Україна в Україні

Поділитися
Років приблизно чотири тому, коли стілець під кучмізмом уже хитався, а нова (по-справжньому україн...

Років приблизно чотири тому, коли стілець під кучмізмом уже хитався, а нова (по-справжньому українська) влада здавалася лише примарною мрією, у цілком неформальній обстановці, в колі найближчих друзів, я вигадав досить провокативну, абсурдну й парадоксальну у своїй суті культурну акцію — «Відкриття українського посольства в Києві». На жаль або на щастя, мої прожекти так і не вийшли поза коло друзів. Планувалося, що це неодмінно мусить бути акція, яка нарешті приверне увагу громадян України до свого, українського, і нарешті відкриє людям очі на колоніально-принизливу ситуацію у власній країні. Й оновлені люди — горді своєю неповторною культурою — спалять на великих багаттях контрафактних Донцову та Шитова і понесуть з базару як не Прохаська з Іздриком, то Кононовича з Роздобудько. І викинуть нарешті диски Пугачової та Кіркорова, а слухати почнуть Скрипку, «Мандри» і «Тартак». Та ще й ліцензійних, а не піратських. Таких, як я, В.І.Лєнін називав «мрійниками».

Аж ось змінилася влада, і кучмізм як система цінностей нібито впав. До влади прийшли сили, які тоді, за часів кучмізму, мали би стати як не головними, то принаймні офіційними спонсорами моєї нереалізованої акції-мрії. Однак уже неповний рік правління помаранчевих команд довів, що спасіння української культури залишається винятковою прерогативою людей, які самі роблять цю культуру. Про що принаймні свідчить початок акції-натяку видавництва «Факт» під не менш провокативною, абсурдною та парадоксальною назвою — «2006 — рік української книжки в Україні».

Головний ідеолог акції — директор видавництва Леонід Фінкельштейн — невтомний романтик, який уже не перший рік намагається перетворити своє хобі на прибутковий бізнес. І все ще намагається знайти з перманентної книговидавничої кризи продуктивний вихід, вдаючись цього разу до жанру провокації. Втомлений постійними деклараціями видавець переходить у наступ, щоб привернути увагу влади, яка за інерцією цілковито провалює гуманітарний напрям, бо готується до виборів і не виходить за межі гарних декларацій; а також переконати небайдужу громадськість у тому, що українська книжка видається і нічим не гірша від російської. «Ми будемо діяти у двох напрямах: і зверху, і знизу. З одного боку, ми намагатимемося карати тих, хто причетний до української книжки, але бездіяльний, з іншого — ми будемо працювати з книгарнями, бібліотеками тощо, аби доносити до всіх просто хорошу українську книжку», — погрожує Фінкельштейн. І має рацію.

Про що ж ідеться? Та все про ту ж стару як світ істину: поки не полюбиш своє, ніхто тебе у світі не поважатиме. Навіть ті, чий культурний продукт більшість нашого читаючого народу некритично ставить вище за свій. І справді, прикро усвідомлювати той факт, що сперечання навколо українсько-російського «соглашения» про газ поглинуло всіх фігурантів політичного процесу, а українська книжка, яка вже 15 років дихає вихлопними газами порожніх обіцянок змінити ситуацію на краще, залишається нелюбою донькою у своїй країні і абсолютно не хвилює політиків. Адже хоч як старайся на своєму напіваматорському видавничому рівні, а без державної допомоги і сприяння вельми важко, наприклад, створити систему дистрибуції української книжки чи встановити акцизне мито на російську книжку при ввезенні в Україну, що вже давно стало «притчею во язицех». Я вже промовчу про закритий доступ для незалежних видавців до розподілу державних коштів у межах «Програми підтримки соціально значущих видань» і відсутність законодавчого стимулювання вітчизняного книговиробника.

Виявляється, в цій країні лише незалежні видавці переймаються долею української книжки. Всі решта або мовчать і ділять між собою бюджетні мільйони, роблячи фантастичні «відкати» «кому треба» (я маю на увазі державні видавництва), або готуються до парламентських виборів (я маю на увазі Держкомінформ і його «безсмертного» голову), або просто не вносять українську книжку до пріоритетів власної діяльності (я маю на увазі Міністерство культури та туризму). Гадаю, до акції «Факту» просто мусять приєднатися всі небайдужі книговидавничі сили й перетворити її на тотальну і всеукраїнську мегаакцію. Якщо, звісно, пан Леонід не буде проти.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі