УКРАЇНСЬКИЙ ДЖИГІТ — АНАТОЛІЙ ХОСТІКОЄВ

У виставі Національного театру ім. І.Франка «Кін IV» Г.Горіна — роздолля для акторського бешкетування. Саме тому вибрав її для свого бенефісу народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, а тепер ще й кавалер ордена «За заслуги» Анатолій Хостікоєв. У дію цієї вистави найорганічніше, винахідливо і з гумором вплелися численні поздоровлення ювіляру.

Акторам властиво приміряти на себе долі своїх героїв. Як не можна краще «прийшлася» на Анатолія Хостікоєва доля знаменитого англійського актора Едмунда Кіна. Коли врахувати, що вистава до всього є ще й режисерським дослідом актора — стають зрозумілими в ній феєрверк знахідок, море вигадок, буйство фантазії. Як і для далекого великого англійця, для Хостікоєва театр став сенсом життя, і в неймовірних переплетеннях дійсності та гри він не бачить нічого ганебного. Вийшовши на художні узагальнення і створивши образ Актора на всі часи, А.Хостікоєв робить свого Кіна насамперед людиною чарівною, великодушною, теплою, чуйною, мудрою і талановитою. Зробити це йому не важко, бо все це риси його власного характеру, і грає він, за великим рахунком, самого себе.

Український осетин, осетинський українець?… Земляки та гості батьківщини батька Анатолія у своїх привітаннях намагалися з’ясувати, якої крові в ньому більше. Вбраний у костюм горця Анатолій виглядав справжнім джигітом, але що актору костюм персонажа — це його постійний одяг. Придумали іспит складніший — осушити величезний кутий ріг вина, та й у цій справі актори — народ загартований. А от після цього виконати національний танець із живою вівцею на плечах! Ось це під силу лише справжньому осетину. Але тут, напевно, і рідна франківська сцена допомагала. Хоча новий художній керівник харківського театру «Березіль» Андрій Жолдак відверто переманював ювіляра у свій театр, навіть лист привіз від акторів-козаків — турецькому султану. А ось московський актор Олексій Петренко, котрий спеціально приїхав на ювілей друга, повідав про своє бажання попрацювати в театрі ім. Франка, на що Б.Ступка негайно призначив йому зустріч для творчих переговорів. Атмосфера цієї незвичної вистави, яка збагатилася варіаціями освідчень у любові чудовому актору, була дивовижно святковою, світлою, веселою. Поздоровляли офіційні особи, представники Міністерства культури й мистецтв, Спілки театральних діячів, колеги з київських театрів, зі Львівського театру ім. М.Заньковецької, армійські товариші по службі, друзі-мисливці, цілу виставу влаштувало акторське братство рідного театру. Сталося й зовсім неймовірне: на сцені водночас стояли два Анатолії Хостікоєви — брата приїхав поздоровити ще один Анатолій Хостікоєв.

Було море квітів, глядачі несли і несли букети. Актор стояв у костюмі Кіна, приймав їх, роздавав автографи, і знову реальність змішувалася з грою. Згадалася фраза з вистави: «Років через триста підпис Кіна коштуватиме мільйон». Упевнена, що згодом автограф Анатолія Хостікоєва теж буде раритетом, і матиме ту цінність, яка не поціновується мільйоном.