Украдене слово - Культура - dt.ua

Украдене слово

25 березня, 2011, 14:17 Роздрукувати Випуск №11, 26 березня-2 квітня

Літературний Львів знову трясе. Нинішні «герої» дня — лауреати Національної премії України ім. Тараса Шевченка Роман Горак та Микола-Ярослав Гнатів з їхнім десятитомником «Іван Франко».

Літературний Львів знову трясе. Нинішні «герої» дня — лауреати Національної премії України ім. Тараса Шевченка Роман Горак та Микола-Ярослав Гнатів з їхнім десятитомником «Іван Франко». Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України Ігор Чорновол звинувачує їх у плагіаті і готує судовий позов.

Гостроти додали самі автори, які у львівській пресі не лише заперечують плагіат, а й самі звинуватили І.Чорновола в тому, що він начебто надіслав до Шевченківського комітету звернення з вимогою не присуджувати їм цієї премії. У газеті «Високий замок» заслужений працівник культури Р.Горак категорично відкидає закиди І.Чорновола: «Він наводить конкретні сторінки зі своєї праці «Польсько-українська угода 1890—1894 рр.», звідки ми, мовляв, списали декілька абзаців. Але якщо ви звірите наведені ним сторінки, то не знайдете відповідників у нашій праці. Це він створює шумок».

«ВЗ» також наводить слова члена Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка Івана Драча: «Давно знаю Романа Горака... З великим задоволенням підтримав висунення Романа Горака та його колеги Миколи-Ярослава Гнатіва на Шевченківську премію. Щодо скандалу, який виник навколо їхньої праці «Іван Франко», розцінюю це як напади заздрісників».

Слід сказати, що цих авторів уже не вперше звинувачують у плагіаті. У 2003 році їхню схильність до «запозичень» помітив декан історичного факультету Дрогобицького педагогічного університету Леонід Тимошенко, про що розповів «Львівській газеті». «Один з методів авторів, — пише Л.Тимошенко, — списувати в інших, без міри цитувати листи Івана Франка, списувати в польських авторів і водночас глузувати з них».

— Я нічого не вигадую, бо плагіат справді є, — каже Ігор Чорновол. — У цьому може переконатися кожний, хто візьме до рук шостий том «У поті чола» (виданий 2005 р.) цього десятитомника і мою монографію «Польсько-українська угода 1890—1894 рр.», видану 2000 року.

Ось мій текст: «…справа Деґена» стала причиною великого скандалу в вищих ешелонах влади. Обурювалися не тільки народовці, а й москвофіли й поляки. Останні не могли подарувати австрійській прокуратурі розкриття польських конспірацій у Наддніпрянщині — про роль у цій справі міністра закордонних справ Австро-Угорщини вони, очевидно, не знали. 14 листопада в сеймі з нищівною критикою галицької судової системи виступив представник «станьчиків» Станіслав Мадейський. І хоча він ані словом не прохопився про справи Б.Вислоуха й С.Деґена, було зрозуміло, що поляки вимагають жертви. Внаслідок цього прокурор Ян Гіртлєр був звільнений з посади і переведений на провінцію, а президент крайового суду — на посаду радника вищого суду (на попередню посаду). У своєму службовому становищі були також понижені або взагалі звільнені ті дрібніші чиновники, що надто запопадливо виконували розпорядження начальства. В жовтні цього року по Галичині поширилися чутки про можливу відставку намісника гр. К.Бадені, що також пов’язувалося зі «справою Деґена» (с. 106).

А ось текст Р.Горака та М.-Я.Гнатіва: «…справа Дегена», яка стала причиною великого скандалу у вищих ешелонах влади. Обурювалися народовці, обурювалися москвофіли, обурювалися поляки. Останні не могли подарувати австрійській прокуратурі розкриття польських конспірацій на Україні; про роль у цій справі міністра закордонних справ Австро-Угорщини вони, очевидно, не знали. 14 листопада в сеймі з нищівною критикою галицької судової системи виступив представник «станьчиків» Станіслав Мадейський. Він, правда, ані словом не прохопився про справи Б.Вислоуха й С.Дегена, але було зрозуміло, що поляки вимагають жертви. Внаслідок цього прокурор Ян Гіртлер був звільнений з посади і переведений на провінцію, а президент крайового суду перемістився на посаду радника вищого суду. Були також понижені у своєму службовому становищі або й звільнені ті дрібніші чиновники, що надто запопадливо виконували розпорядження начальства. В жовтні 1889 року по Галичині поширилися чутки про можливу відставку намісника графа Бадені, котру також пов’язували зі «справою Дегена» (с. 298).

Загляньмо тепер на сторінку 115 моєї книжки:

«Так, кн. Лев Сапіга в Борщеві закликав вибирати русина; кн. Володислав Сапіга в Чесанові зрікся своєї кандидатури на користь русина; бургомістр Теребовлі Юліян Ольпінський пообіцяв виборцям підтримувати в сеймі всі заходи русинів (і обіцянку виконав); кандидатуруК.Телішевського в Турці підтримав навіть польський виборчий комітет».

І ці ж слова — на сторінці 304 книжки Р.Горака та М.-Я.Гнатіва, та ще й з помилкою:

«Так кн. Лев Сапіга в Борщеві закликав вибрати русина, князь Володислав Сапіга в Чеканові [має бути Чесанові. — І.Ч.] зрікся своєї кандидатури на користь русина; бургомістр Теребовлі Юліан Ольпінський пообіцяв виборцям підтримувати в соймі всі заходи русинів (і обіцянку виконав); кандидатуру К.Телішевського в Турці підтримав навіть польський виборчий комітет».

Усього ж я нарахував 32 такі запозичення. Як же їх могли не помітити члени Шевченківського комітету?

Зважаючи на те, що Роман Горак та Микола-Ярослав Гнатів не лише не визнали своєї вини, а й продовжують очорнювати мене у пресі, я вирішив звернутися до суду. Діятиму згідно із законом України про авторські права, — каже Ігор Чорновол.

За словами юриста юридичної компанії «Кватро-консалтинґ» Роксоляни Костур, відповідно до ст. 52 Закону України «Про авторське право та суміжні права» розмір компенсації визначається судом, виходячи з позовних вимог; однак не може бути меншим від десяти і не може перевищувати 50 тисяч мінімальних зарплат, які встановлені законом. Згідно зі ст. 22 Закону України «Про державний бюджет в Україні на 2011 рік», розмір мінімальної заробітної плати на період з 1 січня 2011 року становить 941 грн.

Плагіат в Україні є буденною річчю, принаймні в гуманітарних колах

Андрій Юраш, доцент Львівського університету ім. І.Франка, кандидат політичних наук, релігієзнавець:

— Майже дев’ять років тому зі мною трапився аналогічний випадок, коли в праці іншої людини випадково зустрів власні думки, переписані слово в слово. Це мене дуже обурило. Вже на третій сторінці зрозумів, що це текст з моєї книжки «Релігійні організації сучасної України», яка вийшла кількома роками раніше. При цьому у творі не було подано жодного посилання на мою працю. Якщо б хтось прочитав, ніколи б не запідозрив, що це не авторський текст.

Коли я розповів про це колегам, виявилося, що в нас були спільні знайомі. Проте мій опонент категорично відмовився порозумітися. Мовляв, так усі роблять. Тому я вирішив відстоювати своє авторське право у суді. Багато колег відраджували мене від цього. Облиш, — казали, — бо й справді всі так роблять.

Справа розглядалась у Галицькому районному суді м. Львова більш ніж півтора року. Призначалися лінгвістична та релігієзнавча експертизи, були намагання з боку опонента залучити колег до свого захисту. Говорилося про те, що це видатний учений, громадський діяч, поважний чоловік, і раптом хтось перешкоджає йому в роботі.

Мій опонент не погодився з рішенням Галицького суду, яке було на мою користь, подавав апеляцію до Львівського апеляційного, а потім і Верховного суду. Проте це йому не допомогло.

— Чого ви вимагали?

— Я вимагав офіційного спростування, встановлення авторства, а також морального та матеріального відшкодування. Це був перший у моєму житті суд і, можливо, перший суд у незалежній Україні, який засудив плагіатора.

Визначена судом сума компенсації за використання чужих думок становила 30 тисяч гривень. На той час ця людина не мала жодної власності і ніде не працювала. І лише згодом мені почали переказувати невеличкі суми з офіційної заробітної плати.

Нинішня практика плагіату — одна з ментальних особливостей нашого посттоталітарного мислення і взагалі системи культурних цінностей в інтелектуальній сфері. Це — правило, навіть система, яку започатковують іще в школі, а потім переносять у вищі навчальні заклади, де вона стає нормою для науковців будь-якого рангу і рівня. Чимало письмових робіт, рефератів у сфері освіти та вищої школи, про що всі чудово знають, — компіляція в кращому разі, а зазвичай — переписування і плагіат. Нинішня система просто-таки продукує такий спосіб мислення. В освітніх культурних системах західного світу це категорично забороняється. Будь-який плагіат карається. Там існує чітке розмежування між цитуванням і звичайним переписуванням, яке в нас є правилом і виховується впродовж навчання у школах та університетах.

Я не знаю про технічну сферу, але в гуманітарній ця традиція процвітає у найрізноманітніших формах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво