УКРАЇНЕЦЬ ПРО УКРАЇНУ УКРАЇНСЬКОЮ - Культура - dt.ua

УКРАЇНЕЦЬ ПРО УКРАЇНУ УКРАЇНСЬКОЮ

6 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 6 грудня-13 грудня

Та не однаково мені, Як Україну злії люди присплять, лукаві, І в огні її, окраденую, збудять... Ох, не однаково мені...

Авторський проект О.Бабака «Re-конструкції», 1997 р. Акція «Толока»
Авторський проект О.Бабака «Re-конструкції», 1997 р. Акція «Толока»

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди присплять, лукаві,

І в огні її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Т.Шевченко

На художній мапі України останнього десятиліття постать художника-монументаліста та живописця Олександра Бабака досить унікальна. І в цьому немає перебільшення, бо на відміну від численних митців, які, працюючи в жанрі пейзажу, по суті, продовжують Шевченкову «Живописну Україну», Олександр Бабак не лише творчістю, але самим способом власного життя реабілітує українське «народництво». Вже десять років місцем його перебування та творчої уваги лишається село Лейкове Полтавської області Шишацького району. З різних, переважно драматичних, причин село залишене його мешканцями. Вмерли, виїхали, залишили домівки, вишневі садочки, родинні могили — все це не з доброї волі. Втеча з рідної землі відбулася з 60-х по 90-ті роки XX століття — не в часи голодомору, але теж не від ситості. Можна сказати — комини в хатах ще зберігають тепло. Кожен, в кого є душа, відчує біль, натрапивши на захаращене гніздів’я людей, біля якого ще квітне доглянутий садок.

До такого села потрапив художник. Його серце, охоплене печаллю, відмовилося визнати очевидне: пустку, занепад. Він бунтує і створює проект «Парсуна». На фотоплівках зафіксовано постаті мешканців с.Лейкове (матеріали художник одержав у Шишацькому краєзнавчому музеї). Коли на плівки падає світло, то фігури з цих фото кидають бліді, напіврозмиті тіні на білі стіни виставкової зали: образи подвоюються, але водночас втрачають ознаки реальних, стають примарними, ніби розчиняються в просторі, в повітрі часу, як розчинилися їх реальні прототипи, ті бабці та дідусі, пам’ятником для яких тільки й лишився Шишацький архів та стінки виставкового залу з «Парсуною» Олександра Бабака.

Вони дуже старі,

Їхнє сонце не з нашої ери,

Його зморшки поткали

Стонадцять полків павуків,

І згоряють на попіл

Танасини, Горпини, Ликери,

Чорні птиці чекання

В скажених мартенах років...

І.Драч. «Матері».

Але було б помилково витлумачити «народництво» О.Бабака як «поетизацію пустки». Навпаки, наступні проекти: «Сім вправ» (1999 р.), «Реконструкція ІV» (2000 р.), «Опішня, пленер») (2002 р.) та «Крає-Вид» (2002 як частина ширшого колективного проекту), а також велика персональна виставка «Ретроспекція» в Національному художньому музеї України (2001) — весь контекст мистецьких акцій останнього десятиліття засвідчує — художник прийшов в село і лишився там, щоб не дати йому вмерти. В полотнах «Сім вправ», писаних не фарбами, а різнокольоровими глинами з с.Лейкове, в чудових «Крає-Видах», в акції «Опішня, пленер», де художник працює і як етнограф-дослідник — зіставляє орнаментальність місцевої кераміки з малюнком рельєфу пагорбів; повсякчасно йде відродження культури цього шматочка української землі. Реально існуючі, фізичні сутності та етнографічні пам’ятки надихають О.Бабака на створення змістовних, багатозначних художніх метафор.

Митець творить віртуальний образ села. Він знає колір та смак цієї землі, він переніс її на палітру, марить нею, а вона з вдячністю відкриває йому утаємничене, робить його прозірливим, допомагає розмовляти з небом, з вітром, з тінями тих, чиї пагорбки покрила густа трава. Так Олександр Бабак, чия свідомість вигадлива, а серце сповнено добра, долучається до найвагомішого — до болючих проблем історії та сьогодення власної країни — України. На перехресті між життям та смертю одного села, на хресті, де розакцентовано сакральне, художник будує власну моральність та філософію: «Я прийшов до розуміння необхідності художніми засобами відроджувати, унаочнювати та утримувати в мистецьких об’єктах нашу спільну спадщину», — говорить Олександр Бабак.

Він працює на землі і з землею. Його бачимо на риштуванні вигаданих ним храмів. Його руки місять глину, копають землю. В Ольвії разом з археологами він дошукувався прадавніх шарів культури. Деякі з його проектів — чаклування з вогнем. На припорошеній снігом землі з хмизу викладаються «валки», які раптом запалюються і світяться в полі, як химерні вогненні ріки.

Олександр Бабак має хист композитора. Етнографічний спадок, конкретика побутових речей та археологічний матеріал — все трансформується в свідомості митця і постає перед глядачем у лаконічних, багатозмістовних образах. «Пластичний метафоризм» з розгалуженими асоціативними рядами — творчий метод О.Бабака. Нанизування на одну вісь різноманітної інформації, цитування засвідчує постмодерністські смаки автора та доводить, що в час знецінення усталених художніх та моральних критеріїв можна зберігати та відстоювати традицію «запитливої совісті» в образах авангардного мистецтва. Постмодернізм О.Бабака породжено суто етнічним способом переживати сучасну долю України, реставрувати те, що було наготовлено до небуття, відчувати провину за чужі гріхи та стирати їх власною активною позицією. Основна тема творчості О.Бабака — збереження національної пам’яті та культури.

Що це? Ідеалізм? Романтичний бунт? Хай так, але саме з них народжується мистецтво.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво