс В.Шекспіра - "Дванадцяту ніч".

Про майстерність режисера не варто повторюватися. А про таланти театральної молоді можна знову поговорити.

Цей курс уже пред'явив розсип акторських індивідуальностей, які за радісного збігу обставин могли б утворити й окремий колектив, і прикрасити трупи інших театрів. Шекспірівських героїв хоробро та самозабутньо, іронічно й без знижок на вік - дуже відповідально - грають Олександр Рудинський, Павло Шпегун, Олександр Бегма, Михайло Дадалєв, Олександр Коваль та ін.

drama-comedi.kiev.ua

Знижка "вони ж діти" у цьому разі не проходить, це - дорослий театр.

До того ж у шекспірівському театрі стать і вік - не головне.

"Почесна грамота" - Дмитру Богомазову та його студентам: "За те, що весь світ, як і раніше, Шекспір".

Наталя

Тривалий час я трепетно приймав цю акторку в трупі відомого театру - за скромний пролісок, похований під репертуарними снігами: нікому до нього нема діла, оскільки навколо люті морози та холодні хурделиці. А він, пролісок, мерзне собі - у самоті - у благопристойній покірності важкій акторській долі.

У цьому сезоні пролісок перетворився на "дику троянду".

Вона розцвіла, стала розливати аромати. Пред'явила навіть шипи.

Йдеться про акторку Молодого - Наталю Кленіну.

Дехто знає її за вдалими ролями в серіалах, дехто поважає як вірну дружину С.Боклана.

Отже, у цьому сезоні Кленіна прекрасно зіграла у двох різних постановках - "Дівочий виноград" та "Серпень: графство Осейдж". І, на мій безкомпромісний погляд, затвердила себе в статусі перших актрис цього театру.

Завдяки молодій режисурі (Сергій Корнієнко, Стас Жирков) у ній прокинулася зухвала, молода акторська енергія. Вона знехтувала умовностями, бар'єрами. Не злякалася бути "негарною" або "смішною".

Наталя Кленіна
Наталя Кленіна

У п'єсі М.Коляди грає жінку-"синю панчоху" з таким віртуозним підґрунтям, що ще крок, ще півкроку - і в цій "синій панчосі", як у зашморгу, бовтатимуться інші героїні трагікомедії.

У драмі Трейсі Леттса актриса впевнено будує свою головну роль (Вайолет Вестон) за законами контрасту. Трагічне - через гротескну посмішку, комічне - через трагічний оскал. Її героїня, мати божевільного сімейства, сприймається як причина та наслідок усіх поточних нещасть. Вона нагадує одержимого клоуна-месника. Або зламану іграшку, батарейки в якій ще вистачить на розправу з ріднею та... на самознищення.

Отже, підіть і подивіться актрису в цих виставах, - не пошкодуєте.

Почесна грамота - Наталі Кленіній: "За найкращі жіночі ролі сезону".

Богдан

Одна зі значущих подій - у культурному та політичному плані - форум "Опера Європи-2017". Приїхали найвпливовіші люди європейської оперної індустрії. Встановили контакти, поговорили про контракти.

Не слід лукавити, ця подія - результат енергії та напору керівника Національної оперети Богдана Струтинського (і його команди, звичайно).

Зустріч у верхах, гадаю, незабаром принесе реальні сценічні результати - у вигляді копродукції, творчого взаємообміну. Як у Києві, Львові, так і в Одесі.

У цьому ж сезоні Національна оперета випустила - оперу: "Севільський цирульник" Дж.Россіні (режисер Богдан Струтинський). Музичні критики прийняли експериментальну виставу доброзичливо, зазначивши в ній доречне хуліганство, вдалу сучасну трансформацію оперної класики.

Богдан Струтинський
Богдан Струтинський

Важливо зауважити, що оперета - як і раніше - серед касових чемпіонів столиці (усі квитки продано).

І не можна не зазначити історичну рокіровку в Національній театральній спілці, яку в цьому сезоні саме й очолив пан Струтинський.

"Почесна грамота" - Богдану Струтинському: "За інтеграцію України в європейський оперний
простір".

Максим

Найрезультативніший режисер драматичного театру - за кількістю постановок і часто їхньою якістю. У Києві - експериментальний "Афродизіак" (на арені цирку), "Віталік" (де завгодно). У Херсоні - "Хазяїн" І.Карпенка-Карого. В Івано-Франківську - "Тіль Уленшпігель" за мотивами Г.Горіна. І це я ще не все згадав із того, що він накоїв.

Максим Голенко - режисер-трудоголик, режисер-мовчун (такі на вагу золота). Він максимально розчинений у сучасному театрі, у його мінливій природі та примхливих законах. Судячи з вистав, він емоційно й раціонально всотує багато передових досягнень сценічної думки: не тільки Тумінас, але, можливо, Бутусов, Вілсон і навіть, прости Господи, Лепаж.

Максим Голенко
Максим Голенко
Артур Млоян

Усе це свідчить про те, що його режисерська рука - на пульті, на пульсі. Голенко творить свій щільний постмодерністський сценічний світ, у якому, на щастя, завжди знайдеться місце живій і скривдженій людині. Такій, як наш знайомий Віталік.

"Почесна грамота" - Максиму Голенку: "За активність, творчий пошук, творчий результат".

Іван

Мабуть, ніколи раніше столична критична думка не була такою одностайною, як у момент голосування за фаворита театральної премії "Дзеркало сцени" (березень 2017).

З дев'яти експертів вісім віддали свої голоси режисеру Івану Уривському. Він поставив у "Золотих воротах" нашуміле "Украдене щастя" І.Франка.

Іван Уривський
Іван Уривський

У цьому самому сезоні в Одесі цей режисер поставив "Турандот" К.Гоцці - як макабричний драматичний балет. Рецензії різні. Та й постановник не підлаштовується під смаки одеського домострою. Він відмовляється бути їхнім заручником, тому що він заручник інспірації (свого дару та свого натхнення).

"Почесна грамота" - Івану Уривському: "За дар і натхнення", які оцінили критики.

Гагарін

Письменник Руслан Горовий має безпосередній стосунок до успіху вистави "Гагарін і Барселона" (Мікросцена Молодого театру). Одне з його оповідань, власне, і брендувало цей проект, зробило його упізнаваним, навіть модним.

Юні герої Горового - хлопчик Гагарін і дівчинка Барселона - знаходять свою любов усупереч трагічним життєвим казусам, але, на жаль, і втрачають її...

Руслан Горовий
Руслан Горовий

Цей сюжет завжди провокує сльози глядачів. А вистава, яка складається з різних оповідань (їх поставили студенти-третьокурсники під керівництвом досвідченого педагога), доводить, що сучасна українська проза на сучасній українській сцені - гість бажаний і важливий.

Нагадаю, крім оповідання Руслана Горового, у виставі використані твори Юрія Винничука, Сергія Жадана, Любка Дереша, Євгенії Кононенко.

Генеральний партнер проекту "Гагарін і Барселона" - газета "Дзеркало тижня. Україна".

З нового сезону, до речі, вистава передислокується на іншу сцену, де зал більш місткий: надто багато охочих побачити "Гагаріна..."

"Почесна грамота" - Руслану Горовому та колективу вистави "Гагарін і Барселона": "За утвердження сучасної української прози на академічній сцені".

Катя

Ця актриса гідна не двох абзаців у сезонному огляді, а цілої брошури - про її ж творчість. Тим паче, що недавно вона стала "заслуженою".

Катерина Кістень - одна з найзатребуваніших українських актрис.

І в сезоні, що минув, вона знову нарозхват - антрепризами, репертуарними театрами, сіткомами.

Катерина Кістень
Катерина Кістень

У Театрі на Печерську та в Молодому вона серед головних репертуарних зірок. Зокрема у виставі "Серпень: графство Осейдж" у неї одна з найсильніших партій: образ Барбари - кинутої жінки, непутящої дочки, нервової сестри.

Деякі сцени Кістень (з Марком Дроботом) - живий підручник акторської майстерності для тих недотеп, які рвуться в театральні виші, самі не знаючи навіщо.

А от пішли б, подивилися "на Кістень" - і передумали. Поруч із такими талантами (як вона) - інші відразу й потьмяніють, передумавши займатися мистецтвом театру.

"Почесна грамота" - Катерині Кістень: "За акторську всеїдність та одержимість сценою - і в "Серпні", і в інші одинадцять місяців календарного року".

Іван

Для багатьох цей актор - справжнє відкриття сезону. Хоча для телеекрана його вже відкрив режисер Семен Горов у фільмі "Останній москаль".

Іван Шаран після "Москаля" прокинувся популярним.

Та серіальна слава - тлінна. Треба пам'ятати й про театральний ґрунт під ногами, оскільки сценічне тяжіння іноді міцніше в хисткому творчому світі.

Іван Шаран
Іван Шаран

За період, що розглядається, Іван буквально вдерся в наші театральні емоції завдяки трьом різним образам.

У "Буні" грає алкоголіка та невдаху зі скляним оком. Він настільки достовірний у ролі заливахи, що закрадається сумнів: чи, бува, не з вулиці взятий режисером цей типаж?

У маленькій виставі "Може, шось получиться?" він цілу годину грає непутящого сантехника. Грає його поступове перевтілення - через любов до божевільної "Мальвіни".

А в "Золотих Воротах" (у лабораторному проекті) у французького режисера він приголомшливо зіграв навіть Сталіна - без гриму, природно, але з таким натиском, що глядачі втискалися в крісла.

Для молодих та зухвалих шляхи відкриті. Особливо в кіновиробництві, де сьогодні зосереджено "всі гроші", де палець не смоктатимеш, згадуючи театральну зарплату. Але хочеться, щоб затребувані актори іноді поєднували корисне (зйомки) із прекрасним (хороший театр). І тоді - "може, шось получиться".

"Почесна грамота" - Івану Шарану: "За акторське відкриття сезону 2016-2017".

Еріх Марія

Ще один великий автор, на якого минулого сезону виник великий небувалий попит, - Еріх Марія Ремарк (1898-1970). У Національному театрі імені Івана Франка режисер Юрій Одинокий поставив "Три товариші" на основі культового роману. І цю виставу - на думку касирів, адміністраторів і глядачів - слід визнати найкасовішою у сезоні. Квитки розлітаються вмить, глядачів не зупиняють чотири години детальної дії.

У виставі добре грають Анжеліка Савченко, Євген Нищук, Андрій Романій, Олександр Печериця та ін.

"Три товариші" ніби воскресили пристрасть глядачів до великого стилю на сцені.

Ця сама вистава стала якимось ренесансом режисера Ю.Одинокого, наступних робіт якого чекаю з нетерпінням.

Гірка мудрість Ремарка, його сповідальність і пронизливість, його благання про мир і любов - усе це є у виставі. І все це є в самого Ремарка, одну з фраз якого мені хотілося б згадати в перенесенні на мистецтво театру: "Любов не терпить пояснень. Їй потрібні вчинки!".

"Почесна грамота" - Еріху Марії Ремарку та товаришам-франківцям: "За утвердження ідеалів гуманізму в нашому цинічному, божевільному-божевільному-божевільному світі".

Подяка за допомогу в підбитті підсумків сезону критикам - Анастасії Гайшенець, Анастасії Джумлі. Використані фото агенції repor.to, офіційних сторінок Facebook - Київського Молодого театру, Театру драми і комедії на Лівому березі; офіційних сайтів Національного театру імені Лесі Українки, Національного театру імені Івана Франка.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі