Українські етюди Франко Баллоні - Культура - dt.ua

Українські етюди Франко Баллоні

20 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 20 серпня-27 серпня

Хоча рік Італії в Україні офіційно не оголосили, Дні італійської культури, які відбуваються щорічно у травні, традиційно плавно перетікають у місяці й наповнюють собою культурну ауру нашої країни...

Хоча рік Італії в Україні офіційно не оголосили, Дні італійської культури, які відбуваються щорічно у травні, традиційно плавно перетікають у місяці й наповнюють собою культурну ауру нашої країни. Ми отримуємо можливість знайомитися з італійським балетом і драматичним театром, відвідувати виставки — художні та історії моди, слухати італійських музикантів світового класу й опери з сучасною італійською режисурою.

І все це відкривається для нашого глядача, слухача великою мірою завдяки діяльності Італійського культурного центру в Києві, одного з 76, що належать до міжнародної мережі. Завдання центрів культури — пропагувати стару й нову культуру Італії, поширювати італійську мову. Саме вони дають можливість долучитися до великої культури, яка подарувала світові Леонардо да Вінчі й Рафаеля, Данте, Пуччіні й Верді, не виїжджаючи за межі України.

Роботу Італійського культурного центру в Києві очолює професор Нікола Франко Баллоні. Для нього це вже друге відрядження до України, яке почалося майже рік тому. Другий приїзд до України ознаменувався активною участю в організації візиту великої Софі Лорен у рамках міжнародного фестивалю «Молодість».

Розпочате на такому високому акорді відрядження дало імпульс втіленню численних проектів уже протягом першого року перебування. Один з останніх прикладів — відновлена в репертуарі Національної опери України після майже 80-річної перерви вистава Амількаре Понкієллі «Джоконда».

— На київській сцені «Джоконду» вперше побачили 1885 року. Згодом від цієї опери відмовилися багато театрів світу. Річ у тому, що навіть у наші дні такі театри, як міланський Ла Скала і паризький Гранд-Опера, не в змозі поставити цей спектакль через організаційні складнощі — величезну кількість людей, включно з артистами цирку, балетними силами, дитячими хорами. І найголовніше — необхідність забезпечити шість гідних рівнозначних солістів, причому ще передбачити другий склад виконавців.

— А в Україні, ви хочете сказати, попри масовий від’їзд на роботу за контрактом зірок світової величини, така кількість знайшлася?

— Саме це й хочу сказати. Потенціал сильних і виразних голосів в Україні, очевидно, невичерпний. У цьому плані ми, італійці, з вами конкуренти.

Хоча згадую початок 90-х, коли опера мовою оригіналу у вас ще не звучала. А якщо й звучала, то тільки окремі арії, і, на жаль, вельми поганою італійською. Нині сталося дуже багато змін. У ваших напрочуд талановитих виконавців з’явилося більше можливостей для того, щоб стажуватися за кордоном — удосконалювати майстерність, тренуватися у вимові.

Наш відомий італійський режисер Маріо Корраді, який, власне, і здійснив постановку «Джоконди» в київському театрі, розповідав, як, працюючи ще рік тому над оперою «Турандот», відкрив для себе скарбницю українських голосів.

— Пане Баллоні, це ваше друге відрядження до України. Вперше ви приїхали з сім’єю майже 10 років тому. Скажіть, що, на ваш погляд, кардинально змінилося за цей час?

— Дуже багато. Вперше я приїхав сюди 1993 року. Україна переживала глибоку кризу комуністичної системи. Країна робила перші самостійні кроки. І я пам’ятаю, як моя дружина не могла купити свіжого хліба. Рудименти СРСР — порожні прилавки. Трьох моїх дітей, тоді ще підлітків, просто лякав вигляд ваших магазинів. Адже всюди було порожньо! Зрозуміло, що це зовнішній бік медалі, але водночас — ніби криве дзеркало того, що відбувалося глибше.

Ситуація була просто жахливою. Але саме тоді, попри все, я зрозумів — Україна зможе вийти з критичної ситуації. Усвідомлення цього прийшло, коли спостерігав і в спеку, і в холод одну картину: в центрі міста одна старенька виходила торгувати вранці й увечері. Я зрозумів, що українці — сильні люди і знайдуть вихід. Вони прагнуть гідного нормального життя — хочуть бути впевненими в майбутньому своїх дітей. І це найважливіше.

— Ви під час першого і нинішнього відряджень читали лекції нашим студентам. Ваше сприйняття молоді тепер і років десять тому.

— Як і на початку 90-х, я продовжую читати лекції в багатьох українських вузах. Тож можна сказати, що я активно спілкуюся зі студентською молоддю. Добре пам’ятаю молодих людей, які років десять тому, щоб розширити свій світогляд, прагнули виїхати з України. Тоді талановиті й амбіційні, зі знанням одної-двох мов просто не бачили перспективи для втілення своїх планів у рідній країні. Ситуація переломилася. Вже майже 80 відсотків студентів вам дадуть відповідь: «Так, ми хочемо поїхати за кордон, щоб удосконалити свої знання, але потім повернутися додому!» Вони бачать своє майбутнє саме тут. Це добрий знак! І, напевно, це найважливіші зміни, які сталися в Україні в період між моїми двома відрядженнями.

— Розкажіть, будь ласка, про грандіозний відеопроект про Україну, який ініціювала і практично здійснила італійська сторона.

— Ми проробили дуже складну пропагандистську роботу. Італію в культурному плані представляти не треба — її й так усі знають. Що ж до України, то її досі плутають із Росією. Адже для вас дуже важливо розібратися у феномені «російських» геніїв з українським корінням. Йдеться, наприклад, про Гоголя, Булгакова, Горовиця тощо.

З одним із національних італійських телеканалів — RAI-2 — ми підготували 4 фільми: один — про італійські підприємства на території України; другий — про співпрацю культурних інституцій України та Італії, третій — про молодь, її сподівання і проблеми, четвертий — про великих українців — від Сковороди, Гоголя, Довженка до Бубки та футболіста Шевченка. Загалом, це своєрідний «лікнеп» про Україну для Італії та Західної Європи загалом. На італійському телебаченні ці фільми йшли у прайм-тайм на початку нинішнього року. У проекті були задіяні Міністерство закордонних справ України, Посольство України в Італії і, звісно, Італійський культурний центр. Цей фільм уже існує в DVD-форматі й на відеокасетах. Нині є попередня домовленість про показ наших фільмів у грудні на «УТ-1».

— Кажуть, ви робите просто сенсаційні відкриття у сфері історичних культурних зв’язків між Італією й Україною.

— Коли на останній конкурс Сержа Лифаря до Києва приїхали італійські балерини, з’ясувалося, що засновницею школи була українка з дивним прізвищем-псевдонімом Ярусская. І коли ми стали вивчати біографію засновниці нашої Ярусскої, з’ясувалося, що насправді її ім’я — Євгенія Борисенко. І це була українська балерина, уродженка Керчі. Під час Другої світової війни вона потрапила до Італії. Потім вийшла заміж за італійця й залишилася жити в нашій країні. Але вона скрізь називала себе «Ярусская», на відміну, наприклад, від великої українки Соломії Крушельницької, яка підносила своє походження і яку, до речі, наш великий італійський композитор Джакомо Пуччіні називав «найпрекраснішою і найчарівнішою Батерфляй».

— Пане Баллоні, чи згодні ви з поширеним твердженням, що італійці й українці мають багато спільного?

— О, дуже багато! Навіть більше, ніж ми можемо собі уявити! Мені навіть здається, що ми народжені однією матір’ю. Я завжди запитую себе, чому мені так комфортно з українськими людьми? Не можу приховати таких сентиментів. Я не відчуваю такого збігу в емоційному сприйнятті світу, за всієї поваги, ні з німцями, ні з французами, ні з іспанцями.

— А в чому наша основна відмінність?

— Ваша основна проблема — в усе ще існуючому комплексі неповноцінності. Подолання цього комплексу меншовартості — важлива умова зростання. Італійці — великі індивідуалісти. Для українців ще триває процес самоствердження. Для італійців дуже важлива незалежність, їм важливо усвідомлювати, що саме вони — повноправні господарі своєї долі. Українці, як мені здається, все ще перебувають під гнітом радянського минулого. Це й заважає їм відчути реальну свободу.

Але ситуація, як я вже казав, змінюється. Наприклад, багато представників культури — співаки, художники, скульптори, а останнім часом навіть дизайнери — роблять спроби бути почутими на Заході, понад те — стати відомими у світі. І ви гідні цього. Я порівнюю Україну сьогоднішню з італійським Ренесансом XV століття. Тож у вас усе попереду!

— Які ж плани в Італійського культурного центру?

— Ми продовжуватимемо співпрацю з Маріо Корраді. З Національною оперою є попередня домовленість на постановку в найближчому майбутньому нової вистави. Це буде «Бал-маскарад», або «Отелло», або «Макбет».

Найближчим часом у філармонії — серія камерних концертів з участю відомих класичних виконавців. Цієї осені готуємо ретроспективу фільмів Орнелли Муті, передбачається її участь.

І, звісно, запрошуємо всіх бажаючих на вересневий ярмарок «Браво, Італія!» Це буде передусім промислова виставка, але багато уваги плануємо приділити й культурі: готуємо виставку майоліки, концерти в Національній опері та у філармонії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво