У залізних оБІЙМАх. Війна за «Укртелефільм»: повісити чужі борги, а потім знищити?

Поділитися
Українські кіностудії знову стогнуть і плачуть. Представники різних кіноструктур, які днями збир...

Українські кіностудії знову стогнуть і плачуть. Представники різних кіноструктур, які днями збиралися у Будинку кіно, одностайні в одному: йде неоголошена (а десь і відверто афішована) «війна» проти українського кіно, оскільки комусь хочеться витіснити деякі студії з обжитих територій. За великим рахунком, це війна не лише «проти», а й «за» — за землю... За жадані золоті гектари. Вже майже півроку то жевріє, то палахкотить «пожежа» навколо «Укртелефільму» — нашої найстарішої студії. Це досить непрості маневри, і в деяких ЗМІ їх уже частково висвітлено. З одного боку, Держкомтелерадіо (в особі Едуарда Прутніка) заявляє про незаконність житлового будівництва на студійній території, про фінансово­адміністративні гріхи керівництва «Укртелефільму», наполягаючи на необхідності кардинальних кадрових і програмних змін. З іншого боку, студійці відстоюють землю і свого директора — відомого кінорежисера Олега Бійму (чиї стрічки, власне, і прославили «Укртелефільм»). На студії вже провели «реорганізацію». Сьогодні там тривають перевірки КРУ. Бійма деюре звільнений з посади директора. Але в Шевченківський суд подано позов про незаконність його звільнення. Втім, суд не поспішає розглядати цю справу... І якщо Олег Іванович колись вирішить зняти кіно пригодницьке про цей конфлікт, то статистам (або артистам) доведеться грати: епізод виламування дверей у кабінеті директора; мізансцени збройного захоплення «Укртелефільму»; «допит» директора представниками КРУ; епістолярій про порятунок «нагору» — Ющенку, Януковичу, Табачнику... І багато чого ще — про це волаюче неподобство. Сам пан Бійма зізнавався «ДТ», що, переживши певний конфліктний стрес (після лікарень, після погроз), уже абсолютно нічого не боїться і йому (як пролетаріатові) втрачати нічого, тому й готовий говорити про ситуацію на «Укртелефільмі» правду і тільки правду… Послухаємо ж — поки що лише одну сторону.

«Відбувається очевидне нищення студії»

— Нинішні перипетії навколо «Укртелефільму» ви постійно характеризуєте як «спробу знищити студію», як «рейдерську атаку» тощо. Кому, на вашу думку, насправді це потрібно?

— Новий голова комітету Едуард Прутнік однозначно дав нам зрозуміти, що земля, на якій розміщується студія, може бути використана для інших потреб. А «Укртелефільм» узагалі нікому не потрібен. Його нібито перекинуть у якусь резервацію разом із аналогічними «збитковими» установами. Звичайно, прекрасне місце, поблизу Русанівського каналу. Сама земля коштує кілька десятків мільйонів доларів. Плюс будинок, будівництво якого вже завершується. В результаті цим вищим за рангом панам у спадок переходить п’ять із гаком тисяч квадратних метрів елітного житла! А ціна йому сьогодні вже 10 млн. доларів. І нинішня реорганізація «Укртелефільму» — не що інше, як нищення студії! Сюди ставлять «свою» людину. Вона може маніпулювати всім — і землею, і грішми, і будинком. Вигода від цього колосальна. А животрепетних запитань на кшталт: «Що вам треба для розвитку? Яким ви бачите майбутнє вашої студії?» немає взагалі. Розглядається лише один зріз теми — мовляв, у цієї території зовсім інше призначення.

— Відколи ви директором, така «атака» на «Укртелефільм» здійснюється вперше?

— Я переживаю це втретє. Два роки тому в мене закінчувався контракт. Тодішній голова комітету пан Чиж мене викликав і сказав: «До вас претензій немає, але продовжувати контракт не будемо». А далі він по секрету повідомив, що студію вирішили передати іншому «господарю». І тільки події 2004-го врятували ситуацію. А так усе задумане, звичайно, і сталося б. Тепер у мене контракт до 2009-го. Тому новому керівництву Держкомтелерадіо треба було знайти лазівку, щоб зняти мене з посади. Оскільки вагомих причин не виявилося, КРУ і почало шукати «кримінал». Прихід такого «симпатичного десанту» з бажанням і замовленням щось накопати все-таки не увінчався успіхом. Вони були змушені визнати, що недоліки усунуто під час перевірки. Це розлютило пана Прутніка. І вони не знали, що ж робити далі.

— Чому в результаті перевірок «Укртелефільму» говорять про якісь «неточні» дані?

— Ну хто ж змириться з тим, що на студії «Укртелефільм» з фінансами все о’кей? Якби ця велика цифра, яка спливла в результаті перевірки, була якоюсь кримінальною, то ГоловКРУ відразу передало б справу в прокуратуру. А там, у свою чергу, порушили б кримінальну справу проти керівників студії. У нас перевіряльники працювали сорок днів, причому прискіпливо. І коли в Держкомтелерадіо дізналися про результати, компетентні люди повідомили: «Ви взагалі святі!». Адже на будь-якому підприємстві при бажанні дуже легко знайти щось нечисте. Правда, через місяць після цього акту на одному сайті КРУ з’являється фальшивка, в якій написано, що наша студія, мовляв, розсадник криміналу і бандитизму. Але вже через два тижні цією інформацією зацікавилися ЗМІ — і того ж дня фальшивка із сайта зникла. Ось лише на підставі цих «вердиктів» з’являються матеріали в деяких виданнях із заголовками у стилі 80-х: «Укртелефільм» — мистецтво чи грабіж?» або «Мистецтво наживатися на мистецтві». Такий своєрідний «бандитський Петербург». Так, це мистецтво — навчитися заробляти самим і вкладати усе не в машини, авто й діаманти, а в реальне виробництво.

— Чому все-таки Держкомтелерадіо затіяло реорганізацію «Укр-телефільму»?

— Відбувається очевидне нищення студії. Ліквідується сама назва «Укртелефільм», а на його місці виникає інше підприємство. Об’єднавшись зі збитковим підприємством «Фотон», ми беремо на себе всі його борги. Таким чином нас просто підводять до банкрутства.

— Чи є чітка аргументація з приводу об’єднання «Укртелефільму» з «Фотоном»?

— Жодної. У наказі написано: «З метою вдосконалення роботи «Укртелефільму». І логіку цього осягнути неможливо. «Укртелефільм» — це колектив із легітимним директором, у якого договір-контракт по 2009 рік. А для того, щоб його одним махом прибрати, і потрібно провести реорганізацію. Тепер це вже не «Укртелефільм», а ДСП. Так називається матеріал, із якого неякісні меблі роблять. Ось ми тепер, виявляється, «Державне спеціалізоване підприємство». Я навіть не знаю, з виробництва чого — столів, стільців, плівок, освітлювальних приладів, яких «Фотон» уже років десять не випускає? Вони, якщо не помиляюся, банкрути вже п’ять чи шість років. Оце все й хочуть на нас повісити, а потім підгребти територію. Сам «Фотон» міститься на Подолі, у нього 0, 3 га землі — маленький, але теж непогана ділянка. Навіщо їм «Укртелефільм» — банкрут, який не виконує своїх функцій? Тобто напрошується висновок: якщо студія — банкрут, отже, нічого не робить, а тому — непотрібна. Приберемо — і Бог із нею.

«Прутнік — обережна людина і не хоче підставлятися»

— Останнім часом ходило багато суперечливих історій про фінансові перевірки на «Укртелефільмі»...

— У мене було враження, що до нас прийшла революційна трійка. Постійно звучали запитання на кшталт: «А чому ви не приватизували землю?» А чому, власне, ми повинні її приватизувати? Щоб потім хтось її привласнив? Перевіряльників переважно цікавили не фінансово-економічні складові, а земля. Були запитання і про будівництво. Я довго пояснював, що ми рік у рік не отримували фінансування від держави, були просто їй нецікаві, не потрібні, тому й шукали якийсь вихід. На нашій студійній території лежав пустир. Ось ми й узяли під довгострокову оренду півтора гектара землі, виступивши замовником цього будівництва.

— Але ж ви чомусь «забули» поставити цю землю на баланс «Укртелефільму»?

— Так... Але це технічна помилка. Або недбалість головного бухгалтера, яка просто забула поставити землю на позабалансовий облік. По суті, це десятихвилинна операція, все можна спокійно вирішити.

— Що конкретно передбачає план розвитку студії, розрахований на п’ять-шість років?

— Відповідно до цього плану у нас мала бути 30—40-відсоткова держпідтримка, а решта коштів — спонсорські вливання й наші гроші, які ми навчилися заробляти. І майбутню продукцію ми повинні були випускати як спільний проект: з одного боку — студія, з іншого — держава. Загалом, держзамовлення. Приблизно так, як сьогодні працюють книговидавці. Але в чиновницьких коридорах це все померло на рівні Кабінету міністрів. І тоді я зрозумів: краще не тішити себе ілюзією. Пізніше виникла тема з приводу можливої реорганізації «Укртелефільму» у студію дитячих і юнацьких фільмів. Дитяче кіно — це справжній дефіцит не лише в нас, а й у всьому світі.

— Чому рішення про реорганізацію студії підписав Анатолій Мураховський (заступник голови Держкомтелерадіо), а не сам пан Прутнік?

— Для мене загадка. Думаю, пан Прутнік — досить обережна людина і не хоче підставлятися. Тому у всіх подіях, які відбувалися на студії, командував парадом саме Мураховський.

— Кажуть, тимчасово призначений на період реорганізації директор Ігор Кошара взяв на себе чи не всі повноваження керівника?

— А ось я й не знаю, коли він відчув себе повноправним. У мене таких документів, які б надавали йому всі повноваження, немає. Кошара, за моєю версією, мав зробити свою справу — тобто підготувати студію до банкрутства, а потім піти.

— Тепер він виконує обов’язки директора «Укртелефільму»?

— Не знаю. Працівники студії його не прийняли.

— Відомо, що колектив став на ваш бік. Однак усе-таки як позначився конфлікт на співробітниках «Укртелефільму»?

— Для мене це стало несподіваним подарунком. Бо я знаю, як у такій ситуації можуть повестися люди. Панове Кошара і Мураховський, навідуючись на студію, казали: «Ми вам утричі-вчетверо підвищимо зарплату!» А це з яких-таких фінансів? Де вони планували знайти такі гроші? Далі: «У нас щороку буде 700 годин продукції». Це демагогія й піар. Співробітники розуміють, що гарних слів завтра не буде, а вони залишаться без роботи і без надії на життя. Адже в кожного є професія, багато хто трудився на своєму місці років двадцять. І вони не хочуть опинитися тепер за рамками студії, яка все-таки працює і знімає кіно. Ми самі підвищуємо зарплату кожних три місяці без рішення пана Азарова. І люди розуміють, що це їхній дім і їхня фортеця. Так, кілька людей виявилися перебіжчиками. Але я нікого не обвинувачую. Може, у них слабкі нерви або не дуже чиста совість.

«У Держтелерадіо два місяці не могли вияснити, в якій я лікарні»

— Знаю, що ви безпосередньо зверталися і до президента, і до прем’єр-міністра з проханням допомоги...

— Природно. Ми з цього й почали, коли пішли ці рейдерські нальоти. Тобто коли люди оголосили про свої наміри, а потім прийшли їх виконувати — звільняти, реорганізовувати, пиляти двері, приводити воєнізовану охорону. Ми зверталися до президента, до прем’єр-міністра, до О.Мороза, до Е.Прутніка, до Д.Табачника... Але жодних відповідей не отримали. Якщо «нагорі» є намір знищити студію, то тут ніякі звернення не допоможуть. Ми навіть у прокуратуру зверталися з приводу всіх цих акцій... Зате з «їхнього боку» у нас на студії знову працює КРУ. За минулих півроку ми ані секунди не жили без пресингу. Тепер усе пішло по другому і третьому колу. Все це робиться для того, щоб, по-перше, чинити психологічний тиск на працівників, а по-друге — щоб паралізувати роботу «Укртелефільму».

— Ваші запущені проекти поки що в законсервованому стані?

— Над невеликими проектами продовжуємо працювати, щоб повністю не втратити навичок пальців. Нічого серйозного поки що, звісно, не починаємо. Хоча заявки є і треба б зрушувати з мертвої точки. Чому ми хотіли зробити студію дитячих і юнацьких фільмів? З першого дня перебування на директорській посаді я щороку затверджував на колегії Держтелерадіо тематичний план, чільне місце в якому завжди посідали казки, легенди, пригодницькі картини. У мене лежать десятки чудових сценаріїв. І я як фахівець можу оцінювати це ще на такому рівні. Тим більше що всі задуми з національним ухилом, і не якась шароварщина. Поки що нам вдалося зробити лише серіал «Цвіт папороті» — музично-документально-художній 12-серійний проект про флору, пов’язані з нею легенди. Дуже гарна картина. А тепер ми всі в очікуванні... Сподіваємося, студія все-таки отримає статус студії дитячих і юнацьких фільмів. І тоді в нас відкриється друге дихання. Адже досі ми виконували лише крихти від того, що нам замовляло Держтелерадіо. Був розхристаний репертуар, студія втрачала своє обличчя. Ми — не контора зі знімання днів народжень банкірів та еротичних фільмів. Якби ми таким займалися, то тут би вже давно Голлівуд розцвів, а не те що самоокупність.

— З приводу вашого звільнення вже є якісь сигнали з відповідних інстанцій?

— Я подав до суду. Але поки що жодних рішень. Усі кажуть: «Вам надійде повістка». Гадаю, це теж сплановано. Бо, за законом, мій позов повинні розглянути впродовж місяця. Це очевидна незаконність, коли людину звільняють у день операції. Перепало й моїй 84-річній матері. «Комітетники» приходили о сьомій ранку, підняли жінку похилого віку з ліжка й запитували: «Де ваш син? У якій лікарні? Ми його все одно знайдемо!» Мати не хотіла казати. Коли я лежав у лікарні, моя знайома, не знаючи, де я, через довідкову за 15 хвилин знайшла і цю лікарню, і відділення, і палату. А Держтелерадіо зі штатом відділу кадрів два місяці не могло вияснити, в якій лікарні я перебуваю! Я ж не в Австрії був, а в звичайнісінькій київській лікарні.

— Що шукали у вашому кабінеті після того, як двері розрізали автогеном?

— Не знаю. Але наркотиків, порнографії чи іншого криміналу там не знайшли. Це акція, яка свідчить про вседозволеність. А її мета — залякати колектив. Ось, мовляв, ми прийшли й запросто вирізали двері кабінету вашого хваленого директора. Мовляв, ми тут господарі, а ви його підтримуєте.

— Які головні претензії Держкомтелерадіо щодо будівництва житлово-офісного центру на території «Укртелефільму»?

— Вони сказали, що цей будинок тут заважає. Мовляв, ми домовимося з мером, і його взагалі знесуть. Розумію, що це дурість і 20 побудованих поверхів вони навряд чи вже зруйнують. На мій погляд, вони персонально для себе хочуть отримати дохід від цього будівництва. Ми ж хочемо, щоб весь дохід пішов на розвиток студії. А саме — на ремонт старого комплексу, будівництво двох павільйонів, придбання нової апаратури, підвищення зарплат, запуск цікавих дитячо-юнацьких проектів.

— А ви самі не планували поліпшити житлові умови співробітників студії за рахунок новобудови? Адже зайва квартира у Києві нікому ще не завадила...

— У студійних працівників, на щастя, проблем із житлом немає. Навіщо була б потрібна вся ця боротьба, якби виявилося, що керівництво між собою поділить квартири й навіки буде забезпечене? Але вищі за рангом добродії цього не можуть зрозуміти, адже так роблять лише невиправні романтики. Тому й виходить, що з одного боку — стінка, з іншого боку — стінка, а між ними — гармата, націлена на нас.

— Які комерційні замовлення «Укртелефільму» вдалося реалізувати торік?

— Торік завершили «Запороги» — це 10-серійний фільм, досить складний постановочний проект. Можу сказати, що вийшло пристойне кіно. Принаймні таких фільмів в Україні поки що немає. Скажіть, яка інша держстудія сьогодні може запустити постановочний серіал? Ще зробили 24 серії «Роксолани-3», завершення пригод турецької володарки. Гроші було вкладено ще до мене. Все-таки є любителі цього «кримінального чтива». «Роксолани-4» не буде, це кінець цієї сумної історії.

— Які у вас стосунки з орендарями площ на «Укртелефільмі»?..

— Насправді студія заробляє гроші не на оренді. На цьо-му заробити не можна, тому що 70% заробітку йде у Фонд держмайна і лише 30% залишається студії. Це невигідно. Студії вигідно «надавати послуги». Ось ми й обслуговуємо «Мелораму», «Стар-медіа» — це світло, техніка, павільйони, гримувальні. Це добре для укртелефільмівських фахівців постановочного кіно, щоб вони не втратили роботу, а були задіяні хай не в нашому, та все таки кінопроцесі. Але я зрозумів: усім їм уже натякнули, щоб готувалися до евакуації. Каналові «Культура» теж начебто сказали, що і їх «перекинуть». З одного боку — бізнес. З іншого — ідеологія: під ніж українську культуру, щоб вона під ногами не плуталася! Наша «вина» лише в тому, що ми виявилися на хорошій землі. Те ж саме і зі студією Довженка. Але їх хоч якось охороняє національний статус. Хоча там, де закладено бізнес-інтереси, жодні статуси й імена вже не діють.

Nota bene

Обговорюючи можливість подальшого докладного діалогу на задану тему (із боку Держкомтелерадіо), нинішній в.о. директора «Укртелефільму» Ігор Кошара повідомив «ДТ», що ніяких радикальних або, ще гірше, «силових» методів у даній історії бути не може й не повинно. Держкомтелерадіо сподівається, що все в цій історії йтимете своїм логічним і правовим шляхом, і багато студійців уже усвідомили: реформування «Укртелефільму» конче потрібне; творчому колективу нема чого хвилюватися, оскільки роботи вистачить на всіх; а студія має виробляти більше власного якісного продукту (більш достойної якості, ніж, наприклад, «Роксолана»). «Розмови про те, що «Укртелефільм» хтось хоче розвалити або знищити, — не більш ніж піар, аби відвернути громадську думку від надскладної фінансово­економічної ситуації на студії», — уточнює в.о. директора.

Отже, зважаючи на все, далі буде...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі