«Усі кажуть, що я на неї дуже схожа...» Кінодіва Діна Дурбін, відзначаючи 85-річчя, усамітнено живе в Парижі, відгородившись від колишньої слави

Поділитися
«Золотий вік» Голлівуда триває, доки живі ті, хто створював його славу. Діні Дурбін, одній із найбільш уподобаних глядачами акторок ХХ століття, наприкінці 2006-го виповнилося 85...
Діна Дурбін

«Золотий вік» Голлівуда триває, доки живі ті, хто створював його славу. Діні Дурбін, одній із найбільш уподобаних глядачами акторок ХХ століття, наприкінці 2006-го виповнилося 85. Пам’ятають її фільми вже одиниці, але у багатьох на слуху її незабутні інтонації «Две гитары за стеной жалобно запели...» із «Сестри його дворецького». Дурбін пішла з кіно на піку слави майже 60 років тому, і відтоді живе життям приватної людини — подалі від кінокамер і журналістів. Подібно до Грети Гарбо вона не хоче, щоб колишній кіноуспіх нагадував про себе в ці тривожні дні нового століття.

Пішла, щоб залишитися

Долі багатьох богинь Голлівуда схожі на різдвяні казки. Елемент дива присутній і в цій долі... Адже ще 1948 року Голлівуд був вражений. Здавалося неймовірним, що 27-річна зірка відмовилася від кар’єри, про яку можна було тільки мріяти. Вона знялася в двадцяти одному фільмі, здобула всесвітню популярність, заробила мільйони доларів — усе це зміцнювало глядачів і колег у думці про те, що акторка повернеться: відпочине, помандрує з чоловіком по Європі, і знову залунає з кіноекрана її чарівний голос, а зал освітить пустотлива усмішка. Але Діна, маючи сильний характер, завжди дотримувалася прийнятого рішення. З 1948 року вона не знялася в жодному фільмі, категорично відмовлялася від інтерв’ю, відхиляла численні і дуже вигідні пропозиції написати автобіографію; назавжди порвавши із шоу-бізнесом, вона присвятила себе чоловікові і двом дітям.

Приводом для настільки неординарного рішення послужив офіційний лист про припинення співробітництва з нею студії «Юніверсал», тієї самої, котру вона врятувала від розорення, узявши участь у фільмі «Три милі дівчини». Дурбін могла продовжити кар’єру: їй пропонували ролі, компанія «Метро Голдвін Маєр» намагалася заманити її багатомільйонним контрактом — акторка відповідала всім чемною, але рішучою відмовою. Голлівудські продюсери шаленіли: уперше їм дісталася роль прохачів і тих, кому відмовлено.

Про справжні причини вибору, який змінив життя акторки, вона скаже значно пізніше: «Я створювала образ ідеальної доньки для мільйонів незадоволених життям матерів, які могли, купуючи квитки в кіно, двічі на рік поповнювати запаси солодкості й цноти. Настав час, коли я перестала бути солодкою й цнотливою. Війна зруйнувала світ фантазій і очевидних банальностей. Після війни мої фільми та варіації на тему вигаданої особи Діни Дурбін зазнали серії провалів. Саме цьому я зобов’язана своєю удачею — нею виявилася здатність звернути з цього шляху, не зашкодивши собі. І моє власне життя почалося по-справжньому. Воно наповнене й чудове. Але я знаю, що мої уявлення про нього не поділяють більшість моїх колишніх шанувальників. Те, що й сьогодні, у розірваному протиріччями світі, з усіма його лиховісними підтекстами, вони все ще жадібно цікавляться «своєю» солодкою синтетичною зіркою, доводить, що я була для них лише рятівною втечею від реальності».

Ці слова роблять честь розуму та проникливості акторки. Мало хто здатен судити про свою кар’єру, її злети та спади настільки тверезо й глибоко. Діна Дурбін занадто добре знала Голлівуд і розуміла, що їй не вирватися з установлених меж амплуа — ні продюсери, ні публіка не бажали приймати її в драматичних ролях. Втеча Дурбін із Голлівуда була продуманим рішенням, результатом особистого вибору, а не вимушеним здаванням позицій.

Однак — рідкісний випадок! — вона пішла, щоб залишитися. Її пам’ятають і люблять глядачі різних поколінь: і ті, для кого її фільми — зворушливий спогад юності, і ті, хто вже в наші дні відкрив для себе акторку.

Світ кіно прекрасний своїм розмаїттям. Діна Дурбін віддала свій талант легкому, радісному кінематографу, фільмам, які розважали публіку, даруючи їй хвилини відпочинку та веселощі. Чи справедливо зі снобістською зарозумілістю ставитися до цих картин — невибагливих, але сповнених життя, іскрометного гумору і, звісно, чудової музики! Чарівний голос Дурбін, природна щира манера співу, багаторазово посилюючи її акторську чарівність, і сьогодні роблять ці фільми привабливими для глядача. Можна сказати, що акторка була занадто суворою в оцінці своєї праці, адже її ім’я назавжди залишилося в історії кіно.

Дебют разом із Джуді Гарленд

Народилася Една Мей Дурбін 4 грудня 1921 року в канадському Вінніпезі, у родині емігрантів із Великобританії — манчестерського коваля Джеймса Дурбіна та валлійки Ади Рід. Коли малій виповнилося кілька місяців, батьки віднесли її на конкурс «Найгучніше немовля-крикун». Една перемогла: від її пронизливого крику у вікнах лопнули шибки. Згодом виявилося, що голос у дитини не лише сильний, а й гарний і глибокий. Маленька Една вправлялася з вокалу — заняття оплачувала її старша сестра Едіт, яка працювала вчителькою. На той час родина Дурбін переїхала до Лос-Анджелеса, де незабаром почалося сходження Едни до світової слави.

Спочатку вона виступала на радіо, у знаменитій в 30-ті роки радіопрограмі «Шоу Едді Кантора», де виконувала популярні мелодії та оперні арії. Американські радіослухачі були вражені майстерністю, з якою 14-річна дівчинка співала арію мадам Баттерфляй. Голлівуд не залишився байдужим до юного таланта. 1936 року на студії МГМ було знято першу короткометражку за участю Діни Дурбін «Щонеділі». Цікаво, що в цьому фільмі дебютувала ще одна майбутня зірка — Джуді Гарленд.

«Золотий вік» ряснів талантами: у ті роки на знімальних майданчиках Голлівуда знімалися Кетрін Хепберн, Кларк Гейбл, Бетт Девіс, Хемфрі Богарт, Грета Гарбо, Вів’єн Лі, Марлен Дітріх, Лоуренс Олів’є... Та все ж Діна Дурбін не загубилася у багатому на події та імена кінематографічному житті 1930-х років. Її помітили критики й глядачі. Студія «Юніверсал» підписала з нею довгостроковий контракт.

Спочатку мало хто вірив у проект «Три милі дівчини», над яким працювали режисер Генрі Костер і продюсер Джо Пастернак, які мали чималий досвід у створенні музичних комедій. Але на роль молодшої з трьох сестер вони запросили Діну Дурбін; завдяки їй фільм мав гучний успіх — багатомільйонні збори буквально повернули студію до життя. Кар’єра Діни — саме так тепер звали Едну Мей — розвивалася стрімко й бурхливо. У наступній картині «Сто чоловіків і одна дівчина» вона вже грала головну роль, а її партнером став знаменитий диригент Леопольд Стоковський. Режисером і продюсером фільму знову виступили Костер і Пастернак, які втекли до Каліфорнії з нацистської Німеччини. У Берліні кожен із них успішно працював у кіно, але в Голлівуді все довелося починати спочатку. І вони стали творцями нової голлівудської зірки.

Початок кар’єри Діни нагадував долю інших дітей-зірок тієї епохи. Ширлі Темпл, Джуді Гарленд і Міккі Руні виконували дитячі ролі з властивою для юності безпосередністю — нею зачарувала публіку і героїня Діни в картині «Сто чоловіків і одна дівчина». А виконання арії з «Травіати» Верді було визнане знавцями одним із найкращих в історії оперного мистецтва.

Оцінивши таланти і можливості юної акторки, Костер і Пастернак, використавши досвід європейського кіно та звернувшись до системи сімейних цінностей, настільки важливої для Америки, створили для Діни Дурбін унікальний образ: вони надали глядачам можливість стежити за долею улюбленої екранної героїні. На очах у зворушеної публіки вона росла («Три милі дівчини стали дорослими»), навчалася в коледжі у Швейцарії («До нестями закохана в музику»), закохувалася («Цей вік»), робила успішну кар’єру («Щось навіяв вітер»). 1939 року на екрани вийшов фільм «Перше кохання», де відбувся перший екранний поцілунок Діни — повідомлення про це потіснили з перших шпальт американських газет звістки про початок Другої світової війни.

Найбільш високооплачувана

Так Діна стала улюбленицею всієї Америки. Смілива, життєрадісна, вона кидала виклик труднощам, випромінювала бадьорість і впевненість у своїх силах. Чарівний голос, сяйливі очі, заразливий сміх... Завдяки майстерності продюсерів і режисерів і без того тонка грань між чарівною Діною та її екранним образом поступово зникала в очах публіки. Створювалася ілюзія безперервності життя її героїні, і глядач відчував себе не просто свідком, а й учасником подій, що відбувалися на екрані. Кіно і життя переплелися у свідомості публіки так щільно, що життя почало скидатися на казку, а казка набувала рис реальності, через що ставала ще більш захопливою.

Дурбін стала єдиною юною зіркою Голлівуда, яка фактично виросла на знімальному майданчику — і за цим із постійною увагою та щирим обожнюванням спостерігав увесь англомовний світ, — адже її вважали «своєю» глядачі Великобританії, Канади і США. Костер і Пастернак створили унікальний в історії кіно феномен, використавши власне процес дорослішання акторки як один із важливих складників її екранного образу, що мав внутрішню логіку розвитку, котра цілком відповідала реальності: із милої дівчинки Діна перетворилася на чарівну дівчину, потім — на зворушливо-чарівну молоду жінку. Для глядачів вона була й ідеальною дочкою, і улюбленою племінницею, і відданою сестричкою, і найкращою подругою... І, звісно, жаданою нареченою. 1939 року Діна Дурбін здобула «спеціальний» «Оскар» — «за втілення на екрані духу юності».

Вона стала найбільш високооплачуваною акторкою у світі. Але це жодною мірою не позначилося на її характері: зарозумілість і бундючність ніколи не були їй притаманні. Усі, хто зустрічався з Дурбін, згадують про неї як про людину добру, чуйну, уважну до людей. На своє перше весілля 18-річна Діна запросила тих, хто працював із нею над фільмами, — від теслі та помічника монтажера до асистента декоратора.

На початку 1940-х років популярність Діни стала всесвітньою. Відома акторка Кармен Міранда згадувала: «Коли в Бразилії виходить новий фільм із Діною Дурбін, на вулицях Ріо-де-Жанейро з’являються тисячі юних міс Дурбін, вбраних і зачесаних, як вона».

Високо цінував талант акторки Вінстон Черчілль. Часто вона співала на прийняттях на честь дня народження Франкліна Рузвельта. А Беніто Муссоліні у відкритому листі 19-річній Діні Дурбін розповідав про те, як її люблять в Італії і благав умовити президента США не вступати у війну на боці Британії. Лист залишився без відповіді, а сама Дурбін, як і багато її колег, охоче брала участь у зустрічах, покликаних піднести бойовий дух солдатів: коли в концертах для мобілізованих перед відправкою на фронт вона співала популярну на той час пісню «Помолімося за хлопців, які там...», на очі новобранців наверталися сльози. Солдати обожнювали улюблену акторку: прикріплювали її портрети до крил винищувачів, називали Дурбін «дівчиною, до якої хочеться повернутися з війни»; зв’язківці британських ВПС у повідомленнях використовували її пісню «Це нерозумно, але смішно» із «Весняного параду» (у радянському прокаті — «Весняний вальс»), відбиваючи її ритмічний рисунок азбукою Морзе.

В Амстердамі в музеї Анни Франк зберігається фотографія, вирізана з журналу — усміхнена Діна Дурбін із партнером по фільму «Перше кохання» Робертом Стеком. Фото було знайдене в криївці, де Анна жила з родиною: воно висіло над її ліжком.

«Дві гітари за стіною…»

Діна Дурбін завжди була чемна й делікатна у ставленні до своїх шанувальників. У травні 1944 року в пресі повідомлялося про лист, отриманий нею: якось увечері в казармі зайшла розмова про зірок, які виступали перед солдатами. Один із військових із гіркотою сказав: «Ці дамочки не надішлють хлопцеві навіть бляшанки з арахісом за п’ять центів...». Автор листа заявив, що ладен поставити всі свої гроші і побитися об заклад — Діна Дурбін надішле йому ці горішки. Охочих підтримати парі виявилося сила-силенна; солдат, який улаштував суперечку, написав акторці. Діна одразу ж вислала йому п’ятицентову бляшанку з арахісом, щоб він зміг виграти парі. Незабаром вона отримала величезну картонну коробку з арахісом — солдат купив її на виграні гроші і додав до неї список усіх солдатів взводу, які брали участь у парі. Почуття гумору ніколи не залишало Дурбін — ні в кіно, ні в житті.

У Радянському Союзі, де з величезним успіхом наприкінці 1940-х років ішли фільми Діни Дурбін («Сестра його дворецького», «Секрет акторки», «Весняний вальс», «Перший бал», «Сто чоловіків і одна дівчина», «Шлюб мимоволі»), її любили всі. Жінки воліли скидатися на свою улюбленицю: шили собі ситцеві сукні і просили перукарів зробити їм «холодну хвилю — як у Дурбін». Чоловіків зачаровувала її природна жіночність, що іскрилася життєлюбством і добротою. І, звісно, всіх підкоряв її спів. Особливо любили знамените попурі з російських романсів (котрих майже не виконували тоді в Радянському Союзі) із «Сестри його дворецького». Включивши «російську тему» у фільм, американські кінематографісти хотіли висловити співчуття та підтримку союзницьким військам (фільм вийшов на екрани 1943 року), а радянські глядачі захоплено слухали «Калитку», «Две гитары за стеной…», «Эй, ямщик, гони-ка к «Яру» у чудовому виконанні Діни Дурбін.

Її спів — це суто акторське виконання, із виразною мімікою та пластикою. Не можна не помітити однієї особливості музичних номерів Дурбін — цілком віддаючи себе, своє єство музиці, вона, проте, ніколи не розчиняється повністю у виконуваному номері, тобто завжди перебуває всередині певного кіноепізоду й водночас готова відгукнутися на те, що відбувається навколо. У мистецтві стриманого, точного й тонкого вираження почуттів під час співу мало хто міг зрівнятися з нею. Це розуміли режисери, тому, як правило, усе в кадрі — від його композиції до захопленого погляду людини в натовпі слухачів — працює на розкриття її співочого та акторського дару, рідкісної музикальності. У «Сестрі його дворецького» це особливо відчувається. Світло, робота камери, монтаж і, звісно, гра та вокальна майстерність Дурбін створюють дивовижний за своєю завершеністю, глибиною та витонченістю «російський» епізод, що й сьогодні дарує глядачеві насолоду досконалим злиттям кіно та музики.

У романтичних комедіях, які прославили Дурбін, звучала різна музика — від мелодій Моцарта, Верді та Пуччіні до народних пісень і сучасних акторці шлягерів. Її платівки розходилися мільйонними тиражами: будь-яка виконана нею мелодія ставала хітом, а класичні твори немов отримували нове життя.

Унікальність Діни Дурбін у тому, що, будучи по суті «продуктом» голлівудської фабрики мрій, вона, завдяки силі своєї особистості, зуміла вийти за рамки запропонованого їй амплуа. «Попелюшка», мила дівчина, весела, рішуча, неймовірна вигадниця — Діна віртуозно втілювала на екрані цей образ із жвавістю, запалом і енергією, які зачаровували глядачів. Але саме тому, що в ньому виявлялися і її особисті риси — інтелігентність, сила духу, внутрішня свобода, упевненість у собі, добродушність, надзвичайна стійкість і любов до життя — глядачі й сьогодні високо цінують її талант. Про це свідчить успіх її фільмів, перевиданих у 1970-х роках на відеокасетах, а в наші дні — на DVD. Повні зали збирає в московському «Ілюзіоні» ретроспектива її картин; у Лондоні діє «Товариство Діни Дурбін», котре видає присвячений їй журнал і влаштовує кінопокази. У далекій Австралії письменник Александр Макроббі підготував до друку першу біографію акторки...

Сама Діна Дурбін, вийшовши 1950 року заміж за режисера Шарля Давіда, переїхала до Франції. Овдовівши 1999 року, вона живе в Парижі, уникаючи публічності. Її часто впізнають на вулицях європейських міст, але на запитання «Скажіть, ви — Діна Дурбін?» вона незмінно відповідає: «Ні... Але всі кажуть, що я на неї дуже схожа...».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі