Український Інтернет краде книжки, вбиваючи їх авторів - Культура - dt.ua

"Український Інтернет краде книжки, вбиваючи їх авторів"

31 травня, 2013, 19:50 Роздрукувати Випуск №19, 31 травня-7 червня

Президент українських книговидавців — про проблеми й перспективи

Чим конкретно держава сьогодні здатна допомогти книговидавцеві? Чи можуть українці претендувати на звання "нації, котра активно читає"? Які автори й видавництва нині серед лідерів ринку? Ці та інші запитання DT.UA адресувало — в контексті третього "Книжкового Арсеналу" — серйозному експертові, президентові Української Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександру АФОНІНУ. 

Загалом, пан Афонін позитивної думки про книжкове свято, що розгорнулося в столиці. "Мистецький Арсенал", підкреслює він, провів велику підготовчу роботу, хоча час для акції обрано не досить вдалий. "Наприклад, у Лейпцигу на такій виставці я був шокований кількістю присутніх там дітей, підлітків та молоді. Нескінченний потік школярів і студентів приємно мене вразив. А в нас наприкінці травня — останні дзвінки в школах. І мені здалося, що молоді на "Книжковому Арсеналі" небагато..."

— Олександре Васильовичу, як ви гадаєте, чи зможе київський "Книжковий Арсенал" у найближчому майбутньому стати лідером серед таких вітчизняних книжкових форумів? 

— Я б не хотів протиставляти "Книжковий Арсенал" львівському Форуму видавців. У Львові Форум видавців — центрова подія, і місто живе очікуванням книжкової виставки. У кав'ярнях, ресторанчиках, на вуличних майданчиках жителі активно спілкуються з авторами, видавцями. У ці дні Львів живе книжкою — місто віддане авторові, читанню. Тут до пізньої ночі тривають дискусії, авторські зустрічі, виступи.

"Книжковий Арсенал" поки що цікавить і залучає певну частину читачів. Я розумію масштаби мегаполісу. Та все ж київська виставка набирає обертів. 

Вважаю за доцільне скористатися можливостями МЗС, щоб розсилати запрошення до участі у виставці в усі європейські країни. Український читач має порівняти й побачити, що таке книжка українська, європейська. Поки що для європейців ми залишаємося закритою зоною. Річчю в собі. Спілкуємося тільки між собою. А це не сприяє розвиткові книжкової галузі. Попри всі позитивні моменти, наші виставки — і у Львові, і в Києві — залишаються ринком. Так, є дискусії, є програмні елементи. Але все ж видавець приходить із єдиним бажанням — продати. І без таких проектів складно працювати з українською книжкою. Розповсюджувачам книжок набагато простіше працювати з російською, привозною книжкою. Бо там є великі гравці, що можуть забезпечити поставку. А український видавець майже не має коштів на логістику. Відтак, потерпають усі — і видавець, і споживач, і торгівля. 

— Мабуть, вам добре відома статистика: скільки в нашій країні державних і приватних видавництв? Яка ефективність їхньої діяльності? 

— Важко сказати. Чимало їх перебуває у стані реорганізації та злиття з іншими. Зникли видавництва "Маяк", "Україна", "Здоров'я". У радянські часи було 26 видавництв, якими опікувався Держкомвидав. Щорічно виходило друком 170—190 млн примірників книжок. Тепер, за наявності 5тис зареєстрованих видавництв, книжкову продукцію на ринку представляють лише близько 1700. Але й вони не в змозі заповнити жанрові ніші, щоб цілком задовольнити читацький попит. 

За підсумками 2012 р., 56% назв книжок видаються накладом менше 500 примірників. Ці книжки явно недосяжні для більшості читачів в Україні. Зазвичай вони осідають у Києві. Дещо може потрапити в Харків, дещо — у Львів. Торік видано 26 тис. книжок, позаторік — 23 тис. Усього — 50 тис. Але для споживача доступні лише 13—14 тис. назв книжок, які він може придбати. 

— І все-таки, якщо розширити попереднє запитання — яка нині рентабельність видавництв? Хто з них успішний, а хто ледве виживає на ринку?

— Нині говорити про суто ринкову успішність не доводиться. Бо в систему видання книжок залучаються бюджетні ресурси. Шляхи надходження цих грошей різні, й не завжди їх можна відстежити. Тому ринкова успішність — це одне, а успішність видавництва (яке має доступ до бюджетних ресурсів) — трохи інше. 

Європейська статистика веде облік не кількості виданої літератури, а кількості реалізованої або придбаної літератури. Враховується сума, витрачена громадянами на придбання книжок. Ці цифри жорстко відстежуються на рівні урядів. А сам показник є головним в оцінці морального, духовного та інтелектуального здоров'я нації. Якщо він починає знижуватися, вживають усіх можливих заходів для повернення його до попереднього рівня. 

В Україні ж фігурує "цифра виробництва". Але вона зовсім не підтверджує, що книжка дійшла до споживача. За статистикою, близько 40% книжок, які виходять упродовж року, так і залишаються лежати на складах. Причини? Низька купівельна спроможність населення і... різке зниження культури читання. 

Недавно проводилися дослідження, згідно з якими 51% населення України взагалі не бере до рук книжку. 49% громадян читають книжки, але з них 28% розгортають її тільки один раз на рік. 

За нашими оцінками, сьогодні в Україні книжки читають 30—33% населення, що у 2—2,5 разу менше, ніж європейська аудиторія. 

І книжка вже починає мстити за неповагу до неї. Щоб зрозуміти це, варто лише подивитися новинні канали. Скоро ця помста проявиться в нездатності держави забезпечити технічний, економічний розвиток, впровадження нових технологій. Адже ми — вихідці з країни, яка виробляла дуже складну технічну продукцію, перетворилися на країну — споживача виключно імпортного товару. Бісмарк свого часу сказав фразу, яку можна застосувати не тільки до армії: "Та країна, що не хоче годувати свою армію, годуватиме чужу". 

Нині народ зі спільноти, яка прагне розвитку, творчості, самовдосконалення, перетворюється на натовп, готовий тільки споживати й не здатний у критичних умовах згрупуватися і за рахунок власних знань, умінь, виробничої бази забезпечити себе всім необхідним для виживання. 

— Політики, письменники, читачі — кожен на свій лад — постійно говорять про те, що держава зобов'язана допомагати книговидавцеві. У чому, на ваш погляд, конкретно має полягати ця допомога? У яких масштабах і цифрах надається вона тепер? 

— У книговидавців є лише податкові пільги, які без відповідних дій — те ж саме що розпаювання земель між селянами. Приміром, у вас 6 га землі, а що з нею робити — невідомо. Кредит отримати не можете, інструментів, насіння та добрив — немає. Так і у видавництві. Пільги не було підкріплено відповідними стратегічними діями з боку держави. Книжкова торгівля знищувалася системно, на тендерах за право оренди книгарні мусили конкурувати з банками, ресторанами тощо. З одного боку — пільги. З іншого — видавець, позбавлений фінансових кредитів, змушений працювати виключно за власні оборотні кошти. А в таких умовах побудувати успішний бізнес неможливо. 

Та й виробництво книжки не супроводжувалося конкретними діями, які б пропагували читання серед співвітчизників. 

Отож самі пільги не можуть бути однозначним стимулом до розвитку. Вони мають супроводжуватися активною кампанією популяризації книжок, системними діями на підтримку книжкової торгівлі, фінансуванням бібліотек для поповнення фондів. 

Приміром, у європейських країнах за державні кошти закуповується від 30 до 40% книжок, виданих упродовж року, і всі вони спрямовуються в бібліотеки. Видавець повинен знати: він книжку видав, певну частину накладу куплять, і вона буде доступна для населення, незалежно від його купівельної спроможності. 

І ще. Ніде у світі виробника прямо не фінансують. Фінансують споживача: навчальні заклади,
бібліотеки тощо. Але у видавця є можливість отримати кредит, причому не під 30% річних, як у нас, а під 4—6%. Термін реалізації книжки досить тривалий. І за рік кредит з'їдає не тільки ту крихітну рентабельність, а й частину основного продукту, позбавляючи видавця можливості продовжувати свою справу. Тому в Україні видавці конкурують не на ринку, а в боротьбі за крихти від бюджетного пирога. 

Держава має створити механізм щадного режиму фінансування в такій важливій соціальній галузі як книговидання. Адже структура українського бізнесу така, що на металі, хімії, нафтопродуктах — 200% рентабельності, а у видавців — лише 15%. І необхідно вжити заходів для інвестування цієї сфери, залучаючи фінансові ресурси вітчизняного бізнесу. На термін 2—4 роки. А потім уже ці гроші працюватимуть на галузь, інвестора, державу. 

— Вам добре відомо, що ЗМІ періодично публікують рейтинги найкращих письменників і найбільш успішних видавництв. Найчастіше ці рейтинги далекі від об'єктивності, однак близькі до корпоративності. Можете назвати бодай кілька літераторів, за яких б'ються видавці, щоб їх надрукувати? 

— Мені було б некоректно про це говорити. Але є Книжкова палата, що фіксує наклади. Найбільш успішні? "Клуб сімейного дозвілля". Це видавництво займає перший рядок, оскільки продукує третину тиражних видань на рік. Далі — "Навчальна книга — Богдан", "Фоліо", "Ранок". Успішними можна назвати і "Грані-Т", "А-ба-ба-га-ла-ма-га", "Видавництво Старого Лева", "Кальварія", "Нора-друк". 

Успішні письменники? Андрій Кокотюха — активний, цікаво пише, якісно нарощує оберти. Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко, Сергій Жадан, Василь Шкляр. Дитячі письменники — Леся Воронина, Іван Андрусяк, Іван Малкович... 

Сучасна українська література досить молода. Та ж таки Росія почала активно "продукувати" нових авторів та літературу ще в середині 1990-х — після прийняття Закону про підтримку книговидання. В Україні цей процес розпочався лише у 2002—2003 рр., а це ще доволі малий період. Крім того, читачів практично не інформують про творчість сучасних українських авторів. Для порівняння: американські видавці закладають у вартість книжки 25% коштів на промоушен, а українські — 1,3% . Однак це середній показник. Ті ж Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", "Фоліо", "Грані-Т" закладають по 10%. Але у 90—95% видавництв взагалі не передбачено грошей на промоушен, у них їх просто немає. 

— Як відомо, у нас діє спеціальний проект "Українська книга", є програми її підтримки. Які сьогодні, на ваш погляд, основні складнощі з реалізацією української книжки, її просуванням на ринку? 

— Якщо українська книжка виходить у середньому накладом 1,5 тис. примірників, то російська — 3 тис. Ця статистика триває ще з часів СРСР. Але говорити, що сьогодні україномовна книжка переживає труднощі з розповсюдженням, я б не став. Адже підросли діти, молодь, для яких українська мова стала вже мовою їхнього спілкування. І сьогодні — питання лише якості книжки, літературного матеріалу. Гадаю, кількість україномовних книжок тільки зростатиме. Головне — не перетворювати мову в політичну проблему, адже будь-які спроби "шабельної атаки" завжди дають протилежний ефект. 

— Яка картина на пострадянському просторі, у країнах СНД? Де припадає більше книжок на душу населення? Де найбільше видається книжок? 

— Така статистика є, й останніми роками вона особливо не змінюється. У Біларусі й Росії — чотири книжки на душу населення. В Україні з 1994-го на цю душу припадала тільки одна книжка. Відносно успішним уважався 2008-й, коли було видано 1,26 книжки на душу населення. 2012-го — 1,4. Але минулий рік не показовий, оскільки багато книжок було видано під держзамовлення: підручники для 1—2 класів, додрукування підручників для старших класів. Проте ці видання зовсім не впливають на ринок вільної книжки, що становить усього 34—36 млн примірників. Це те, що є в доступі, що видавці можуть зробити й продати. Але, за нашим даними, кількість людей, котрі купують книжки, останніми роками неухильно зменшується. 

— Невже в цьому знову винна одіозна електронна книжка? 

— У європейських країнах електронна книжка є, швидше, партнером, ніж суперником друкованої. А в Україні залишається конкурентом. І навіть ворогом. Але не через саму книжку, а через дії людей, котрі створюють сайти й виставляють книжки у безплатний доступ. Таке грубе порушення авторського права рубає книжку під корінь. Передусім малотиражну, але потрібну літературу нон-фікшен. У таких книжках закладені знання — що робити і як робити. А ті, хто виставляє книжки на сайтах, геть-чисто "вбивають" авторів, котрі створюють наукові, інтелектуальні книжки, підручники для вищої школи. Уявіть ситуацію: видавець випустив у світ 300 примірників книжки на певну тематику, а продав — лише 20. І книжка вже є в Інтернеті! Та що казати — навіть університетські бібліотеки не цураються купити одну книжку, відсканувати й поширювати її електронну копію. Складається враження, що вища школа вбиває те, на чому має базуватися. 

Під час соціологічного опитування близько 61% українців заявили, що для них нормально — з морального погляду! — скачати будь-яку книжку безплатно. Основна ж маса європейців шукає, "як" заплатити. Кажуть, у нас це від убогості. Я ж підкреслю: це від моральної убогості. Духовно багата людина, навіть якщо буде дуже голодною, не крастиме, а просто попросить. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №10, 16 березня-22 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво