Українізація кінопрокату: скромна чарівність заборон - Культура - dt.ua

Українізація кінопрокату: скромна чарівність заборон

27 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 27 січня-3 лютого

У вітчізняних кінокіл знову з”явився інформпривід для суперечок, дискусій, полемік… Як відомо Ка...

У вітчізняних кінокіл знову з”явився інформпривід для суперечок, дискусій, полемік… Як відомо Кабінет міністрів прийняв постанову, яка торкається дублювання (озвучення, титрування) фільмів закордонного виробництва українською мовою. Стане це реальним кроком у формуванні і здійсненні культурної політики — чи ще одним повітряним замком?

Звісно, дублювання фільмів державною мовою слід вітати. Не лише тому, що цим ми приходимо до усталеної у світі практики. А й тому, що ця практика корисна і для підтримки української мови, і для підтримки українського кіноринку, що не менш актуально. Адже дублювання українською може спрацювати як бар’єр на шляху безперешкодного користування нашим кіноринком, що, на жаль, зараз робить Росія. У кожному разі, бачиться ряд позитивних можливостей: якщо не зростання прямих (не опосередкованих Росією) закупок фільмів, то принаймні збереження в Україні частини грошей (у формі нових робочих місць для акторів, редакторів, перекладачів). Не кажучи вже про ревіталізацію української мови. Якщо, звісно, українізація кіно не почне буксувати, як це відбулося з телебаченням, де українська мова дедалі частіше фігурує у формі суто декоративних субтитрів поверх російського дублювання. Однак у постанові такий небажаний поворот враховано і спеціально застережено, що дублювання має здійснюватись «на фільмокопії мови оригіналу». Тож цілком імовірно, що через вісім місяців у кінотеатрах ми почуємо українську мову. Що це буде за мова (з огляду на рівень грамотності), що це буде за голос (з огляду на місцеву дикторську школу) — це вже інші питання. Навіть, можна сказати, приємні клопоти.

Однак існують і серйозніші сумніви щодо постанови. Строго кажучи, постанова про дублювання фільмів українською мовою не мала б виходити, оскільки вона сама є, перепрошую за тавтологію, дублюванням. Вона повторює Закон про мову, який існує в Україні з 1989 року. У статті 32 цього закону, зокрема, йдеться про «переклади українською мовою і публічну демонстрацію фільмів». Але для того, щоб закон виконувався, треба мати механізми регулювання. Без цих механізмів закон утопічний, незважаючи на те, що тішить професійних патріотів. У нас Закон про мову не діє, тому що лише забороняє. Отож, доводиться кожну сферу підкріпляти постановами, які передбачають механізми регулювання.

На перший погляд, нинішня постанова Кабміну про дублювання передбачає цілком ефективний механізм — неукраїнізованим фільмам Міністерство культури і туризму може не видати прокатного посвідчення. А може й видати. Річ у тому, що процес українізації кіно розбито на три етапи, для кожного з яких встановлено квоти (від «загальної кількості фільмокопій»). Із 1 вересня 2006 року — не менше 20% дубльованих українською мовою фільмів, через чотири місяці, з 1 січня 2007-го, — не менше 50%, а ще через сім місяців, із 1 липня 2007 року, — не менше 70%. Постає питання: яким чином і кому видаватимуться посвідчення з 1 вересня (на вісім російськомовних два україномовних фільми)? Жеребкуванням? Адже дублювати фільм — це додаткові витрати, які навряд чи добровільно візьмуть на себе не обтяжені українським патріотизмом переважно російські прокатники.

Постає й інше питання — фільм випускатиметься у прокат однією чи двома мовами? Це питання актуальне, враховуючи наявність квот, які, як бачимо, у стовідсотковість не переходять, із чого можна, очевидно, зробити висновок, що 20% російськомовних фільмів можуть невизначено довго брати участь в українському кіноринку. Припустимо, що рахуватимуть кількість копій, які випускають у прокат; скажімо, на першому етапі з 10 копій — дві українською і вісім російською і т.д. Але навіть якщо копії якось контролюватимуть, то чи можливо контролювати покази в кінотеатрах, де, скажімо, крутитимуть лише російськомовні копії (а українські покладуть на полицю)? Про це в постанові, на жаль, не йдеться — вона зобов’язує до певних кроків прокатників, але не кінотеатри. Втім, і прокатники можуть бути зацікавлені показувати саме російськомовні копії в тих випадках, коли україномовність (або якість дублювання) викликатиме роздратування глядача і виникне ризик зниження касових зборів.

За питанням мови, яке в передвиборний період набуває дедалі виразнішого політичного присмаку, повз увагу громадськості пройшла друга заборона, передбачена постановою Кабінету міністрів України, офіційна назва якої «Про деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів». Ця постанова вносить зміни до положення «Про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів» не лише стосовно мови. Пункт 10, який визначає підстави для відмови у видачі держпосвідчення, доповнено списком цензурних заборон. Посилення цензури в Україні особливо помітне після прийняття 2004 року одного з найконсервативніших законів — «Про захист суспільної моралі». Міністерство культури і тоді — ще й мистецтва поспішило нормативно закріпити ці заборони в наказі «Про затвердження положення про державну реєстрацію фільмів» (від 13 жовтня 2004). У свій наказ чиновники до сімох заборон закону «Про захист суспільної моралі» додали ще десять. Наприклад, забороняється пунктами: 9 — показ «проявів жорстокості щодо дітей», 10 — «проявів брутального ставлення до жінки», 11 — «проявів жорстокості щодо тварин, рослин», 12 — «зображення самогубств» і т.д. За відсутності чіткого визначення, що таке жорстокість, під ці заборони попадають три чверті всіх фільмів, у тому числі й українських.

У новій постанові Кабміну цього цензурного розгулу немає, але вона теж не позбавлена сумнівних формулювань. Так, нею забороняються фільми, які «можуть завдати шкоди моральному і фізичному вихованню, культурному розвиткові громадян». При цьому зовсім не пояснюється, що виступає критерієм визначення шкоди. Адже ці поняття далеко не очевидні: у «моральне і фізичне виховання» і «культурний розвиток», а також те, що їм «шкодить», може вкладатися дуже різний зміст. Це віддається на розсуд мінкультівських експертів, які й визначають, що шкідливе нашим громадянам. При цьому, нагадаю, йдеться не про індексацію фільмів, не про обмеження глядацької аудиторії за віковим цензом, а про невидачу держпосвідчення, а отже — й фактичну заборону фільму для прокату. Як засвідчив ще досить свіжий скандал довкола заборони фільму «Земля мертвих» Джорджа Ромеро у вересні 2004 року, думка експертів, м’яко кажучи, суб’єктивна.

Отже, обидві заборонні постанови Кабміну викликають сумнів: мовна — щодо ефективності, цензурна — щодо доречності. А найбільший сумнів викликає сам метод заборон. Зрозуміло, забороняти значно легше, ніж створювати позитивні умови для розвитку, однак культурну політику на цьому не побудуєш.

«ДТ» звернулося до деяких вітчизняних кінодистриб’юторів, кінопродюсерів і директорів кінотеатрів із метою з’ясувати їхнє ставлення до рішення уряду про встановлення квот обов’язкового дублювання, озвучування або субтитрування українською мовою іноземних фільмів, які розповсюджуються в нашій кіномережі. Постраждає чи виграє від цього вітчизняний прокатний кінобізнес? Чи достатні в нас технічна база і фаховий творчий потенціал, щоб забезпечити добру якість дубльованих картин? Чи не відстанемо ми в прем’єрних термінах виходу на екрани основних блокбастерів, якщо стримуватиме тільки дубляж?

Наталя СОБОЛЄВА,
директор кінотеатру «Кінопанорама»:

— У своїй особі я поєдную і прокатника, і режисера кіно, і громадянина, який говорить трьома мовами…Тому й можу виступати в цих трьох різних іпостасях. Грамотна українська мова зовсім не викликає в мене протесту — швидше, навпаки, це можна тільки вітати. Протест викликає протистояння, якого бути не повинно, протест викликає також нинішня шкільна програма, в якій російські письменники подаються дітям у перекладі — а це Булгаков, Пушкін, Достоєвський... Як кінопрокатник я поки що нажахана, тому що знаю історію каналу «1+1», той час, коли там тільки починали озвучувати фільми українською мовою і в результаті наразилися на велику проблему пошуку акторів. Ті кілька голосів, на яких вони зупинилися, повторювалися з фільму у фільм, з програми в програму. А якщо брати кінотеатри, то на першому етапі може статися те ж саме. Тому що ми не маємо не те що гідної, а взагалі ніякої дубляжної школи, як не маємо й потужного акторського ринку. Немає цього «конвеєра». Як колишній кінодистриб’ютор можу сказати, що це викличе неймовірні витрати, оскільки для впровадження українського дубляжу необхідна якась технологічна база, а це величезні гроші. Як наслідок, ціни на квитки зростуть і глядач може не піти в кінозал. Адже Київ — великою мірою російськомовне місто. Є поширена думка про те, що ми нібито «годуємо Росію». Це очевидна дурість: мовну політику треба проводити на державному рівні, починаючи з вітчизняного кіноринку, який повинен розвитися. Безперечно, для україномовних людей відповідний переклад потрібен. Ми живемо в Україні — і це наша держава. Але будь-яка лихоманка, гарячковість, поспішність і непрофесіоналізм можуть перетворити будь-яке важливе державне починання або на головний біль, або на іншу проблему, яку все одно комусь доведеться вирішувати.

Дмитро КОЛЕСНИКОВ, кінопродюсер

— Постраждає чи виграє від урядової постанови кіноринок? З погляду бізнесу, може й програти. І тут поки що немає ніяких варіантів. Постанова має більше культурологічний, ніж економічний характер. Чомусь у цьому рішенні всі посилаються на масове бажання дистриб’юторів. Чого насправді немає. Нинішній кінобізнес — це насамперед ринок і це бізнес. Нехай наша держава замовляє й субсидіює патріотичні фільми українською мовою — це логічно, справедливо. Але ця історія нагадує анекдот, коли кажуть: «А давайте підрегулюємо ринок». Зараз тільки-тільки на нашому кіноринку почали з’являтися якісь кошти. І нинішнього року окремими укрпродакшнстудіями зроблено під прокат сім фільмів. Зауважу, що це суто художні фільми, без серіалів. І цей закон може під корінь зрубати весь наш і так хиткий кіноринок. Кінобізнес України, і це не секрет, сьогодні розвивається лише за рахунок російських кінодистриб’юторів — вони і права для СНД купують, і оплачують дубляж, і погоджують з іноземним режисером питання збігу різних голосів акторів. Загалом це ціла дорога система. І саме наші дистриб’ютори змушені будуть узяти на свої плечі весь цей фінансовий механізм. Я вже уявляю, як це буде: мені виробник приносить кіно, я його потім переглядаю, телефоную директорам кінотеатрів, а директор дивиться й відмовляється, бо його може збентежити мова. Адже тільки від кінопрокату в Україні ми гроші ніколи не зберемо. Співвідношення зборів в уїк-енд від усієї України й у Москві становить 1:3. І вкладені гроші ми можемо повернути тільки з території СНД. Адже все одно фільм продасться в СНД, але чи дійде він до України — це питання... Що стосується нашого творчого потенціалу для озвучування іноземних, то цей потенціал усе-таки є, але багато що впирається таки у фінанси. Кінобізнес України поки що дозволяє зводити кінці з кінцями тільки дистриб’юторам, тому що велика інфляція плюс ціни високі. Похід компанії в кінотеатр часто виливається в 40 доларів, і небагато людей можуть собі це дозволити. Кінотеатр — це ринок. І людина, відвідуючи його, свідомо віддає гроші за задоволення. Знаєте ж, що 90% валового збору від прокату припадає на східні і південні регіони і тільки 10% – на західні. У прем’єрних термінах ми можемо, звичайно, відставати, бо якщо брати навіть технологічні потужності Білокам’яної, то там черга за великими блокбастерами шикується на два місяці наперед. Це ми рахуємо 10 або 15 копій, а там усі 750 фільмокопій. І ми хочемо з нашими десятьма фільмокопіями влізти в цей ринок? Коли ухвалювали цей закон, то ніхто не брав у руки калькулятор. Адже торік удвічі впали валові збори. Виходить, що все знову йде врозріз із ринком.

Андрій ДЯЧЕНКО, керівник
дистриб’юторської компанії «Геміні-фільм»:

— Можливо, на першому етапі слід очікувати певного зниження. Але потім усе повернеться на круги своя — будуть потрібні цифри, і піде зростання. Гадаю, в цілому український ринок кіно виграє від цієї постанови, тому що вже тепер багато хто розглядає його тільки як якусь частину російського. Тому ця постанова сприятиме тому, що західні компанії почнуть ставитися до укркіно як до окремого ринку кіно, а не як до сегмента сусіднього. Тепер же всі переговори ведуться через Москву, а завдяки цій постанові західні компанії зможуть спілкуватися з нами безпосередньо. З’явиться набагато більше шансів вижити в українських фільмів. До того ж кіноаудиторія звикне до української мови. Ніщо ніколи не зміниться, якщо сидіти склавши руки. Пригадую ті часи, коли студія «1+1» запровадила український дубляж, і все тоді спочатку було сприйняте в багнети. Але, відповідно до опитувань, це аж ніяк не вплинуло на рейтинг каналу. Так, природно, технічний потенціал поки що малий, але він усе-таки є. Дубляж і озвучування — це ж різні речі. Безпосередньо для озвучування раніше існувала професія «укладальника» — це людина, яка відповідає за збіг артикуляції губів при перекладі різними мовами. Але всі технічні питання піддаються вирішенню, тому що тут ми можемо записати звук, потім відправити касети в Москву, Відень, Рим і т.д., туди, де є долбілабораторії, які зроблять мікс. У цьому немає нічого страшного. Звичайно, існуватиме питання дефіциту акторів, тому що це не серіал і двома голосами тут не відбудешся. А що стосується прем’єрних термінів виходу блокбастерів – гадаю, не відстанемо, тому що коли готується світова прем’єра, то озвучування проводиться різними мовами одночасно. Викликає побоювання тільки те, що все це може набути політичного забарвлення, адже основні збори від кінопрокату припадають на Київ, Одесу і схід України — і тут уже питання в коректності підходу до цієї проблеми.

Підготувала Катерина КОНСТАНТИНОВА

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво