«УНІВЕРСИТЕТ» — ЦЕ ПОВИННО ЗВУЧАТИ ГОРДО! - Культура - dt.ua

«УНІВЕРСИТЕТ» — ЦЕ ПОВИННО ЗВУЧАТИ ГОРДО!

15 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 15 лютого-22 лютого

Хто реформує освіту, той реформує суспільство. Януш КОРЧАК Перехід від індустріального до інформа...

Хто реформує освіту, той реформує суспільство.

Януш КОРЧАК

Перехід від індустріального до інформаційного суспільства зумовив перетворення освіти на потужний чинник соціального престижу з тими недоліками, які неминуче спливають на хвилі моди. У резонансі з потужними реформістськими потоками, що охопили національну систему вищої школи, зокрема в зв’язку з появою різноманітних форм недержавних навчальних закладів, це призвело до вельми суттєвої неоднорідності вузів, які мають формально однаковий статус. Більше того, вірус лжепрестижності дуже швидко викликав мутації «технікумів» в «інститути», «інститутів» — в «університети» чи «академії». Навіть унікальна за своєю історією і суттю Києво-Могилянська академія підстрахувалася додатковою назвою — університет.

Розмитість формальної ієрархії нинішніх вищих навчальних закладів, відсутність об’єктивного рейтингового кодексу, помітний зсув у царину суб’єктивних критеріїв добору й рівня підготовки майбутніх фахівців, принциповим завданням яких є забезпечення комунікативної єдності нації, вимагає відповіді на низку концептуальних питань, пов’язаних із перспективним розвитком різних векторів вищої освіти і її вершини — університету.

Тож доцільно звернутися до історичного становлення цього поняття, що йде корінням до створення Платоном першої академії, орієнтованої на формування на елітарному рівні з індивіда справді розвиненої вільної особистості. Античний період не закінчився взяттям Рима, оскільки паралельно в Східній Римській імперії продовжували функціонувати відомі вищі школи в Константинополі, Александрії, Афінах, Антіохії, Анкарі, Ефесі, окремі з яких збереглися й після відходу частини візантійських земель до арабів. Але в Західній Європі після її захоплення варварами практично зникла письменність і згодом довелося наново відроджувати всю просвітницьку систему. Тому часто виникнення європейських університетів починають розглядати з раннього Середньовіччя, приписуючи державному генію Карла Великого ідею загальної освіти і проведення першої «культурної революції». Адже більш як за десять років до офіційного оголошення створеної ним 800 року грандіозної імперії знаменитим капітулярієм, названим Т.Грановським «великою хартією європейської цивілізації», він декларував повсюдне створення монастирських шкіл. З наверненням у християнство цим шляхом піде й Київська Русь, яка домоглася поголовної письменності населення.

А перший університет у Західній Європі — Болонський, із якого почалася епідемія поширення вищих шкіл як в Італії, так і за її межами, з’явився лише 1088 року. Йшлося, передусім, про відновлення античних традицій у просвітництві, що почалося, ясна річ, із Емілії-Романьї та її центру, Болоньї, розташованої неподалік Равенни, яка підхопила після розділу Римської імперії державний скіпетр Рима. Порівняно швидкий розвиток міст створив сприятливий клімат для функціонування університетів як чинників формування державних структур і соціальних інституцій. Ось чому провідне значення мали гуманітарні факультети, пов’язані, передусім, із юриспруденцією. Крім цього, аж до винаходу друкарства саме університетська кафедра була часто єдиним джерелом культурної інформації, а бібліотеки були по суті колективною пам’яттю багатьох поколінь, створюючи сприятливе середовище для вільнодумства.

На віртуальному графіку глосарії середньовічних університетів XII—XIII століть дають майже вертикальний сплеск. Уже в Болонському університеті на початок XIII століття навчалося до 10 тисяч чоловік із усієї Європи, а в знаменитого професора Ацо нібито було так багато слухачів, що доводилося читати лекції на площі. Потім в одній тільки Італії вищі школи виникають як гриби після дощу: Модена (1182), Реджіо (1188), Віченца (1204 ), Ареццо (1215), Падуя (1222), Неаполь (1224 ), Римська курія (1244 — 45), Сієна (1246), П’яченца (1248). Дещо пізніше університети з’являються в Римі (1303), Перуджі (1308), Тревізо (1318), Пізі (1348), Флоренції (1349). Досить високою була концентрація університетських центрів і на прилеглих до Італії землях, що калькують територію Священної Римської імперії. Стараннями трьох поспіль імператорів Оттонів, останній із котрих помер рівно тисячу років тому, 1002 року, ідея відродження античних імперських держав значною мірою підтримувалася, як і за часів Карла Великого, активним розвитком просвітництва на рівні монастирських шкіл. Особливо це стосувалося Німеччини і Франції, де 1200 року було засновано Паризький університет із особливим статусом незалежності від духовної та світської влади, підтвердженим указом французького короля та буллою Папи Інокентія III. Точнісінько так само в боротьбі за автономію проходило становлення в Англії Оксфордського, а з 1209 р. й відокремленого від нього Кембриджського університетів. Нарешті, до найпрестижніших, що задавали тон іншим університетам Європи, слід віднести й Саламанкський, заснований 1227 р.

Фактично середньовічні університети були професійними цехами зароджуваної з початком розвитку капіталізму інтелігенції, активно затребуваної дедалі більшими містами. Це принципово відрізняло їх від фактично гуманітарних гуртків античності, коли не було потреби в масовій підготовці випускників унаслідок глобального домінування сільського господарства. А міське культурне середовище, яке підживлювало новий тип вищої школи, формувалося не тільки в координатах поділу векторів світської та духовної влади, сформованої в рамках християнства, а й становлення виробничих цехів.

Татаро-монгольська навала з 40-х років XIII століття дещо загальмувала первинний шквал утворення європейських університетів, новий пік виникнення яких припадає на середину наступного століття. При цьому знекровлені Столітньою війною (1337—1453 рр.) Англія і Франція опиняються певною мірою на периферії цього процесу, поступаючись лідерством Центральній Європі, особливо Німеччині. Остання входила до складу Священної Римської імперії, яка включала не тільки німецькі, а й чеські землі. Зсув ренесансних тенденцій на Схід Європи за відсутності сильної централізованої влади, що обумовило, зокрема, роздрібнення Німеччини на багато самостійних князівств, які потребували підтримки престижу, зумовило високу купчастість новостворених університетів: Празького (1348), Краківського (1364), Віденського й Женевського (1365), Гейдельберзького (1386), Кельнського (1388), Будського (1389), Ерфуртського (1390), Лейпцизького (1409), Ростокського (1419).

Наступний етап розвитку просвітництва починається з винаходом Гуттенбергом у середині XV ст. друкарства, яке багатократним тиражуванням сприяло поширенню знань і розширенню інтелектуального світогляду особистості. На карту університетських міст Європи щільною сіткою накладаються центри друкованої преси і практично відразу — осередки бібліотек нового типу, зокрема таких відомих, як Флорентійська, заснована 1441 р. Козімо Медічі, й Ватиканська, створена через дев’ять років Папою Миколаєм V.

До 1500 року в Європі діяло вже 80 університетів.

Саме в той час університети помалу позбуваються цехової структури — адже в середні віки термін «universitas» означав не стільки сукупність наук, скільки будь-яку корпорацію людей, об’єднаних спільними інтересами й незалежним правовим статусом. Відтоді починає формуватися сучасна форма університету як академічного навчального закладу, що акумулює у своєму відомстві фундаментальні науки різних напрямів на противагу «інститутам», орієнтованим на вузьку спеціалізацію. Проте останні утворяться тільки в XIХ столітті. А до цього, починаючи з XV століття, відбуватиметься відмирання схоластичних напрямів університетської освіти й поступове, особливо в добу Просвітництва, залучення новітніх досягнень природознавства. При цьому не тільки виникають нові університети — у Мадриді (1508), Кенігсберзі (1544), Вільнюсі (1579), Единбурзі (1583), Галлі (1694), Геттінгені (1737), Москві (1755), Штутгарті (1781), Дерпті — Тарту (1802), Казані (1804), Харкові (1805), Берліні (1810), Варшаві (1818), Санкт-Петербурзі (1819), Києві (1834), Бухаресті (1864), — а й змінюється їхня структура, орієнтована на практичні потреби суспільства. Однією з жертв цих процесів стала й Києво-Могилянська академія, що виникла 1632 року на базі тодішніх шкіл Києво-Богоявленського братства й Києво-Печерської лаври спочатку як колегія, а 1701 р. здобула свій остаточний статус. З приєднанням України до Росії її фактично було знекровлено, хоча вона й виконала свою місію першого навчального закладу не тільки на українських, а й на російських землях, підготувавши декілька поколінь елітарних кадрів.

Водночас активний розвиток мануфактурного виробництва, банківської справи й торгівлі спричинив явний крен вищих шкіл у прагматичний бік. Під кінець ХХ століття світогляд багатьох учених, здавалося б, найбільш підготовлених до сприйняття всієї сукупної людської мудрості, дедалі частіше виявлявся обмеженим сферою вузькоспеціальних знань. Науково-технічний авангардизм вагою своїх обладунків почав затуляти людський образ суспільства, позбавляючи культуру старих пріоритетів.

Саме на цьому тлі в різних країнах Європи періодично виникають концепції «ідеального університету». І навіть в Англії, де науково-технічна революція раніше ніж на континенті перейшла в промисловий етап свого розвитку і де вперше в аудиторії приходить експериментальна наука, університети прагнули зберегти розумний баланс між локківським «культом ученого джентльмена» та смітівським «культом практичної людини». Було створено вилку «Оксфорд» — «Кембридж»: у першому готували національну управлінську еліту, а в другому — престижні наукові кадри. Сучасники не бачили в цьому суперечності й увесь комплекс почали називати «Оксридж». Закладене ще за доби античності в основу вищої школи гасло Діогена «Шукаю людину!» було пронесено через століття як у постулюванні вільнодумства, що вдалося зберегти навіть у період середньовіччя, так і в обстоюванні самої ідеї гармонійного розвитку особистості — університети ніколи цілком не підпорядковували ренесансний ідеал Людини іміджу наукового дослідника.

До ХIХ століття викристалізувалися дві принципові концепції вищої освіти — за Гумбольдтом і за Ньюменом. У першу природно вписувалося класичне бачення університету як джерела глобальної гуманітарної освіти, друга враховувала реалії розвитку індустріального суспільства та його потреби в конкретних фахівцях. Залежно від національних платформ ці концепції перетворилися на чотири основні типи університетів — англійський, німецький, французький і американський. При цьому перші два дотримувалися традицій фундаментальної освіти, що спирається як на суспільні, так і природничі науки. Правда, в Німеччині наукові дослідження було більшою мірою відмежовано від процесу освіти, ніж в Англії. Університети Франції робили основний акцент на підготовці державних діячів. Американські ж дотримувалися прагматичної орієнтації на підготовку фахівців у конкретних галузях. Університети Російської імперії пішли переважно німецьким шляхом.

Наприкінці другого тисячоліття унікальні можливості Інтернету щодо створення світового банку інформації, зробивши доступ до знань воістину універсальним, принципово розширили можливості дистанційного навчання, дозволивши реалізувати сформовану ще в середні віки одну з наріжних університетських заповідей — наука не знає кордонів. Водночас на долю університетської освіти випали нові випробування — адже на рівні конкуренції друкованих й електронних джерел інформації відбувається навальне падіння інтересу до поглибленого книжкового читання й заміна власного усвідомленого сприйняття на рівні інтелектуальних і психологічних нюансів сурогатним сьогохвилинним кліпом. Нагнітання жаху знищення духовного начала, певне, відчув кожен, прочитавши роман Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом». Але саме нині ідея університетської освіти як віддзеркалення універсальності Всесвіту з його двома компонентами «Universum» — «Universitas» — повинна врятувати світ.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво